Черкаські митці спільно втілили в життя проєкт «Вкрадені українські пісні». У культурному просторі існує чимало російських пісень, які вже навіть стали народними, і мало кому відомо, що слова і мелодї є просто вкраденими в українців. Тому артисти вирішили боротися із такою несправедливістю. Повідомляє черкаська блогерка Марина Северинчук.
«Насправді, я почала хворіти на цю ідею ще два роки тому. Хотілося б, аби всі знали і чули, скільки у нас свого, унікального, але перекрученого, вкраденого, спотвореного. Тим часом наша війна триває, нині її активна фаза. І зараз, коли я почула вже сучасні українські пісні, які росіяни переклали і переспівали на свій лад, тоді вже точно не змогла бездіяти. Зрозуміла: пора цю мою ідею робити реальним проєктом. А коли занурилась у пошуки, зрозуміла, яка насправді величезна кількість нахабно вкрадених українських пісень, про які несправедливо забули!» – каже організаторка проекту Юлія Горда.
Раніше Юлія Горда працювала в Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Шевченка, тож на таку її мистецько-просвітницьку пропозицію відгукнулись колеги. Долучилися актори театру, артисти філармонії, музиканти, вокалісти, поети та журналісти. Були, каже, й ті, хто сумнівався у необхідності такого проєкту . Однак багатьох реальні версії настільки вразили, що обирали їх для виконання за покликом серця. То ж до проєкту долучились Наталія Вігран, Тетяна Гребень, Сергій Бобров, Олексій Юрін, Людмила Квартальова, Олексій Клименко, Олександр Новаченко, Вікторія Пожар, Анна Кудин, Владислав Придатченко, Наталка Мамалига, Анатолій Мазур, Олег Клименко, Олеся Бойко, Олексаедр Васенко, Оксана Гермаш, Олексій Бойко, Олександр Кузьмин.
«Вкрадені українські пісні» з’явились циклом відео, які записували в бомбосховищі. До слова, проєкт волонтерський, існує виключно на ентузіазмі й патріотизмі кожного з учасників – усі долучились до нього безоплатно, дехто приходив на знімання пізно ввечері, після основної чи волонтерської роботи.
Формат відео обрали не просто так, адже більшість людей, каже пані Юлія, зараз усю інформацію черпають з гаджетів, там же спілкуються. Тож вирішила, що й результат цього проєкту має бути вірусним – нехай поширення небайдужих популяризує українську пісню. У соціальних мережах відео можна знайти за хештегом #вкрадені_українські_пісні.
«Я б хотіла взагалі це зробити як флешмоб, щоб нас не просто почули й побачили, а й почали переспівувати, шукати інші вкрадені пісні, щоб всі вони стали модними. Раніше, наприклад, будь-яке застілля закінчувалось піснями. І чомусь здебільшого російськими. Я хочу це змінити, адже ми маємо що співати – своє», – каже Юлія Горда.
До знімань готувалась уся команда митців: шукали інформацію про пісні, готували аранжування, монтували відео… Усього нині відзнято й оприлюднено 15 відео на 14 пісень (одна з них, «В саду осіннім айстри білі», виконана у двох варіантах). Йдеться про музичне надбання здебільшого кінця ХІХ – початку ХХ століть (особливо «дісталось» стрілецьким пісням). Однак є такі, історія яких сягає, за деякими даними, аж XVI-XVII століття (наприклад, «Комарик», у російській версії – «Как родна меня мать провожала»). Деякі пісні були дослівно перекладені російськими «авторами», а є й ті, в яких докорінно змінено текст і акценти.
«Це ЛИШЕ 14 пісень, бо ж їх є набагато більше. Але це тільки початок. Важливо, аби співали й далі. Можливо, в сучасній обробці, але щоб вони жили, щоб усі пам’ятали, що вони наші» – говорить ініціаторка ідеї Юлія Горда
Усі учасники проєкту кажуть: під час репетицій і знімань відчували якусь неймовірну енергетику. Тому команда «Вкрадені українські пісні» впевнена: ці пісні мають чути і бачити наживо, зі сцени, аби кожен зміг відчути цю енергетику також. Артисти вже готують концертну програму, до плейлиста якої увійдуть як уже записані пісні, так і нові. Усі учасники проєкту сподіваються на його продовження, дехто уже «зарезервував» собі твори надалі – із тих, які не увійшли до першої 14-ки.
«Мене часто запитують, для чого ми це робимо. Для молоді? Безперечно, адже нове покоління має знати історію і правду. Однак не менш важлива частина аудиторії – доросле, старше покоління, яке за своє життя стало жертвою оцієї спотвореної історії нашої культури, яке досі не знає правди. Це потрібно змінювати. Бо росіяни крали і брехали, брешуть і крадуть зараз. А нам треба правду знати, і своє повертати. Аби її, цю правду, знали всі, від старого до малого, від сусіда до далекого родича з-за кордону» – пояснює Юлія Горда.
Читайте також:
