Позначка: полон

  • П’ятеро черкащан повернулися із російського полону додому

    П’ятеро черкащан повернулися із російського полону додому

    Ще п’ятеро жителів Черкащини повернулись на Батьківщину. Їх звільнено в межах сьогоднішнього обміну полоненими. Повідомляє начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець.

    Данило Корняков, Сергій Тарасюк, Роман Слободчиков, Анатолій Ткаченко та Віталій Турик. У полоні вони були з 2022 року.

    Загалом цього разу вдалось повернути 189 українців додому. Це військові – захисники «Азовсталі» та Маріуполя, ЧАЕС, острова Зміїного, із різних напрямків фронту. Серед них солдати, сержанти, офіцери. Це нацгвардійці, зокрема «азовці», прикордонники, тероборонівці, воїни Військово-Морських і Збройних Сил. І також двоє цивільних, які були захоплені в Маріуполі.

    Читайте також:

    Уманська громада на колінах провела в останню путь снайпера

  • Черкащанин розповів про тортури, допити і 2,5 роки полону

    Черкащанин розповів про тортури, допити і 2,5 роки полону

    Захисник Маріуполя Олександр Бондаренко повернувся додому після двох з половиною років російського полону. З ним зустрівся журналіст Юрій Стригун, пише “Лівий берег“.

    – Російське суспільство майже поголовно хворе садизмом, ненавистю й жорстокістю. Всі, з ким мені доводилося стикатися, отримують задоволення від катувань, які вони нам влаштовували, – розповідає 23-річний Олександр Бондаренко із села Кобринова Гребля Тальнівської громади. Десяту частину свого життя хлопець провів у російських тюрмах. Весь час росіяни його нещадно били. Мучили лише за те, що, як і батько, Олександр Бондаренко-старший, захищав Маріуполь у складі елітної 36 бригади морської піхоти. Обом довелося пройти через тортури російського полону.

    Зустрічаємося у кав’ярні в Тальному. Саша – короткострижений брюнет в чорному худі й сірих спортивних штанях.

    – 14 вересня, коли мене звільнили з полону, я важив 60 кілограмів. 30 жовтня повернувся до бойової ваги – 77 кілограмів. Виходить, що 17 кілограмів набрав за півтора місяці, – посміхається. – Поки був у полоні найбільше скучив за борщем та оселедцем. Ну, і за солодощами.

    Поки чекаємо на каву, Олександр розповідає свою коротку біографію.

    – Народився в Кобриновій Греблі, у селі закінчив 9 класів. У родині був найменшим, бо маю ще старшого на 5 років брата.  Після школи навчався в Черкасах в автодорожньому ліцеї з 2016 по 2019 роки. Отримав посвідчення водія й працював у кількох фірмах, де розвозив продукти. В листопаді 2019 року сказав, що хочу йти служити до армії. Рішення ухвалив безвідносно до прикладу тата, який тоді воював в елітній 36 бригаді морської піхоти під Маріуполем. Батьки, а особливо мама, сприйняли моє рішення без особливого ентузіазму. Однак я переговорив з татом і він, коли побачив мою наполегливість, сказав, що знайде мені місце водія в 36-ій бригаді. У січні 2020 я вже підписав контракт, за місяць пройшов у Миколаєві курс морського піхотинця  й був призначений у бригаду на посаду водія-санітара. У бригаді мені все подобалося – і навчання, і тактична медицина, й автомобіль, який мені надали – американський військовий «хаммер». У червні виїхали на полігон в Олешки, де пройшли бойове злагодження. У липні ми прибули на ротацію в село Водяне біля Маріуполя. Моїм завданням була евакуація поранених та тіл убитих. 27 липня я вже евакуював важкопораненого –  йому відірвало ногу. Слава Богу, не розгубився і все зробив як слід. Після 11 місяців в зоні бойових дій, весною 2021 року повернулися до Миколаєва. З батьком були в різних місцях – він був водієм мінометного взводу, а я – санітарного.

    Тоді ж Олександр отримав місячну відпустку, під час якої познайомився в Тальному зі своєю нареченою. А вже в грудні 2021 року після чергової серії навчань і тренувань 36-а бригада повернулася у Водяне.

