У Черкасах вже кілька років поспіль впроваджується освітній експеримент – інклюзивна освіта. Така форма навчання почала поширюватися в Європі у 70-х роках минулого століття. Наразі Україна повною мірою долучилася до такого досвіду. Згідно з новим Законом України "Про освіту", держава повинна забезпечити дитину з особливими освітніми потребами вчителями та зробити так, щоб вона не почувала себе поза учнівським колективом. Як інклюзивна освіта впливає на навчальний процес та змінює шкільне середовище у Черкасах – дізнавався сайт
vikka.ua.
Європейський вектор розвитку України було закріплено підписанням Угоди про асоціацію України з ЄС. Це передбачає реалізацію європейських стандартів в українських школах, зокрема впровадження ідей інтегрованого та інклюзивного навчання.
До прикладу, якщо у Черкасах здебільшого ініціатива створення таких умов та класів йшла від керівництва міста, амбасадорами європейської інклюзивної освіти були батьки учнів та громадські організації.
Чільне місце у впровадженні ідей інтегрованого та інклюзивного навчання серед європейських країн посідає Італія. Вона однією з перших визнала інтегративне та інклюзивне навчання найприйнятнішою формою здобуття освіти для дітей з обмеженими можливостями.
"Італія у цьому плані стала лабораторією для всього світу, оскільки саме латинська культура зорієнтована на визнання автономності та гідності кожної людини", – зазначив свого часу директор Департаменту Національних досліджень у галузі освітніх інновацій в Італії P. Tortora.
Освітню реформу в країні, яку було проведено у 1972 році, ініціював громадський рух "Демократична психіатрія". Метою цього громадського об’єднання було досягнення прогресивних змін у психіатричних лікувальних установах, усунення відособлення та ізоляції соціально не небезпечних осіб з порушеною психікою, які стали в’язнями ізольованих закладів.
Учасники цього руху вважали, що виникнення психічних відхилень у багатьох випадках провокується суспільством і школою, в тому числі і спеціальними навчальними закладами. Тому варто ініціювати зміни і, насамперед, запровадити шкільну реформу, яка б надала можливість людям з психофізичними особливостями почуватися повноцінними членами суспільства. Під тиском громадськості у 1971 році в Італії був ухвалений новий "Закон про освіту". Він законодавчо закріпив право батьків на вибір навчального закладу, визначив статус масових шкіл, де навчаються всі діти з проблемами у розвитку, забезпечив державну підтримку щодо здобуття освіти дітям з особливостями психофізичного розвитку.
У 1977 році були розроблені додатки до "Закону про освіту", які визначали, що діти з особливостями розвитку мають ходити до школи поблизу домівки та навчатися у класах разом зі своїми однолітками; наповнюваність класів не може перевищувати 20 учнів; у такому класі можуть навчатися не більше 2 дітей з порушеннями; спеціальні класи в масових школах анулюються; школярі з особливими освітніми потребами мають бути забезпечені кваліфікованою підтримкою з боку педагогів і різнопрофільних фахівців, які працюють з ними за узгодженими програмами; у класах із сумісним навчанням мають працювати спеціальні педагоги разом з учителями.
В оновленому "Законі про освіту" 1992 року, у розділі про навчання дітей з особливими освітніми потребами, серед пріоритетів визначено: роботу щодо взаємодії шкіл з установами різного підпорядкування з метою надання всебічної допомоги школярам з особливими освітніми потребами різнопрофільними фахівцями, які мають працювати узгоджено та в тісному контакті; залучення батьків до процесу навчання дітей з особливостями розвитку.
Дані, які наводить відомий італійський дослідник B. Banathy, свідчать, що нині в Італії понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу.
Півроку тому Президент Петро Порошенко підписав закон "Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг". Цим законом, зокрема, закріплюється право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надається їм можливість здобувати освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від "встановлення інвалідності". Також передбачається можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форми навчання; визначаються поняття "особа з особливими освітніми потребами", "інклюзивне навчання"; надається можливість особам з особливими освітніми потребами отримати психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу, створити для таких осіб інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах.
