19 січня МВС України оголосило про початок реформи ДАІ. У зв'язку з цим відкрили набір претендентів на навчання у новій патрульній поліції м. Києва.
За словами першого заступника міністра внутрішніх справ Еки Згуладзе, до першого туру за менш ніж 10 днів анкети подали 17 тисяч кандидатів. 37% з них – жінки. Вчора Арсен Аваков повідомив, що анкет від охочих уже 27 тисяч.
– Серед кандидатів – люди з кількома вищими освітами та люди з ідеалами, – говорить Згуладзе.
У автора статті теж дві освіти й ідеали, тому він вирішив спробувати стати новим поліцейським.
– Ти ж хочеш змінювати систему, то йди! Буде як у Грузії. Зарплата 6-8 тисяч, – сказали черкаські друзі.
За умовами МВС, претендентом може стати кожен, кому від 21 до 35 років, без судимостей, з повною середньою чи вищою освітою, фізичним і моральним здоров’ям. Для цього на сайті міністерства потрібно заповнити стандартну анкету: ПІБ, паспортні дані, освіта. До всього потрібно вказати наявність водійських прав і відповісти на запитання "Чи працювали ви і ваші близькі родичі в МВС, на якій посаді і чому звільнилися?".
Тож я заповнив анкету і через декілька днів отримав листа від МВС із запрошенням на перший етап відбору – тестування загальних навичок, комп’ютерне тестування на вміння логічно мислити.
– Для проходження тесту просимо з’явитися 27 січня 2015 року о 08:30 за адресою: м. Київ, вул. Кудряшова, 8, Навчально-науковий інститут права та психології, – було написано на папірці.
Також нагадали, що відбір кандидатів передбачає проходження медичної комісії, здачу нормативів фізичної підготовки, перевірку навичок керування автомобілем, психологічний тест і співбесіду.
Далі мою мотивацію трошки згасили:
– Навчання відібраних кандидатів передбачає їх щоденну присутність з 09:00 до 18:00, крім вихідних днів, упродовж двох із половиною місяців (орієнтовно березень-травень 2015 року). Тривалість навчання може змінитися в разі необхідності. Всі етапи відбору та навчання будуть проходити в м. Києві. МВС України не бере на себе зобов’язання із забезпечення проживання та проїзду для мешканців інших міст і селищ.
Три місяці своїм коштом прожити в Києві задля такого навчання – трошки складно, хоч ніби й обіцяють стипендію в розмірі 2000 грн. Але то все потім. На перший раз вирішив їхати.
О 08:00 біля брами Інституту вже з десяток таких, як я. 27 січня – перший день тестування, і ми перша група. В основному хлопці, є кілька дівчат. Вік – 25-30 років. Нинішніх даішників серед нас немає. У міністерстві кажуть, що подалося на перездачу не так багато, але проходитимуть тест з усіма. Ті, хто подаються, здебільшого безробітні.
– Чого ж потягнуло в міліцію? – питаю в гурту.
Чоловіки віджартовуються:
– Романтика. Наша служба і апасна, і трудна, – говорить Микола.
Киян мало. Переважно люди з області. Таня приїхала з Тернополя. Навчається в університеті МВС.
– У майбутній професії я вже розчарувалась, але може це якась зміна. Подружка намовила мене подати анкету, бо сама подавала. І от я тут. Пройду тести – буду вирішувати. Бо треба ж у Києві бути. Але сподіваюся, що таке створюватимуть і в Тернополі, то якось переведуть.
О 08:30 нас запускають на територію. Вишиковують, перевіряють прізвища. Курує цим директор інституту, який перед тим усіх студентів, які запізнилися, криком відправив гуляти до наступної пари. 13 осіб, серед яких я і троє дівчат, ведуть в одну аудиторію, 7 – в іншу.
Проходячи коридорами, натикаюсь на напис: "Ніщо не коштує нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість". (Мігель де Сервантес). Здається, саме цього вимагатимуть від нових патрульних.
Аудиторія – комп’ютерний клас. Двоє викладачів.
– Кому нада водічкі, то у мєня єсть. Грівна стаканчік. Атлічнікам – полстаканчіка. Но за 50 копєєк, – напевно жартує старший з них.