    – Під час повторного заїзду в зону бойових дій вже не мав ніякого хвилювання. Знав що робити. Тільки важко було переносити розлуку зі своєю дівчиною. Про велику війну, яка насувалася, я старався не думати – просто робив свою роботу. Та й до неї нас не готували. За 4 дні до початку війни орки почали несамовиті обстріли, в тому числі із забороненої 152-міліметрової артилерії. Розвідники нам повідомляли про накопичення техніки на тому боці,  але наказували продовжувати спостереження. О четвертій ранку 24 лютого почався сильний обстріл командно-спостережного пункту й усіх позицій хлопців на передовій. У нас пропав зв’язок, а орки посунули на село Талаківку, намагаючись там прорватися. Пішли перші поранені мирні жителі з цього села. Проти нас задіяли авіацію – гелікоптери й літаки. Прилетіла  перша бомба й просто знищила позицію. Ми мали двох загиблих. Тіло одного знайшли, а іншого – ні. Однак прорватися росіяни не зуміли – ми міцно тримали позиції аж до 28 лютого. І лише, коли ворог прорвався із Криму й виникла загроза оточення, 1 березня наш батальйон відійшов у Маріуполь до металургійного заводу Ілліча. Медичний взвод базувався в одному з пологових будинків. Росіяни підключили флот і стали зносити з корабельної артилерії поверх за поверхом цього будинку. Поранених до кінця березня ще евакуювали гелікоптерами в Дніпро. З 1 по 20 ми обороняли район «Волонтерівка». До нас постійно приходили цивільні – просили медичної допомоги та їжі й води, бо не мали нічого. І це під безперервними авіанальотами ворога. Ми ж не могли нічого вдіяти, бо не мали жодної одиниці ППО.

    Після 20 березня медичний взвод теж перебазувався на завод Ілліча.

    – Попри розповсюджену думку, що на металургійних комбінатах були бункери, де ми ховалися, насправді був лише один бункер, який став братською могилою для багатьох хлопців, в тому числі й моїх друзів, коли туди прилетіла 3-тонна авіабомба, каже Олександр. –  Незважаючи на постійні авіанальоти, ми тримали завод до 11 квітня. Згодом командування повідомило, що прориватимемося колоною в Україну – попереду танки, далі решта. Однак усю колону просто розстріляли. Після цієї спроби було ухвалено рішення, що кожен вириватиметься самотужки. Одні вирішили перевдягтися в цивільний одяг, інші – здатися в полон. Ми з батьком та ще багатьма проривалися на «Азовсталь», де був полк «Азов». Нанесли на техніку російські упізнавальні знаки й в складі 120 одиниць, обдуривши росіян, зайшли на «Азовсталь». Там бракувало їжі й боєприпасів. Мусили їсти навіть собачий корм. На початку травня я остаточно зневірився, що виберуся звідти живим. Вийти на вулицю по воду означало відразу померти. Пробивали технічні труби й чекали поки накапає чайник. Потім кип’ятили на вогні. Госпіталь був на позиції «Залізяка». Туди навіть заходити страшно було: хлопці лежали один на одному – ампутанти, важкопоранені. Спроби прорватися гелікоптерами й евакуювати поранених закінчилися трагічно – дві машини із 300-ими було збито.  15 травня нас вишикували й повідомили, що єдиний вихід – полон. Запевнили, що там ми пробудемо максимум 3 місяці, нас ніхто не битиме.  20 травня при здачі в полон були присутні представники Червоного Хреста, що лише підсилювало впевненість, що все буде добре.

    У тюрмі спускали собак і били током

    Полонених захисників Маріуполя повезли в сумнозвісну Оленівку на Донеччині. Там в Олександра вилучили всі документи, сфотографували, представники ФСБ провели на перший допит. 25 травня трьома КАМазами відвезли до тюрми російського Таганрогу.

    – Я їхав у третьому автомобілі й почув, як по прибуттю лупцюють хлопців із перших двох. Ми вистрибували із зав’язаними очима й нічого не бачили, а нас нещадно били. Я був ошелешений, просто не міг повірити, що таке можливо.  Ми каталися по землі, а нас били й били. Вже в СІЗО до мене вперше застосували електрошокер – страшна річ. У камері обробляли ідеологічно – змушували вчити російські пісні й вірші. На першому допиті розповів правду – що я був водієм евакуаційного автомобіля й вивозив поранених. Не повірили – підключили до шиї електропроводи й вдарили током. Я відразу знепритомнів. На подальших допитах розказував, що серед полонених є маса свідків, які бачили, де я був і що робив. Однак вони хотіли, щоби я обмовив себе – зізнався, що розстрілював цивільних, руйнував Маріуполь та мародерив. Фактично, свою провину хотіли перекласти на нас. 7 червня нас перевели до Воронежа – там стало ще гірше. Побили ще сильніше. Били просто тому, що мали можливість. Застосовували палиці, шокери. Сеанс побиття влаштовували щонайменше раз на тиждень. Питають: «Ти убивав цивільних?» Чують відповідь і б’ють. Через тиждень ситуація повторюється:

    – Згадав?

    – Ні.

    І знову звіряче побиття. Потім міняються слідчі і все починається знову.

