Нарешті днями Верховна Рада ухвалила довгоочікуваний закон "Про місцеві вибори". Він вже встиг викликати шквал критичних відгуків. Деякі експерти вже охрестили цей закон "витвором Франкенштейна" та вважають його клоном документа, за яким проводять вибори у російському Санкт-Петербурзі.
Не буду вдаватися до детального аналізу, але мушу зазначити, що цей закон – зовсім не те, чого очікувало суспільство. Ми підрахували, що кількість депутатів в Черкаській облраді не зменшиться, як це було задекларовано, а, навпаки, збільшиться: після нових виборів їх буде 110.
До такої кількості депутатів не адаптована навіть сесійна зала (у нас немає відповідних місць з кнопками для голосування). За попередньої каденції було 76 обранців. Провладна на той час Партія регіонів, аби збільшити свій вплив на прийняття радою рішень, збільшила кількість депутатів до 104-х. Однозначно: від збільшення депкорпусу не стане ефективнішою робота ради. Бо справа, насамперед, – у відповідальності кожного обранця перед громадою. Як показала практика, для нашої області достатньо 60-70 депутатів (до речі, приблизно така середня кількість нині відвідують сесії). Решта – це формальний баласт, через який важко зібрати кворум і ухвалити важливі для життєдіяльності області рішення.
Відкриті партійні списки, на жаль, теж не дадуть виборцю очікуваних сподівань. Адже навіть авторитетна людина, яка хоч і набере найбільший відсоток голосів, може не стати депутатом, бо ж партія, від якої вона делегована на вибори, не подолає визначеного бар’єру. Натомість кандидат із нижчим рейтингом і "прохідною" партією має реальні шанси проходження в раду.
Цей закон також відкриває шлюзи для партійної корупції. А ще – позбавляє кандидата у владу права бути незалежним, безпартійним. Тепер не виборець, а партія має повноваження відкликати "недисциплінованого" депутата-однопартійця.
