Театр ветеранів — це потужний інструмент реабілітації, де військові, рідні загиблих та зниклих безвісти трансформують свій болючий досвід у мистецтво. У Каневі цей проект, реалізований у межах програми «МХП Поруч», уже показав перші результати: учасники зізнаються, що гра на сцені допомагає їм «розгалужити думки» та знайти сили жити далі. Про це говорили в ефірі програми «ПроТворЧе» на телеканалі ВІККА.
Попри те, що учасники мають глибокий та часто трагічний досвід, Канівський театр ветеранів для своєї прем’єри обрав не військову драму, а соціально-побутову комедію «Майже фараони».
Режисерка театру Оксана Кириченко згадує, як відбувався вибір репертуару:
«Хотілось нам драматизму, хотілося військової тематики, але хлопці і дівчата навідріз категорично сказали: “Ми не хочемо драми, нам достатньо ми її достатньо побачили в житті цієї драми, тому ми хочемо комедію”».
Психологічний профайлінг та «лікування» роллю
За кожною виставою стоїть не лише репетиційний процес, а й глибока робота із кризовою психологинею. Перед розподілом ролей проводиться психологічний профайлінг, щоб зробити образ персонажа терапевтичним.
Тетяна Волочай, голова ради розвитку громад благодійного фонду «МХП-Громаді», пояснює важливість фахового супроводу:
- «Людина проходить якийсь трансформаційний шлях, а під час цього проходження невідомо, куди нас може закинути той чи інший спогад, якась тригерна ситуація, щось схоже з бойового досвіду. Тому обов’язково має бути поруч психолог, який може дати підтримку… знає, які слова сказати правильно, як людині допомогти вийти із стану минулого».
Адреналін сцени та відчуття «родини»
Для самих ветеранів вихід на сцену став неочікуваним викликом, який за емоційною напругою нагадує бойовий досвід. Ветеран та актор театру Олександр Кришун порівнює відчуття перед виставою зі штурмом:
«Я кажу: “Ти помниш як ото на беху залазиш, ото щож на штурм їдемо — отаке точно таке було”. Такий страх якийсь був, а потім уже, як воно пішло працювати, якось все потихеньку налагодилося».
Окрім адреналіну, театр дарує ветеранам відчуття спільноти. Учасники зазначають, що стали справжньою сім’єю, де панує повага та довіра, що є критично важливим для людей, які часто страждають від самотності та негативних думок.
Зцілення для родин загиблих
Особливу роль театр відіграє для дружин та вдів військовослужбовців. Для них це шлях від замкненості та горя до впевненості у собі. Режисерка розповідає про трансформацію однієї з учасниць, яка втратила чоловіка:
«Вона зовсім не посміхалася… але потім, повертаючись до того, що між нами склалися отакі теплі дуже довірливі стосунки, ми обіймаємося завжди… дівчата змінюються на очах, і це таке диво».
Реінтеграція суспільства
На думку організаторів, театр ветеранів потрібен не лише акторам, а й глядачам. Це майданчик, де цивільні можуть побачити ветеранів не через призму жалю, а як сильних, життєствердних особистостей.
«Для мене театр ветеранів — це не тільки реабілітація чи реінтеграція ветеранів, це реінтеграція всього суспільства в нову реальність і місце, де можна отримати сили та сенси для того, щоб продовжувати боротися», — підсумовує Тетяна Волочай.
Досвід Канівського театру планують масштабувати, адже цей проект довів: травми та втрати не визначають людину, а мистецтво здатне повертати жагу до життя навіть у найтемніші часи.