    1 жовтня 2022 року Олександра доправили в Володимирську область, село Пакіно. Там, бажаючи принизити, увімкнули українську музику. На допитах клали обличчям у підлогу й лупили палицями по п’ятах.  Годували дуже погано – супом, де плавала одна цибулина та двома ложками каші. Усі без винятку росіяни з цивільними включно ставилися до полонених українців із величезною зневагою – називали вбивцями й фашистами. Зеки-кухарі могли замість  баланди вдарити черпаком у голову.

    У Пакіно тальнівець пробув із жовтня 2022 року по червень 2023-ого. У червні 2023 року Бондаренка перевели в селище Ударноє в Мордовії. Там росіяни колись карали відомого дисидента В’ячеслава Чорновола.

    – Він перебував, там де і я – у величезній на чотири корпуси колонії № 10. У кожному корпусі – понад 300 осіб. Загалом – півтори тисячі. У Мордовії під час прийомки дуже сильно побили. На кожному допиті – катування. Били гумовими палицями по сідницях аж поки не репне шкіра. Потім поливають спиртом і далі б’ють. Підключали електрику до статевих органів. Особливе задоволення було бити гумовими палицями по голові. Це все супроводжувалося гомеричним сміхом. Допити були щотижня. Питали одне й те саме: що я знаю про вбивство цивільних у Маріуполі? Знову вимагали взяти на себе. Якщо не погоджувався, клали на живіт, обмотували голову тканиною, руки заковували за спиною в наручники й лили воду на голову. У людини виникають відчуття ніби вона задихається й тоне.  В туалет із камери виводили по команді. На 8 в’язнів давали дві хвилини, щоби всі впоралися. Найбільший страх був, що повернуся додому інвалідом. Зі мною в камері було 4 контрактників, двоє мобілізованих і ще двоє цивільних, яких ухопили просто на вулиці Ірпеня за те, що їхні документи не сподобалися російському патрулю. І все, людина зникала. Якщо військові ще мають шанс бути обміняними, то цивільні, мабуть, чекатимуть до кінця  війни.

    Перед приїздом уповноваженої з прав людини тиждень нікого не били

    Якогось разу до нас із перевіркою приїхала уповноважена з прав людини в Росії Тетяна Москалькова. Напередодні нас тиждень не били, перестали спускати собак, що було одним із улюблених їхніх занять. Проінструктували, що казати, як відповідати. Однак один із хлопців із сусідньої камери поскаржився, що не має можливості зв’язатися із рідними.  Наступного дня його побили із особливою жорстокістю.  Могли не водити до лазні або позбавляти прогулянок. За місяць до обміну я взагалі не був на жодній прогулянці. Ми не мали жодної інформації – вони казали, що України вже немає.  Показували нам пропагандистські сюжети, де ведучі стверджували, що Маріуполь розбомбив полк «Азов» разом із 36 бригадою.

    13 вересня була п’ятниця. Олександр прокинувся з думками, якби уникнути чергового допиту й побиття. Коли раптом із перших трьох камер почали викликати контрактників на коридор із речами. Потім минули Сашкову камеру №4 і почали викликати із інших. Коли поверталися, зупинилися.

    – Надо открыть четвертую. Бондаренко, с вещами на выход!

    – Був страх, що кинуть у іншу камеру, – згадує тальнівець. – Однак нас вишикували й віддали речі. – З’явилися думки про новий етап. Проте цього разу не били взагалі. Завантажили в літак, і це була моя перша в житті подорож літаком.  Летіли всю ніч, аж поки нас прийняли військові. Тут уперше за час полону я почув жіночий голос, коли нас переписувала якась дівчина. Замість автозаку завели в автобус.

    Хтось із конвою проговорився:

    – Їдете на обмін!

    Майже відразу пролунала репліка позаду:

    – Я вже увосьме їду на обмін!

    Однак погодували російськими сухпайками і це було вперше. З’явилася надія. Дали по цигарці й повезли в Чернігівську область. Дівчина, яка була в автобусі, розповіла про бойові дії в Курській області. Це був шок і це було щастя. Повірив, що в Україні, аж коли зателефонував мамі. Особлива радість була, коли мама розповіла, що моя Катя чекала на мене, а, довідавшись про повернення, кинула роботу й виїхала на побачення зі мною. Що дивно, камера й тюрма досі сняться, але набагато рідше аніж бої в Маріуполі. Найбільше враження в Україні – люди, які розважаються і живуть так, ніби й немає війни.

    Наступного тижня морпіх Бондаренко планує взятися за лікування. В полоні хлопець нажив купу болячок. Одна з них – кіста від побоїв на руці, яка довгий час взагалі не згиналася.

    Олександр Бондаренко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За врятовані життя».

     

  • Четверо черкащан повернулися з полону додому (ВІДЕО)

    Четверо черкащан повернулися з полону додому (ВІДЕО)

    Довгоочікуване «Я – ВДОМА!» почули ще чотири черкаські родини. Про це пише начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець.

