НовиниОсвітаЧеркаські прокурори стали на захист церков, торгових рядів і...

Черкаські прокурори стали на захист церков, торгових рядів і корчми

-

- Advertisment -

Черкаські прокурори через суд намагаються захистити 21 памятку архітектури на Черкащині. Це переважно церкви, монастирі, садиби і корчма. Про це повідомляє пресслужба прокуратури Черкаської області.

За інформацією прокуратури, аби захистити памятки архітектури, минулого року прокурори скерували до суду кілька позовів. Вони вимагали через суд внести черкаські памятки до  Державного реєстру нерухомих пам’яток України у Черкаській області. Це дозволило б у подальшому захистити їх від руйнувань і спотворень.

Під час одного із судових розглядів зясувалося, що Міністерство культури та інформаційної політики України має намір внести до Державного реєстру 21 памятку архітектури із Черкащини.

Що це за пам’ятки і де вони знаходяться?

Уманський район

Торгові ряди в Умані

Як розповідається на сайті  ReHerit,  у 1780 р. на кошти родини Потоцьких на місці базару і старих дерев’яних торговельних приміщень було зведено цегляну будівлю торгових рядів. Проєкт підготував архітектор Тепінгер.

Сьогодні торгові ряди – це одна з найстаріших будівель Умані: вона на десять років старша за кам’яні будівлі василіянського монастиря і на шістнадцять років – за дендрологічний парк “Софіївка”. Наприкінці XVIII ст. ряди та базар довкола них були центром Умані, звідки Умань росла і розбудовувалася. Напередодні Другої світової війни у підвальних приміщеннях знаходився архів міського управління. За радянської доби будівля належала Управлінню ринків м. Умані. У 1952 – 1953 рр. було проведено ремонт даху і трьох кутових секцій. З квітня 2013 р. всередині ратуші розпочалися роботи з оновлення існуючих там торгових рядів.

Садиба в селі Добра

Садибу Рожицьких побудували в селі Добра в XIX столітті. Будівля стала власністю дворянина Ф. Рожицького (поляка за походженням) після того, як він заволодів Доброю після А. Потоцького. Спочатку, в першій половині XVIII століття на місці садиби був палац-замок з двома підземними ходами по 500 метрів під ним, а також з арсеналом і пороховим складом, які були в підвалах споруди.

Замок оточували паркан висотою три метри і насип. З переходом до Рожицького він втратив оборонне значення, й після серйозної реконструкції став звичайним поміщицьким одноповерховим будинком, побудованим у класичному стилі без будь-яких надмірностей. Від його центрального ризаліту йде вихід до відкритої тераси, яка з’єднується сходами з парком, а той, у свою чергу, веде до ставка. За часів СРСР у будівлі працював клуб. Зараз садибний будинок Рожицьких перебуває в реставраційному стані.

Корчма в селі Роги

Будівля розташована в селі Роги, Уманського району. Пам’ятка національного значення – чумацька корчма 18 століття – перебуває під охороною держави з 1979 року, проте на цей час так і не занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Остання чумацька корчма в Україні, яка була збудована у другій половині 18 століття, знаходиться в селі Роги на Уманщині. Через неї свого часу пролягав чумацький шлях до Криму. Сама будівля перебуває у вкрай занедбаного стані: вікна і стеля посипалися, від стін мало що залишилося.

Парк в селі Синиця

Село Синиця розташоване за 12 км від м. Умань та 27 км від Христинівки, відоме з XVIІ ст. Парк є частиною садиби родини Корфів, площею 42,3 га в створені паркових композицій використано багато рідкісних дерев (пірамідальний дуб, тюльпанне дерево, платани, модрина, кримська сосна тощо).На площі ставу розташовано 4 острови, на один з них веде металевий міст, реконструйований нещодавно, місцевими силами. Берега ставу з’єднує чудовий дев’ятиарковий цегляний міст. Парк поділено на 2 частини ставом, одна з яких щільно засаджена ялинами, що створювало неповторний вигляд з вікон палацу та алей.

Зараз лишились залишки фундаменту палацу, зруйнованого за Громадянської війни та радянської доби, частина цегляної огорожі парку та деякі острови. Залишився цегляний міст, що поєднує два береги парку та металевий місток на острів. Парк знаходиться під охороною держави, але потребує все ж уважного до себе ставлення та відновлення.

Черкаський район

Михайлівська церква в Городище

Михайлівська церква у м. Городище Черкаської області була збудована 1844 р. на кошти Михайла Воронцова у стилі неоготики за проектом італійського архітектора Дж. Торічеллі.

