Це літо стане найтяжчим з 2014 року. Кожен, хоч трохи дотичний до армії, знає про напрямки переміщення бригад та батальйонів. Обидві сторони, схоже, визначились з напрямком головного та допоміжного ударів.
Зараз багато залежить від наших європейських союзників. Особливо це гостро відчувається на фоні кризи демократії в США. Чи встигнемо розгорнути F-16, чи встигнуть дійти снаряди по чеській та естонській ініціативах, чи буде завершено реформування сил та способів застосування тактичних безпілотників, до якого етапу доведуть будівництво оборонних ліній на східному та південному напрямках.
Ми не встигаємо. Катастрофічно.
І в будь-якому випадку українські солдати мають стояти. Під прикриттям авіації чи без нього. З снарядами чи без них. В окопах чи в лисячих норах, але вже очевидно що без бетонних укріплень.
До цього часу не можемо протистояти використанню КАБів, і водночас не можемо створити фронтове ППО, бо потрібно прикривати тилову інфраструктуру та міста.
По результатах літньої кампанії йтиме мова на ймовірних переговорах, до яких схиляють Україну і з Китаю, і з Туреччини, і з НАТО.
І велика роль тилу. Вже сьогодні потрібно зрозуміти – через 3-4 місяці може не бути нічого, що нагадуватиме про Україну. Державний бюджет має йти на війну в обрізання та ігнорування роздутої соціальної сфери, місцеві бюджети мають відкласти фінансування будь-чого, що не пов’язане з підтримкою підрозділів та забезпеченням армії. Водночас громади мають бути вже готовими прийняти нову велику хвилю біженців. Потрібно готувати місця, щоб люди знову не спали десятками в спортзалах шкіл та садочків. В бік, на потім ремонти доріг, шкіл, садочків, лікарень. Відкинути нове обладнання, нові світлофори, нові набережні, нові фонтани, нові парки.
Мобілізація має відбуватись незалежно від ексцесів на місцях, порядку денного, що диктують підігріті ІПСО, соцмережі. В час небезпеки держава має поставити своє існування вище інтересів людини. Варто припинити загравати з виборцем.
Восени багатьох з нас, можливо, вже не буде. Але має бути Україна. І саме від дій кожного з нас на своєму місці залежатиме результат.
Від дій кожного з вас та нас залежить наскільки довше встоїть мій батальйон, моя бригада, наш фронт, наша держава.
- з посту Ярослава Нищика, ексдепутат Черкаської міської ради, а нині військового ЗСУ, в мережі Фейсбук