    У межах обміну полоненими напередодні повернулись на Батьківщину: майор Микита Петрик, старший сержант Олег Бадрак, сержант Олександр Кузьменко і солдат Сергій Буряк.

    Загалом Україні вдалось визволити цього разу 95 наших людей із російського полону. Воїни, які захищали Маріуполь і «Азовсталь», Донеччину, Луганщину, Харківщину, Київщину, Чернігівщину, Херсонщину.

  • “Поверніть героїв живими!”: у Черкасах пройшла акція в підтримку військовополонених

    “Поверніть героїв живими!”: у Черкасах пройшла акція в підтримку військовополонених

    “Стань голосом полонених”, “Поверніть героїв живими!” – з такими гаслами щодватижні виходять черкащани на акції на підтримку військовополонених. Повідомляє власний кореспондент ВІККА.

    Близько сотні черкасців вкотре нагадали про тих, хто в полоні. Дехто чекає рідну людину з полону, декому із присутніх довелося пережити втрату.

    До акції долучилася активна молодь. Водії гучно підтримали учасників акції сигналами. Родини полонених закликають долучатися до їхніх заходів.

    Читайте також:

    Не впорався з керуванням: у Черкасах в ДТП постраждав водій мотоцикла

  • Двоє захисників повернулися з полону на Черкащину

    Двоє захисників повернулися з полону на Черкащину

    Додому з російського полону повернулися молодший сержант Олександр Шпиця та солдат Ярослав Самарін. Інформує Черкаська ОВА.

    – Довгоочікуване «Я– ВДОМА!» почули ще дві черкаські родини, – зауважив начальник ОВА Ігор Табурець. – Дякуємо всій команді на чолі з Президентом.

    Нагадаємо, днями відбувся черговий обмін полоненими. Загалом Україні вдалось повернути цього разу 75 наших людей із російського полону. Це – воїни ЗСУ та Нацгвардії, прикордонники, цивільні.

    Читайте також:

    Командир легендарного батальйону К-2 відзначив черкаську ТРО, яка «підставила плече»

  • Одружився і повернувся на фронт: «Азовець» з Умані про життя після полону

    Одружився і повернувся на фронт: «Азовець» з Умані про життя після полону

    20-річний воїн «Азову», уродженець Умані Антон Штукін більше року провів у російському полоні. Днями він розповів журналістам «Голосу Америки» про те що довелося пережити в катівнях загарбників та про своє життя після полону.

    Початок повномасштабного вторгнення росіян Антон зустрів з побратимами у Маріуполі. Двічі поранений він брав активну участь в обороні «Азовсталі», і коли оголосили про здачу в полон ─ дві доби відмовлявся виходити до росіян. Каже, знав, що катуватимуть довго і безжально.

    20 травня 2022 року, за наказом командування, українські військові здались у полон. Антон був у групі полонених, кого направили в Оленівку. Допити і тортури росіяни влаштовували щодня, з перших хвилин перебування. З українських захисників вибивали зізнання у підриві драмтеатру та вбивствах цивільних.

    Били так, згадує Антон, що на тілі не залишалося жодного живого місця. І за першим сфабрикованим вироком росіяни засудили 19-річного юнака на 24 роки ув’язнення.

    Крім фізичних катувань застосовували психологічний тиск, морили голодом, тримали у нелюдських умовах.

    Одного разу з Оленівки Антону вдалося додзвонитися до батька, повідомив що живий і де знаходиться. За тиждень до теракту в Оленівському сізо Антона з товаришами перевели до донецької в’язниці.

    Сергій Штукін  – батько Антона – в Умані організував навколо себе родини військовополонених і більше року проводив активну діяльність по приверненню уваги суспільства до стану українських захисників в російському полоні.

    Він добився офіційного статусу військовополоненого для Антона і привернув увагу не лише українських, але й іноземних ЗМІ.

    Під час одного з обмінів, 6 травня 2023 року, через рік після ув’язнення, Антона звільнили з полону і повернувся додому.

    Юнак повернувся зі значними травмами, схудлий на половину своєї ваги. Лікування та реабілітація тривали майже пів року. За цей час Антон одружився і прийняв рішення продовжити службу у війську.

    Молодший сержант Антон Штукін, військовослужбовець Національної гвардії України повернувся на Донбас і захищає Україну.

  • Судитимуть черкасця, який вимагав 40 тис. грн за “визволення” військового з полону

    Судитимуть черкасця, який вимагав 40 тис. грн за “визволення” військового з полону

    Суд розглядатиме справу щодо жителя Черкас, якого обвинувачують в отриманні хабаря за нібито визволення з полону військового ЗСУ. Про це повідомляє пресслужба Черкаської обласної прокуратури.