На момент підписання документу в Черкасах уже налічувався 5-річний досвід шкіл, де діти з особливими потребами навчаються на одному рівні та разом з іншими учнями.
"Наразі 15 черкаських шкіл обладнано пандусами до першого поверху, що дає змогу дістатися навчального закладу дітям з інвалідністю. У місті інклюзивною освітою охоплено 33 дитини з особливими освітніми потребами. Ще у 2012 році налічували 21-го такого учня. Зараз збільшилася кількість закладів, де такі діти можуть отримати освіту: з 9-ти шкіл та 20-ти класів у 2012 році до 11-ти шкіл та 28-ми класів у поточному навчальному році", – заявив директор департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міськради Ігор Волошин.
За словами начальника міського управління освіти Євгена Степка, поступово всі школи міста будуть обладнані пандусами для візків, але питання обладнання шкіл ліфтами залишається відкритим. Технічні умови будівель навчальних закладів не передбачають такої конструкції.
"Спочатку такі класи у Черкасах створювалися за кошти місцевого бюджету та по місцевій ініціативі. На міському рівні вчителі, а головне – асистенти вчителів, що допомагають таким дітям на уроках, проходили спеціальне навчання", – розповідає освітянин.
Він пригадує, що на старті цього експерименту дехто з батьків звичайних школярів були проти того, щоб діти з особливими освітніми потребами навчалися спільно з їхніми дітьми.
"У радянські часи таких дітей ховали в інтернати, їх у школах не було. Тому реакція спочатку була різна. Кількох дітей з проблемами опорно-рухового апарату батьки забрали з інклюзивного класу і перевели на індивідуальне навчання. Справа в тому, що батьки таких дітей дуже чутливі. Зрозуміло, що на інклюзії оцінки дитини з особливими освітніми потребами погіршувалися, вчитися ставало важче", – пояснює Євген Степко.
Серед першопрохідців у досвіді надання інклюзивної освіти на Черкащині – Черкаська спеціалізована школа І–ІІІ ступенів №3. Там у 2014 році було створено перший інклюзивний клас із дітьми, що мають діагноз ДЦП. Тоді дітей зі спеціалізованого класу перевели навчатися до загальноосвітнього класу, створивши умови для інклюзивної освіти.
"У нас був спеціалізований клас із дітьми, які хворіють на ДЦП. Вони навчалися окремо в нашій школі з 1-го по 6-ий клас. Всього три учні у класі. А з 7-го класу ми об’єднали їх зі звичайним класом. На жаль, один хлопчик наразі не може відвідувати школу, тож він став навчатися вдома. Але у цьому класі навчався ще один хлопчик із ДЦП, тож таких дітей у класі все одно троє", – зазначає заступник директора школи Лариса Барсукова.
Вона долю учнів з особливими освітніми потребами сприймає близько до серця та дуже вболіває за їх конкурентоздатність при здачі ЗНО та вступі до вишу.
Лариса Михайлівна зізнається, що в перший рік створення інклюзивного класу вчителям було непросто й інколи їх брали сумніви.
"Були моменти, коли думали, що взяли на себе більше, ніж могли реалізувати", – зазначає вона.
Тепер же про своїх "особливих" учнів учителі говорять навіть з гордістю.
Діти з ДЦП Олена Шульга, Володимир Ільїн та Деніс (із наголосом на перший склад, – ред.) Козловський наразі навчаються у 10-му класі разом із 23-ма звичайними учнями.
"Коли ви зайдете у клас на урок, то не одразу впізнаєте цих дітей. Володимир – гуманітарного складу мислення, у нього відмінна пам’ять. Він читає вірші так, що навіть ті, хто бачить його вперше, затамовують подих. Деніс – переможець "Програми обміну майбутніх лідерів" (FLEX). Програма дає можливість українським школярам протягом одного навчального року навчатись у школі в США, проживаючи в американській родині. Але поки не знайшлася родина, яка б змогла його прийняти", – зазначає директор школи Тетяна Ткаченко.
