Я не розумію, навіщо мені ставити за мету штамп у паспорті в графі «сімейний стан». Однак після того, як мій 21-річний знайомий надумав одружуватися, не маючи «ні кола, ні двора», на студентці-другокурсниці, у мене виникло закономірне запитання: куди поспішати?
Із подругою провела свого роду журналістський експеримент. В одному із супермаркетів міста я «чіплялася» до хлопців із пропозицією одружитися. Перший кандидат сприйняв прохання серйозно. Як істинний джентльмен, він, певно, не міг відмовити дамі, навіть телефонував мені потім кілька разів із приводу весілля. Другий претендент на мої рукута серце відмовлявся до останнього: зацікавився лише, коли подруга почала нахваляти, яка я гарна господиня. У третього «піддослідного» очі загорілися, коли почув про придане. Четвертий відмовлявся категорично, підозрюючи, що я – шарлатанка. І лише п’ятий сказав, що одружиться тільки на тій, яку любитиме всім серцем, із якою готовий буде прожити все життя і вмерти в один день.
Усі ці потенційні женихи загнали мене в глухий кут; вони так і не змогли дати відповідь на запитання: що ж спонукає чоловіка на такий важливий крок, як шлюб?
Моя близька родичка вийшла заміж тільки тому, що після інститутського розподілу їй було сумно їхати в якесь село викладати одній. Коли ж мене шанувальники звуть заміж (усерйозабо жартома), я запитую: навіщо? Мій страх підтверджений цифрами: цього рокуна Черкащиніуклали 5945 шлюбів. За цей же період офіційно розлучилися 2992 подружні пари. Скільки людей не живуть у шлюбі, а співіснують, порахувати неможливо… Психологи пояснюють розлучення незрілістю пар до сімейних стосунків. То варто чи ні поспішати з одруженням? Хіба для того, щоб хоч раз побувати заміжньою. Для різноманітності.