    На зображенні може бути: 2 людини та текст

    За даними слідства, чоловік видавав себе за працівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України з метою отримання неправомірної вигоди від дружини військового ЗСУ. Злочинець обіцяв включити її чоловіка в обмінний список військовополонених Збройних Сил України.

    За вплив на прийняття рішення уповноваженою особою Міністерства оборони України обвинувачений одержав суму у розмірі 40 тис. грн. У разі визнання вини йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, а також конфіскація майна.

    Читайте також:

    Ексголові акціонерного товариства на Черкащині загрожує ув’язнення за незаконний видобуток корисних копалин

  • З російського полону звільнили чотирьох черкащан

    З російського полону звільнили чотирьох черкащан

    Черкащина зустрічає героїв, звільнених із полону в межах чергового обміну. Про це повідомляє начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець.

    полонені

    Це – лейтенант Володимир Половинка, молодший сержант Василь Тупицький, старший солдат Дмитро Ворона та солдат Олександр Шадиря.

    «Ще з 2022 року двоє з них вважались зниклими безвісти, про інших ми мали підтвердження, що вони в полоні. Найважче позаду. Далі – комплексне відновлення» – пише начальник військової адміністрації.

    Нагадаємо, напередодні відбувся обмін полоненими. Загалом вдалося повернути на рідну землю 230 українців і українок, військових і цивільних.

    полонені

    Читайте також:

    У Смілі зносять зруйновані ракетним ударом будинки

  • Із ворожого полону звільнили черкащанина, якого вважали зниклим безвісти

    Із ворожого полону звільнили черкащанина, якого вважали зниклим безвісти

    Під час чергового обміну звільнили з полону уманчанина Андрія Білокурця. Солдат вважався зниклим безвісти з торішнього травня. Про це повідомив голова Черкаської ОВА Ігор Табурець.

    Напередодні з ворожого полону звільнили загалом 95 захисників України.

    Серед них – оборонці Маріуполя, острова Зміїний, Сумської та Запорізької областей.

     

    Читайте також:

    10 червня у селі Грушківка Кам’янської територіальної громади, виникла пожежа в господарчій будівлі. Вогонь розповсюдивсь на площі 120 квадратних метрів.

     

    Приєднуйтеся до телекомпанії ВІККА:

    Читайте новини на сайті: https://www.vikka.ua

    Підписуйтеся на Telegram: https://t.me/vikka_news

    Коментуйте в Facebook: https://www.facebook.com/TelekanalVIKKA

    Дивіться в Instagram: https://www.instagram.com/vikka_tv

    Підтримайте донатами: А-банк 5375235110071785

  • У Черкасах попрощалися із захисником, який загинув у полоні в Оленівці

    У Черкасах попрощалися із захисником, який загинув у полоні в Оленівці

    У Черкасах попрощалися з «азовцем», майором Сергієм Павліченком. Про це на своїй фейсбук-сторінці написав міський голова Черкас Анатолій Бондаренко.

    Загиблому захиснику було 34 роки. Він народився на Запоріжжі і значну частину життя присвятив військовій професії.

    До лав полку «Азов» вступив у 2014 році. Під час служби брав участь у Широкінській наступальній операції, боях у Мар’їнці, Красногорівці, на Світлодарській дузі, в обороні Маріуполя. Захисник мав чисельні нагороди.

    Сергій Миколайович був командиром ремонтної роти окремого загону спеціального призначення «Азов». Сильний та відважний воїн потрапив у полон до рашистів.

    Він загинув у полоні 28 липня 2022 року внаслідок терористичного акту, який здійснили російські окупаційні війська у Оленівці.

    У ту ніч від вибухів на території колишньої колонії, де утримували українських захисників, загинуло півсотні полонених, понад 130 було поранено.

    У воїна залишилися дружина та діти.

     

    Читайте також:

    За збут амфетаміну судитимуть жителя міста Умань. Справу вже передали до суду.

     

    Приєднуйтеся до телекомпанії ВІККА:

    Читайте новини на сайті: https://www.vikka.ua

    Підписуйтеся на Telegram: https://t.me/vikka_news

    Коментуйте в Facebook: https://www.facebook.com/TelekanalVIKKA

    Дивіться в Instagram: https://www.instagram.com/vikka_tv

    Підтримайте донатами: А-банк 5375235110071785

  • Вважали зниклим безвісти: з полону повернувся черкащанин

    Вважали зниклим безвісти: з полону повернувся черкащанин

    Черкащанин, який захищав країну на Бахмутському напрямку, повертається додому. Про це повідомив керівник Черкаської ОВА Ігор Табурець.

    полонені
    t.me/cherkaskaODA

    Головний сержант Микола Боярчук звільнений із полону під час чергового обміну. Із лютого він вважався зниклим безвісти.

    Цього разу з ворожого полону загалом визволили ще 106 захисників України.