Церква Михайла є головною пам’яткою Городища, оригінальна не схожа на жоден православний храм: зубці на дзвіниці, помаранчеві стіни і зелений дах створюють враження казковості, легкості і неповторності.

При радянській владі церкву закрили, дзвіницю розібрали, а у самому приміщенні храму обладнали спортзал, при цьому забілили розписи XІX ст. Проте у 90-ті роки XX ст. діяльність церкви відновили, відбудували дзвіницю і відреставрували розпис “Страшний суд”, який займає площу 102 кв.м.

Тепер Михайлівська церква у м. Городище є діючим храмом, збереглася у доброму стані і належить до пам’яток архітектури національного значення.

Преображенська церква в Корнилівці

Перша церква у Корнилівці, вочевидь, була збудована у XVII столітті. У 1717 році в селі побудували невелику церкву — як сільська хата, що була під солом’яною стріхою.

У 1738 році збудуали церкву з дуба.

У період 1771 — 1795 церкву відбирали «на унію».

Станом на 1864 рік до парафії було приписане село Кичинці.

Існуюча на сьогодні церква (її зовнішній вигляд у цілому) була побудована в 1738 році.

Преображенська церква у Корнилівці — дерев’яна, хрестоподібна в плані, триверха, до центрального восьмигранного зрубу з заходу і сходу приєднуються менші восьмигранні зруби, з півночі і півдня — прямокутної основи зруби однієї висоти.

Головні фасади вівтарів відмічені портиками з тонкими дерев’яними стойками, прикрашені трикутними фронтонами з заходу, до будови приєднується прямокутна в плані триярусна дзвіниця типу 2 восьмикутників на четверику з шатровим верхом, що оточені кокошниками.

Карнизи будови декоровані різьбленням типу «джгут». Стіни зрубів, що мають помітний нахил усередину, ілюзійно збільшують висоту внутрішнього простору.

В основу центрального верху церкви покладено восьмикутник, видовжений по осі північ-південь.

Церква в селі Думанці

Храм Святого Миколая в селі Думанці Черкаського району спорудили на початку XXI століття. Зараз він є чинним і приймає прочан щодня. Невелика церква розташована біля лісового соснового масиву.

Дерев’яний храм пофарбовано в небесно-блакитний відтінок. Купол і покрівлю – в зелений колір. Церкву Святого Миколая в Думанці побудували на місці давньої застарілої церкви 1789 року побудови. Всередині збереглися залишки древніх розписів.

Спасо-Преображенська церква у селі Мошни

Спасо-Преображенська церква у селі Мошни збудована у стилі романтизму з елементами тюдоровської готики за проектом відомого архітектора Одеси Джорджо Торічеллі у 1843 р. У давнину село Мошни було містом, про це свідчить той факт, що у 1592 р. воно отримало Магдебурзьке право. Його власницею на початку XІX ст. стала Єлизавета Браніцька, дружина князя Михайла Воронцова, який перетворив цей населений пункт на свою резиденцію і збудував тут величезний палац.

Цей храм є унікальним і неповторним, не подібний на жоден існуючий в Україні. На противагу до зовнішнього оформлення інтер’єр церкви досить стриманий, подекуди навіть аскетичний.

У 1926 р. святиня отримала статус архітектурної пам’ятки. Під час фашистської окупації у храмі облаштували концтабір, а потім – стайню для коней. Церкву намагалися знищити через те, що її дзвіниця розглядалася в часи окупації як важливий спостережний об’єкт.

Однак, після завершення Другої світової війни агресія щодо святині канула у небуття, про храм наче забули, ніхто ним не опікувався за винятком настоятеля – отця А. Сидоренка. У 2009 р. у храмі завершили відновлювальні роботи, тепер церква належить до когорти найгарніших православних храмів України. Висота її основної бані сягає 40м., а прибудованої дзвіниці – 44 м.

Троїцький Мотронинський монастир в с.Мельники

Троїцький Мотронинський монастир в с.Мельники Черкаської області розпочав свою діяльність у 1568 р. Згідно з письмовими джерелами монахи почали відновлювати зруйновану святиню під керівництвом київського митрополита Іони Протасовича, яка була знищена у 1240 р. монгольською ордою і століттями стояла пусткою.

Монастир розташований на території скіфського городища, яке оточено високими валами та глибокими ровами. Ці вали збереглися до наших днів. Наприкінці XVІ – на поч.XVІІ ст. монастир перебував під патронатом українського козацтва. Наприклад, Петро Сагайдачний взяв обитель під свою опіку і стосовно цього видав навіть два універсали у 1620р. і 1621 р.