Кожного кандидата перевіряють, потім дають логін і пароль для входження на сайт із тестом.
– Сумки під стіл. Телефони на стіл. Не переживайте. Це буде щось на зразок IQ-тесту. Почнемо о 09:30.
Тест на логічне мислення й увагу. Дається 60 запитань, поділених на чотири блоки. Один із блоків – математичний. Правильна відповідь – 1 бал.
– Ви увійшли як Захар Сергійович Колісніченко, – пише мені система.
– Всьо, зашлі. Тогда пожалуйста. Не перемовляєтесь. Тест індивідуальний!
До кожного блоку питань є інструкція. Вже читаючи її, почав підсміюватися від того, що уявив, як би її читав нинішній стереотипний ППСник, і що про неї сказав би. А вже про питання й поготів. Я як не старався їх запам’ятати, проте зараз жодного не згадаю. Але схожі на ті, що в класичних тестах на здатність логічно мислити, які є в інтернеті. Питання часом абсурдні, але так задумано.
Викладач слідкує як я вирішую тест. Вони їх теж бачать уперше.
– Интересно, – констатує викладач.
– Може комусь треба ручку і листочок? – чомусь посеред тесту надумав запитати він.
– Певно що не варто, бо тест має на меті, аби ми вирішували про себе, в голові, – заперечив я. – Особливо математичний блок.
Викладач не звернув уваги і роздав усім аркуші та ручки. Відразу всі заходились записувати обчислення. Я заперечив ще раз, проте марно. Теж узяв аркуш і переписав на нього кілька питань з кожного етапу тесту, бо дослівно їх нізащо не запам’ятати, а розповісти дуже хочеться.
Через 50 хвилин перший кандидат звітує про виконання. Результат має одразу. Його назагал не оголошують. Із виразу обличчя хлопця я розумію, що результат "не дуже".
Потім дівчина біля мене завершує. 47 – підглянув я. 47 із 60. Непогано.
Тепер моя черга. Результат – 51 бал.
– О, нєплохо, – каже викладач. – А если б не спешил, проверил, то, может, было бы лучше.
Я погоджуюсь, бо, зізнатись, результатом не задоволений. Забираю аркуш із переписаними питаннями, але викладачі протестують.
– Міліцейская тайна. Нєльзя. До свидания. Что дальше, мы не знаем. С Вами свяжутся.
Блукаю коридорами інституту, аж поки мене зголошується провести чоловік у шкірянці з хутром на комірі.
– І як? – запитують жіночки в гардеробі.
– Не знаю. 51 з 60, але нічого не казали.
– Ну, ви перші. Першопроходці. І сьогодні ще чотири групи, і так весь тиждень. А чого в міліцію?
– Бо не довіряю їм, – пояснюю. – Тож сам вирішив піти туди і зсередини міняти, а не критикувати тільки.
– Ну, удачі.
При брамі інституту вже чекають із наступної групи.
Олег з Дніпропетровської області запитує, як усе минуло. Розповідаю і цікавлюся, чому він тут:
– Та захотілося, щоб було як у Грузії. Бо в нас уже невиносімо. Корумпіровано всьо. До того ж, зарплата хороша. Престиж. На пенсію раніше.
– Будеш переїжджати, як пройдеш відбір?
– На навчанні в сестри поживу. Потім у гуртожиток. Але то ще дожити треба.
З приміщення інституту виходить Микола, з яким ми розмовляли вранці. Він набрав 43 бали.
– Кажуть, що вище середнього – харашо. А було і 28, і 30. На математичних я швидко пішов. А на перших не вкурив. Не поняв, шо, куда і почьом. Сидю і не можу одбить. А потом вкінці уже мозок почав працювати. Тра було шоколадку якусь з’їсти. Як я поняв, то я не попав. Бо претендентів тисячі, а бал невисокий. І набор наче до 5 лютого.
– Може, і мій бал не помогти, – кажу.
Тетяна з Тернополя теж набирає 43 бали.
Буду чекати чи подзвонять.
Теоретично: попереду ще три тести.