    Читайте також:

    На Черкащині вдруге засудили проросійського агітатора: дали реальний термін (ВІДЕО) 

  • З полону повернули черкащанку, син якої звертався до путіна

    З полону повернули черкащанку, син якої звертався до путіна

    10 квітня із російського полону повернули черкащанку Аліну Малешко-Габурич. Її 6-річний син Єгор звертався до путіна, щоб той повернув її маму. Про це розповідає “Сусіпльно. Черкаси”.

    Аліна Малешко-Габурич — матір Єгора, який просив у Путіна повернути маму з полону.

    Батьки Єгора перед самим початком повномасштабної війни привезли сина до батьків — бабусі та дідуся, які живуть на Черкащині. Війна їх застала у Маріуполі.

    “Вадим та Аліна — вони разом були в Маріуполі. 23 квітня Вадим (син) попав під авіабомбу. Йому зробили операцію. На другий день його повинні були вивезти, але 26 квітня він помер”, — розповіла бабуся Єгора — Ганна Габурич.

    Мама Єгора – Аліна Малешко-Габурич, – потрапила у російський полон:

    “Коли син помер, вона лишилася в Азовсталі, а 19 числа потрапила в полон. Не було звістки від неї. Втім 7 липня вона подзвонила батькові своєму, запитала як син. І більше ми нічого не знали про неї”.

  • Із полону на Батьківщину повернулися троє черкащан

    Із полону на Батьківщину повернулися троє черкащан

    У межах великого обміну полоненими троє черкащан повернулося до рідних. Про це інформує начальник ОВА Ігор Табурець.

    Зокрема, це сержант Аліна Малешко-Габурич, молодший сержант Олександр Притула та солдат Олег Довгань.

    – Із поверненням, НАШІ ГЕРОЇ, – відзначив Ігор Табурець. – Найбільша цінність України – її люди! Вірю, що повернемо всіх! Дякуємо Офісу Президента, Головному управлінню розвідки Міноборони, СБУ та Мінреінтеграції.

    Нагадаємо, напередодні відбувся черговий великий обмін полоненими. Сотня оборонців повернулися додому. Це армійці, прикордонники, воїни Військово-Морських сил, нацгвардійці. Серед них і оборонці «Азовсталі».

    Читайте також:

    У Черкасах розробили дрони-шахеди (ФОТО, ВІДЕО) 

  • З полону звільнили медикиню з Умані: була на «Азовсталі»

    З полону звільнили медикиню з Умані: була на «Азовсталі»

    Під час Новорічного обміну полоненими, який відбувся 31 грудні, було звільнено медикиню з Умані Юлію Чепурко. Вона дружина Олександра Чепурко, звільненого більше місяця тому. Обоє перебували на «Азвосталі». Про звільнення повідомила міський голова Умані Ірина Плетньова.  

    «Вчора відбувся черговий великий обмін, який вдалося здійснити — 140 людей повертаються додому. Серед них і наша Юлія Чепурко», – зазначила Ірина Плетньова.

    Нагадаємо, що під час останнього обміну в Україну повернулося 140 військових.

  • З полону повернули черкащанку – військову медикиню 

    З полону повернули черкащанку – військову медикиню 

    За умовами обміну 17 жовтня з російського полону повернули військову медикиню з Черкащини Марину Голінько. Про це в коментарі Суспільному повідомила її сестра Альона Коваль.

    28-річна медикиня пів року була в полоні. Потрапила туди з Маріуполя.

    Зі слів пані Альони, 17 жовтня сестра зателефонувала мамі.

    “Марина подзвонила мамі зі словами: «Мамо, це я». Мама відповіла, що відразу по голосу її впізнала. Говорили 30 секунд. Сказала, що в Україні і телефон у них один, тому довго говорити не може. Телефони кожному ще не роздали. Сказала, що набере як тільки буде можливість”.

    Як додала Альона, вся родина у батьківській хаті чекає дзвінка Марини. 

    Читайте також: Черкаські волонтери привітали військових

  • Пілот з окупованого Криму обстрілював українські землі, де живуть його батьки (ВІДЕО)

    Пілот з окупованого Криму обстрілював українські землі, де живуть його батьки (ВІДЕО)

    Син з окупованого Криму бомбив літаком українські землі, де живуть його батьки. Про це повідомили в пресслужбі СБУ.

    Російський пілот із тимчасово окупованого Криму не побачив нічого злочинного в наказі бомбити мирне населення України. При цьому його власні батьки живуть у Кременчуці, що на Полтавщині.

    Окупанта збили 5 березня над Миколаєвом. Про те, що він потрапив у полон, мати дізналася з українських новин. Зараз їй соромно, що не змогла виховати гідну людину.

    Тепер із окупантом розмовляють слідчі та контррозвідники СБУ. Він відповість за усією суворістю закону, запевняють правоохоронці.