Мотронинський монастир мав вигідне стратегічне розташування, він знаходився на пагорбах, серед глухого лісу, оточеного глибокими ярами і балками, тому упродовж 60-тих років XVІІ ст. став притулком для повстанців – особливо для козаків та втікачів-селян. У часи Руїни – після смерті Богдана Хмельницького переживає скрутні часи: у 1672, 1677-1678 р. монастир був дуже понищений: спалений і зруйнований.

Будівлі монастиря були виконані з дерева, а вже з 1800 р. розпочалося будівництво мурованої Троїцької церкви, яка і нині є основним храмом цієї обителі. У 1802 р. церковна споруда була вже майже завершена, але вона чомусь завалилася і її довелося будувати спочатку, тож будівництво церкви закінчили у 1804 р. За планом церква будувалася у стилі бароко, однак після завершення робіт храм набув досить простих форм, тобто запланований стиль був недотриманий.

У 1911 р. монастир стає жіночим. На території обителі були розташовані й інші споруди: будинок настоятеля, трапезна, готель, келії, господарські будівлі. Після громадянської війни у 20-х роках XX ст. починається найважчий період його існування. У 1918 р. – 1922 р. він перетворюється на осередок українського повстанського руху під керівництвом братів Чучупаків.  У 1922 р. Мотронинська обитель пожертвувала мільйон карбованців потерпілим від голоду, не дивлячись на цю жертовну місію, у 1923 р. вона все-таки була зачинена, а монастирське майно і будівлі перейшли у розпорядження до місцевих рад. Монахині створили релігійну громаду і отримали в оренду Троїцьку церкву, Іоанно-Златоустівську церкву та кілька приміщень Мотронинського монастиря. Однак, у 1943 р. фашисти знищили церкву Іоанна Златоуста, розстрілявши її танками разом з людьми, які в той час у ній молилися.

Після Другої світової війни за наказом голови колгоспу с.Мельники повністю викорчували унікальний монастирський сад і парк з рідкісними насадженнями багатовікових дерев. У цей час було зруйновано рештки монастирських будівель, знищено козацькі могили і пам’ятники, розорано скіфські кургани. У 1968 р. було розроблено проект реставрації Троїцької церкви.

Лише після проголошення Незалежності України, у 1991 р. Мотронинський монастир повернули церкві. Нині Троїцький Мотронинський монастир – це діючий жіночий монастир.

Навпроти входу у монастир сходи ведуть у глибокий яр до джерела св. Онуфрія

Золотоніський район

Церква в селі Мойсівка

Достовірних відомостей про точну дату заснування немає. Історія с. Мойсівка починається з кінця XVII ст.стало родовим маєтком для поміщиків родини дійсного статського радника Петро Вольховський. У інших джерелах вказано, що церква була збудована у 1808 р.. як дворова церква родини Вольховських. Маєток і храм були єдиним архітектурним ансамблем.

З архівних матеріалів відомо, що церква функціунувала у 1824—1867 рр. На 1863 р. петропавлівська церква обслуговувала 102 двори з населенням 722 особи.

Крім парафіян с. Мойсівка священник Петропавлівської церкви реєстрував актові записи про народження, шлюб чи смерть селян хутора Шрамківка, слободи Степанівка, сіл ПогребиГеоргіївка.

Петропавлівська церква підпорядковувалася Прилуцькому духовному правлінню Полтавська єпархія.

Церква була діючою до 1960-х рр. Після її закриття приміщення почало поступово руйнуватися. Зараз знаходиться у напівзруйнованому стані.

Троїцька церква у с. Гельмязів

Троїцька церква у с. Гельмязів Золотоніського району  була збудована у 1841 р. на кошти місцевого козака Федора Савенка. Для будівництва обрали проект відомого на той час архітектора Василя Стасова.

Троїцька церква споруджена у стилі пізнього неокласицизму, цегляна, хрестоподібна у плані, одноверха. У 1987 р. храм відреставрували, через деякий час відбувся повторний ремонт цієї архітектурної перлини, яка вражає відвідувачів своєю величчю.

На сьогоднішній день церква Святої Трійці у с. Гельмязів  є діючим храмом, відкрита для відвідувачів і належить до пам’яток архітектури України.

Троїцька церква у с. Драбівці

Троїцька церква у с. Драбівці Золотоніського району Черкаської області збудована у 1764-1765 р.

Дерев’яна церква Святої Трійці – традиційна одноверха тризрубна споруда, хрестоподібна у плані, з восьмигранним центральним зрубом та шестигранними вівтарем і бабинцем.

