Кримінальний дух українських сіл і містечок середини 1920-х вичерпно і дотепно відтворено у чудовій кінострічці "Зелений фургон". Але Черкаси – не Одеса з околицями. Може тут не грабували, не гнали самогонку й не тягли все підряд, що погано лежало? Та де там!
Найнебезпечнішими вважалися тракти в ірдинських болотах. У цьому районі довго діяла банда з 30-35 осіб. Більшість її членів удень займалися мирною селянською працею та навіть числилися активістами, а із сутінками виходили "на широку дорогу". Остаточно ліквідували розбійників аж під зиму 1924-го.
На дніпровських островах варили "зілля" самогонщики. Особливо густо заносило з Кабанівки і Спорного навпроти Червоної Слободи, що тепер затоплені. Зо півтора десятки хвацьких хлопців не знали перепочинку ні вдень, ні вночі, успішно поєднуючи розбій та гуральний промисел. Банда грабувала кооперативи, церкви, непманів, просто подорожніх, що прямували до млина чи на пристань Полісної. Щоб ліквідувати зграю, яка вкінець затероризувала місцевий люд, міліції довелося створювати агентурну групу. Під виглядом покупця великої партії самогону одному з її членів вдалося потрапити на місце. Там він з’ясував, що верховодить "організованим злочинним угрупуванням" такий собі "батько Григорій", а на підхваті у нього завжди до десятка "бойовиків". Решта відпочивають у куренях чи щупають собі на кишеню десь у Черкасах.
Із секретної поштотелеграми міліціонера Кіркова до Київського губкому ГПУ відомо, що із застосуванням зброї банду блокували в одному із кабанівських урочищ. Відрізані водою, "григорівці" здалися. "Одночасно затримано три коняки", – повідомив оперативник і додав, що "вилучено 175 відер закваски, а готову горілку – 370 відер – знайшли прикопаною у бутлях аж на Спорному". Вже на дачах Корзачина виявили "виробку самогону на повному ходу" та, зрештою, "вкупі з повозом і конякою громадянина села Мутихи (нині теж під водою) Попенка Грицька, 55 років, двоє його синів з рушницею і обрізом встигли зникнути". Саме цей Попенко й виявився "батьком Григорієм".
А в Черкасах – переважно дрібні грабунки. Часто настільки специфічні, що сміх і гріх."У громадянина Гешка з вул. Шевченківської, буд. 88, у ніч на 29 лютого 1924 року через пробуравлену стіну викрадено халву на базар. Така сама крадіжка була скоєна по вул. Свердлова, 46. По справах затримано гр. Смородинського, який зізнався ще у кількох крадіжках провіанту через дірки в стінах і якому за спосіб скоєння злочинів дали оперативне прізвисько Черв’як".
Та найпоширенішим видом злочинів були кишенькові крадіжки на базарі. Декому НЕП дозволив непогано розбагатіти, тож поцуплені суми траплялися солідні. "1 лютого 1924 року на базарі в Черкасах невідомо ким викрадено з кишені гр. Капослева 40 тисяч рублів, а ще тоді ж у гр. 10 тисяч у гр. Культенка". 100 тисяч – це 10 золотих червінців зразка 1922 року: приблизно стільки міг коштувати кінь "б/у, на ходу". Коней, до речі, теж крали. Почасти – з вини самих базарувальників. "29 січня 1924 року на базарі в Черкасах у гр. села Леськи Коваля Матвія невідомо ким вкрадено коня з упряжжю і саньми вартістю 25 червінців. На запитання як це сталося, гр. Коваль відповів, що не може знати, бо ще досі святкує Різдво".