Вона підкреслює, що цей клас було створено задовго до офіційного впровадження інклюзивної освіти в Україні завдяки підтримці місцевої влади. Також школа взяла участь у проекті "Інклюзивна освіта: крок за кроком", що впроваджується Всеукраїнським фондом "Крок за кроком" за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID. Наразі у школі створено три інклюзивні класи.
Свою власну оцінку інклюзивній освіті ставлять найстарші учасники цього експерименту – учні 10-А класу.
"Коли я прийшла до нового класу, багато чого боялася. Спочатку було важко. Турбувалася про те, як до мене будуть ставитися, боялася, що будуть знущатися, сміятися. Але пішов уже п’ятий рік, як я у такому класі. Зараз розумію, що однокласники навчили мене досягати кращого, не боятися, відкриватися та вільно спілкуватися з іншими", – розповідає Олена Шульга.
Її однокласник Володимир Ільїн, який теж хворіє на ДЦП, зазначає, що вдячний класу за досвід, який отримав під час навчання та спілкування.
"Навчився не зупинятися, йти далі, досягати мети. Однокласники дали мені зрозуміти, що ми всі рівні. У нас одна система навчання і якщо є якісь непорозуміння, то я відстоюю свою думку і водночас намагаюся почути іншу людину, знайти порозуміння", – каже школяр.
Деніс Козловський кілька років був командиром класу, а до 8-го класу навчався на відмінно. Про нього кажуть: "душа компанії". Школяр з першого класу навчався на рівні зі звичайними дітьми, до цього був у дитсадку, тож із труднощами пристосування до колективного навчання особливо не стикався.
Однокласники Олени, Володимира та Деніса кажуть, що у їхньому класі ніколи не було розділення "на два табори". Навпаки, підкреслюють, що такими учнями та їх успіхами пишаються.
"Не тільки науково-технічні досягнення є рушійною силою прогресу, а й духовні цінності. Ми живемо у ХХІ столітті, коли розділення між людьми, дискримінація залишаються у минулому. Тож ми маємо бути добрішими та більш комунікабельними", – зазначає Ілля Опарін.
Десятикласниця Олександра Довгаль підкреслює, що присутність людей з інвалідністю відображає соціальне середовище.
"У мене молодша сестричка з хворим серцем. Я звикла допомагати їй, тож для мене цілком звично, що поруч є діти, яким потрібно більше уваги", – розповідає дівчина.
Діти з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх класах – це далеко не завжди позитивний досвід для всіх сторін. Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Черкаського національного університету Наталія Шавровська підкреслює, що здебільшого це залежить від навичок самообслуговування дитини, рівня інтелектуального розвитку та комунікативних навичок.
"Такій дитині часто потрібен асистент вчителя, який їй допомагав би. А це змінює атмосферу в класі. По-перше, створюється відволікаючий фактор. По-друге, вчитель має розподіляти увагу між дітьми, що мають особливі освітні потреби, та звичайними учнями. До того ж ставлення дітей може бути неоднозначним. Є діти зі швидким темпом засвоєння матеріалу, є – гіперактивні учні. Як правило, діти з особливими потребами дратують їх", – розповідає психолог.
Наталія Шавровська зазначає, що у дітей з інвалідністю часто бувають комунікативні труднощі. В однокласників може не вистачати на це терпіння. Тому спілкування та взаємини будуть складатися не найкращим чином.
"Поки що у суспільстві не вистачає терпіння та толерантності. Але завдяки інклюзивній освіті школярі розуміють, що ніхто не застрахований від народження у сім’ї дитини з інвалідністю, або від важких захворювань, потрапляння в аварію. До того ж інклюзивна освіта допомагає дітям з особливими потребами зменшити образу на світ, розширити можливості пізнання", – каже доцент.
Ця публікація була підготовлена в межах проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ТРК "ВІККА" і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
