Чомусь так склалось, що людей "по одьожці" я зустрічати не звикла, а от міста – так. Пам’ятаю, як побачила Вінницю – архітектурно розмірену, інтелігентну, помірковану. За манерою "одягатись" місто тяжіло до європейської моделі – просто, невимушено, а головне – у одному ансамблі. Кіоски здебільшого однотонні, сконструйовані в унісон із сусідніми будівлями. Коричневі, сірі, чорні, темно-сині, зрідка – в кольорі. Словом, не напружували.
Коли в’їхали в Черкаси, в око впали ці безумні кольори. У рідному "селі" кіосків – на будь-яку форму і колір. Жовті, червоні, рожеві, зелені, фіолетові, білі… Вони туляться один за одним, вказуючи на страшенний архітектурний несмак.
Нині "гаряча" тема – нічийний фонтан у самому середмісті. Білі янголята на фоні торгівлі трусами й хот-догами у перемішку з безпритульними тваринами – нестандартна, до речі, концепція. Обурює навіть не черговий "ляп" у самому центрі міста, а його "статус". Фонтан, судячи з відповідей владців, нічийний.
Але, я особисто – за фонтан. Нехай залишається. І нагадує кожному з нас про:
1) те, що Черкаси архітектурні, як "дешева" жінка, що звикла одягати все й одразу (декольте має лиш під конкретну сукню, зате на кожному пальцеві по золотій каблучці);
2) ми заслуговуємо на владу, за якої живемо. Цей фонтан – як Пам’ятник чиновницькій зухвалості. Апетити на відмивання грошей більше не мають меж. Як немає меж людському невігластву і несмаку.