  • «Мама, забери меня отсюда!» – СБУ оприлюднила звернення полонених росіян (ВІДЕО)

    «Мама, забери меня отсюда!» – СБУ оприлюднила звернення полонених росіян (ВІДЕО)

    Полонені з Росії: «Мама, забери меня отсюда! Мы здесь мирных жителей убиваем!» Це слова російських окупантів, які добровільно здаються в полон Україні. Відповідне відео опублікувала Служба Безпеки України.

    СБУ показала, як загарбники з Волгограда каються в тому, що прийшли з війною на нашу землю.

    «Я був відправлений воювати на братський народ по злочинному наказу нашого президента. Мамо, поверни мене додому, я не хочу тут більше перебувати» – звертається один із полонених солдатів.

    Читайте також: на Черкащині за п’ять днів не зафіксовано фактів мародерства

  • Їла траву і пила воду з річки: черкащанка пережила пекло у Сирії і застрягла в таборі для біженців

    Їла траву і пила воду з річки: черкащанка пережила пекло у Сирії і застрягла в таборі для біженців

    Інна Добровольська, 36-річна уродженка Черкас, опинилася в таборі для біженців у Сирії ще у 2018 році. Молода жінка поховала в чужій країні маленьку дочку і чоловіка.

    Щоб вижити з новонародженим сином, їй довелося їсти траву і пити воду з річки. Про жахи життя в Сирії журналістам OBOZREVATEL розповіла мама Інни, Анжеліка Анатоліївна, яка разом з іншими родичами таких самих жінок домагається повернення своїх найближчих додому, в Україну.

    Чоловік – учитель, вона з двома освітами

    Інна Добровольська не типова мешканка табору для біженців у Сирії: жінка з двома вищими освітами, знає п’ять мов.

    Її історія почалася у 2014-му. Тоді, 2 лютого разом із крихітною дочкою Каміллою вона сіла в літак у Борисполі. У Туреччині її чекав чоловік Арсен, виходець з Дагестану. Разом вони мали відправитися в Сирію на заробітки.

    «Коли Інна познайомилася з Арсеном, він вже об’їздив вісім країн. Сам він із родини вчителів, його батьки були директорами шкіл у Дагестані. Арсен і сам учитель, його навіть називали учителем року в Нагайському районі. Його батьки приїжджали до нас у гості. Хороша інтелігентна сім’я. Моя Інна закінчила в Черкасах фізико-математичний ліцей та вступила відразу на три факультети у двох вузах. Однак вона ще тоді не могла вирішити, куди саме віддавати документи, їй подобалися і мови, і фінанси», – говорить мама Інни Анжеліка Добровольська.

    Тоді Інну запросили попрацювати в Німеччину в одну сім’ю. Німцям була потрібна дівчина зі знанням німецької та англійської, володінням комп’ютером та водійськими правами. Інна попрацювала там, але через деякий час змушена була повернутися. Потім друзі покликали її попрацювати в Австрію.

    Паралельно вона закінчила вуз за спеціальністю «фінанси і кредит». Пізніше отримали освіту у сфері туристичного бізнесу.

    «Ніколи так мало не заробляв, як в Україні»

    Одного разу, коли Арсен та Інна ще жили з мамою в Черкасах, до них приїхали брати зятя, а також його друг. Поспілкувавшись, чоловіки стали розповідати Арсену, що в Туреччині, де він якось працював і непогано заробляв, стало ще краще.

    «Вони йому кажуть, знаєш, там зараз ще краще. Трохи пізніше Арсен мені сказав: «Я ніде так багато не працював, і так мало не отримував, як в Україні. Коли я працював у Туреччині, то міг щотижня додому відправляти тисячу доларів і ще прекрасно жити». Арсен був вихований батьками як дуже відповідальний чоловік. Він завжди дбав про свою сім’ю. І в 2013 році він поїхав до Туреччини на заробітки», – каже Анжеліка Добровольська.

    Осколок потрапив у голову, і він загинув

    А одного разу Арсен зателефонував Інні з Туреччини і сказав, що йому запропонували роботу за фахом. «Відкривається чоловічий ліцей, мені запропонували стати заступником директора і викладати російську мову. Тільки школа розташована на території Сирії. Інна, якщо ти встигнеш прилетіти протягом трьох днів, то я сам тебе зустріну, якщо ні, то зустрінуть мої друзі», – повідомив Арсен.

    Інна, яка звикла жити і працювати за кордоном, знала мови, швидко зібралася і разом із маленькою донькою 2 лютого полетіла туди.

    «Спочатку все складалося добре. Незабаром вони купили там будинок. Потім купили другий будинок. Я запитала, навіщо вам два будинки? Арсен сказала, що в першому занадто маленький басейн, а Камушка любить плавати. Тому жити вони будуть у другому будинку з великим басейном, а перший він подарує братові, який сюди приїде. Згодом вони купили машину. А потім Сирію почали бомбити», – каже мама Інни.

