Прохання розповсюдити. Відкритий лист до моєї однокласниці Наталії Троянченко:
Люба Наталю! Я дуже радий за тебе, що ти змогла прославитися. Черкасці про тебе дізналися, ти на слуху, це ж чудово, правда? Про моє існування знають хіба родичі, друзі, побратими та сусіди. Я радий, що ти виявилася підприємливішою за мене. З часу нашої останньої зустрічі ти багато чого добилася у житті: люблячий хлопець, вірна подруга, хороше житло, красиве життя, модні тусовки, власне ПП…
На жаль, я не можу похвалитися особливими досягненнями у житті. Лишень закінчив університет, зразу пішов на фронт добровольцем. Ніяких статків не нажив, майже голодранець. Всю з/п пускаю на амуніцію, що, як відомо, немає ціни, як і життя. Мабуть, я не маю розуму. Ганяюся за уявними ідеалами, поки життя проходить повз. Коли треба загрібати жар, я сам пробую розвести власний маленький вогник із сирої землі.
Понапридумував собі всяких розумних слів: честь, совість, справедливість, ідея, нація, самопожертва, служіння, боротьба та ін.. Адже існують слова значно зрозуміліші загалу, заради чого дійсно варто жити, те, що можна реально побачити і відчути: влада, вплив, знайомства, вигода, гроші, власність, квартира, автівка, відпочинок на курорті, гламур, клуб, тусовка, айфон, модний одяг тощо…
Чорт забирай, та для чого мені ця війна? Хай дурні помирають, я забираюся геть. Вернуся додому, піду працювати, де мало працюють і багато платять. Когось надурю, зберу "вершки" і пошлю всіх до біса. На ті гроші відкрию власний бізнес, заведу потрібні знайомства, де треба – дам хабара, щоб не заважали і дали зелене світло розвитку моєї справи. Куплю собі все, чого душа бажає. Зрозумію, що нема межі бажанням.
Потім згадаю, що більше можна заробити на державних закупівлях, держзамовленнях, тендерах. Ну а далі, як кажуть, справа техніки! Головне бути наглішим, тоді люди до мене підтягнуться. І не треба нікого жаліти. Якщо я у когось і заберу останнє, то винним я не буду, бо я розумніший і сильніший.
Непоганий план на майбутнє, еге? Я маю всі шанси. Тоді десь ми і пересічемося, можливо, як конкуренти на якомусь тендері чи аукціоні. Повторюся: жаліти я нікого не буду, навіть тебе, ну і що тут такого, що однокласниця? Та в мене іще залишаться однокласниці! Подумаєш, одною більше, одною менше…
Тепер ти розумієш, що на кожного негідника знайдеться ще більший негідник? Думаєш, Наумчук і Отрешко тебе пожаліють? Та здадуть тебе і підставлять по повній, щоб врятувати свою дупу! Не забувай, хто це такі! Це старі пси, матьорі і терті. Саме таких і брали колись в Партію регіонів. А якщо їм долею наказано піти на кладовище політичних трупів через партійну приналежність, якщо, не дай Боже, почнеться реальна люстрація, будь певна, вони потягнуть і тебе на кладовище. Кладовище політичних трупів. Або просто кладовище, якщо надумаєш відхреститися від них.
Тож покайся. Поверни гроші громаді міста або виконай обіцяне і відшкодуй збитки. А як не можеш – дорога тобі в прокуратуру. Можеш залягти на дно, але тоді забудь про рідне місто, близьких тобі людей, рідну вулицю і хату. Життя у вигнанні – не мед. Постійно доведеться переїжджати. Будеш сама себе в дзеркалі боятися.
Я не очікував такої поведінки від тебе. Від когось іншого можливо. В країні війна, багато жертв, інфляція, дефіцит бюджету і загальне зубожіння населення. Незважаючи на це, люди згуртувалися, допомагають своїй армії, останнє віддають на військо. В час великих випробувань народ перетворюється на націю, кровно-духовну спільноту вільних людей.
Олігархи жирують, живуть на наші податки, хоча самі податків не платять. Ти стала на їх сторону, теж вирішила жити за рахунок податків простих людей, хоча в менших масштабах і на місцевому рівні. Кожен черкасець несе на собі важкий тягар – це ПДВ, а якщо це чесний підприємець, то ще купу різних податків. Інколи їм здається, що не варто взагалі відкривати свою справу. І от ти потягнулася до цих грошей, вмитих потом, до міського бюджету. Це аморально.
Ти знаєш, що роблять злочинці, якщо хтось насмілиться вкрасти із їхнього "общака"? Пройде зовсім небагато часу і герої східного фронту повернуться додому ветеранами. Вони спитають мирних жителів: чим ви тут займалися, поки ми проливали кров? А ветерани, вони такі, що за словом в кишеню не полізуть, рішучі і вольові, лицарі честі. В кожному місті і селі стовпів і дерев не вистарчить, щоб повісити всіх нечестивих. Озер і річок не вистарчить, щоб втопити. Доберуться до всіх. Великий народний суд буде. Вендетта.
