Я бачив як вмирало Селідове, вмирав Покровськ, вмирала Костянтинівка. В останні дні лютого 2024 року я терміново шукав житло в Покровську. До фронту було кілометрів 40-50, але місто жило своє прекрасне життя.
На алеях навесні висадили троянди. В місті ремонтували тротуари. Парки щодня прибирали десятки жінок-комунальниць (чоловіків я на вулицях міста на комунальній роботі не стрічав).
Працювали вишукані ресторани, піцерії, служби доставки. Такого вибору фруктів як в супермаркеті “Бульвар” я не стрічав ніде. Багато екзотичних фруктів наживо я побачив саме там.
І от в цьому місті я мав знайти квартиру. Знайшов. Обідрана двокімнатна квартира з розбитою ванною, ліжком-гамаком та купою запилених перин на сьомому поверсі.
Прожили ми там кілька ночей. Поки за метрів 300 не прилетів “Іскандер”. І стало зрозуміло, чому панельні будинки небезпечні. 20 000 гривень за квартиру (перший та останній місяці), 10 000 ріелтору, 460 гривень комунальних.
А вже за кілька днів через “Фейсбук” познайомився з прекрасними людьми які пустили в свою трикімнатну мебльовану квартиру. Самі вони евакуювались до Білозір’я, а потім Сміли.
Прожив я там десь місяців чотири. А вже цього року, з місяць тому, бачив відео як наш танк розбирає під’їзд де я жив, бо там сховались окупанти.
Потім була Костянтинівка, Дружківка. Скрізь те ж саме. Жадність як ознака смиренності.
- З посту Ярослава Нищика в мережі Фейсбук
Ярослав Нищик, ексдепутат Черкаської міської ради, колишній секретар міської ради, член ВО «Свобода», нині в ЗСУ.