У 1982 р. архітектори Г. Крук, І.Могитич та Я.Швець розробили план реставрації цієї сакральної споруди, відповідно до якого церкві мали повернути її автентичний (первісний) вигляд. Для цього вирішили розібрати усі добудови, відтворити баню, ліхтар, маківку, піддашшя, а також – п’ятисхилі дахи над бабинцем і вівтарем. Тому власне у 1990 р. працівники Львівської реставраційної майстерні під керівництвом Миколи Якимовича згідно з цим проектом відреставрували церкву (крім форми бані). Нетрадиційним для дерев’яної архітектури Середнього Подніпров’я залишилося ґонтове покриття храму, а також – мурована ризниця.

Нині Свято-Троїцька церква у с. Драбівці Золотоніського району Черкаської області залишається типовим витвором народної дерев’яної архітектури XVІІІ ст., є діючим храмом Української православної церкви і охороняється державою.

Церква Олександри в Лебедівці

Церква збудована в 1843 році поміщиком Порфирієм Красовським на місці старої дерев’яної в ім’я святої мучениці Олександри.

Збудована в стилі пізнього класицизму. При церкві працювала церковно–приходська школа. Висота храму становить 18 м. Діаметр внутрішній – 12 м.

Пам’ятник – рідкісний на Правобережжі витвір архітектурного мистецтва типу храм – ротонда в стилі пізнього класицизму , відмічений досконалістю пропорцій з тонким малюнком деталей.

Задовго до війни настоятелем церкви був священик Капустинський – авторитетна, всіма шанована людина. Мав немалу сім’ю. Але не витримав гоніння, переслідування з боку влади – пішов з села. Слідом за ним зник невідомо куди його син. Дочки виїхали до Росії. Церкву закрили.

5 серпня 1941 року село окупували німці. Церкву зразу ж було відкрито. Людям було дозволено відвідувати богослужіння. Священиком був житель сусіднього села Вербівки Черняк. На куполі церкви встановили новий хрест, виготовлений місцевим жителем з старих металевих пластин. Люди зносили до храму ікони, рушники, різні предмети церковного вжитку.

Та в 1957 році церква знову стала на заваді місцевій владі.

Споруда довго не пустувала. Храм приспособили під склад зерна.

В 1988 р. інститут «Укрпроектреставрація» виготовив проект реставрації церкви. На цьому все зупинилось.

Звенигородський район

Маєток в Шполі

Маєток О.Абази у м. Шпола Черкаської області був збудований у середині XІX ст., до нього належать: парк площею 70 га (початок XІX ст.), палац (середина XІX ст.), і службовий флігель (початок XX ст.). Місто Шпола – це звичайний районний центр, на його південно-західних околицях розташовано Дар’ївське заповідне урочище, у будівлях якого розміщена школа для розумово відсталих дітей. Власне ці будівлі – це і є колишній маєток видатного політика, міністра фінансів Російської імперії – Олександра Абази. Спорудження маєтку велося під пильним наглядом власника.

На Черкащині палац О.Абази – чи не єдиний, що збудований у стилі пізнього класицизму у середині XІX ст.

У маєтку також розташований парк, у якому поруч з місцевими породами дерев зустрічаються екзотичні, наприклад, залізне дерево і пірамідальний дуб. У цьому саду – велике різноманіття дерев, серед яких – липи, які нагадували О.Абазі про його історичну батьківщину.

За свій кошт видатний політичний діяч збудував кам’яну церкву, що була зруйнована у 30-тих роках XX ст., а також – початкову школу, яку місцеві жителі прозвали “абазівкою”. Свій шполянський маєток Олександр Абаза подарував доньці Параскеві як придане.

Після Другої світової війни палац використовувався як притулок для дитячого будинку, а згодом його перетворили на загальноосвітню школу. Тепер тут розташована школа-інтернат для хворих дітей.

На сьогоднішній день палац і господарські будівлі знаходяться у доброму стані, проте флігель зазнав руйнації, а от його дерев’яна фігурна різьба збереглася добре.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Вікка
Віккаhttp://www.vikka.ua
Ми інформуємо населення про події в місті, області, країні, світі.
- Advertisement -

На одному з пляжів Черкас виявили цисти лямблій

Про ситуацію на пляжах та у місцях масового відпочинку населення на водних об’єктах області станом інформує ДУ «Черкаський ОЦКПХ...

Чудо-тканина фліс: особливості й переваги

Фліс є синтетичним аналогом шерсті. Попри таку складову, ця тканина успішно конкурує з багатьма натуральними матеріалами. З неї створюють...

Цікаве:

Чудо-тканина фліс: особливості й переваги

Фліс є синтетичним аналогом шерсті. Попри таку складову, ця...

Як подовжити життя великої валізи

Шабадан – саме так називали давні тюрки вузьку прямокутну...
- Advertisement -

ЧитайтеТАКОЖ
Рекомендовано для Вас

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x