    Арсен загинув за кермом – осколок потрапив йому в голову, він просто стік кров’ю. Інна залишилася одна з маленькою донькою.

    Дівчинка згоріла за два дні

    Інна працювала в шпиталі перекладачем. Хоча мама кликала її назад, але донька не хотіла повертатися. Казала, що тут війна і в Україні війна, тут біженці і вдома теж біженці. Маленька Камілла підростала теж у шпиталі. Дівчинка, якій не було й чотирьох років, знала кілька мов. Крім німецької та англійської, вона розмовляла арабською і турецькою.

    Через два роки після загибелі чоловіка Інна познайомилася там з Андрієм, він був росіянином. Вона завагітніла і чекала дитину. А 30 жовтня 2017 року вона повідомила мамі, що померла її дочка, Камілла.

    «Дівчинка згоріла буквально за два дні. Немає ніяких офіційних висновків, чому так трапилося. Абсолютно здорова дитина, постійно займалася спортом», – стримуючи сльози, розповідає Анжеліка Анатоліївна, бабуся дівчинки.

    Поранили матір і дитину

    Після смерті дочки Інна написала: «Мама, я не знаю, що мені робити і як жити далі. Я поховала чоловіка і поховала доньку. Нікого не хочу бачити і чути».

    Після цього Інна пропала на довгі пів року, мама не знала, де вона і що з нею, а в новинах постійно розповідали про бомбування в цих районах.

    Але через пів року на зв’язок вийшла дівчина, яка розповіла, що вона живе в одному будинку з Інною. «Я дізналася, що 3 лютого 2018 року, на мій день народження Інна народила сина, мого внука. І ця дівчина теж народила дитину, але у неї немає молока, тому Інна годує обох дітей. Подруга доньки стала іноді виходити на зв’язок, оскільки там великі проблеми з інтернетом, і передавати повідомлення від доньки. Потім ми стали спілкуватися частіше.

    І вона якось написала мені, що, коли вона народила дитину, того ж дня їм довелося бігти, Вони їхали на возах із крихітною дитиною, а місцевість бомбили. Інна була поранена, а також поранили малюка. Вони перебували під якимись завалами. І три місяці, щоб вижити, вона їла траву і пила воду з річки. Так я дізналася, що їй довелося там пережити», – розповідає Анжеліка Анатоліївна.

    Зараз Інна разом із десятками українок, серед яких багато і кримських татарок, перебуває в таборі Аль-Хол у Сирії. Умови там жахливі. Про долю другого чоловіка, Андрія, нічого не відомо. Якщо він живий, то, мабуть, десь у в’язниці, як і сотні інших чоловіків. Поруч росте її син, ще із світлішим волоссям, ніж сама мама. Улюблені іграшки малюка – місцеві кішки і собаки, а також мишки, яких він старанно вивчає.

    Мама Інни разом з іншими родичами борються за те, щоб їхніх рідних все-таки відпустили додому, в Україну. Нещодавно вони побували в МЗС, де їм пообіцяли підтримку, але шлях цей буде непростим. Хоча багато що вже зроблено – зібрана інформація про українок, проведені ДНК-тести, які підтвердили, що це їхні діти. Крім того, для евакуації потрібен літак. Майже рік це питання не може вирішитися.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, на Черкащині чоловік зґвалтував прикуту до ліжка пенсіонерку.

  • Мистецтво за ґратами: Роман Сущенко готує благодійний продаж власних картин та видання хронології свого перебування у російській буцегарні

    Мистецтво за ґратами: Роман Сущенко готує благодійний продаж власних картин та видання хронології свого перебування у російській буцегарні

    Майже три роки у російських застінках і десятки листів додому. Чи не в кожному – не просто малюнок – картина, намальована душею. Український журналіст, власний кореспондент інформаційного агентства “Укрінформ” у Франції, черкасець, один із понад 5000 політичних в’язнів Кремля. Однак уже з префіксом “екс”: 7 вересня разом ще з 34 українцями він нарешті ступив на українську землю. Роман Сущенко всього на кілька днів приїхав на свою малу батьківщину – до Черкас, аби навідати маму та рідню. Втім, знайшов-таки час, аби поговорити з журналістами сайту vikka.ua про мистецтво. Зокрема, й там, де, здавалось би, не до нього.

    Насолода від змішування барв

    Мій тато сказав, що це божий дар, – так відповідає пан Роман на наше питання про коріння свого живописного таланту. – Адже я ніде не вчився малюванню”.

    Згадує, малювати почав ще з дитячого садочка. Ще тоді малого Рому це заняття захоплювало з головою. Подобалось воно і оточуючим. Першу винагороду за свій талант – мозаїку за конкурсний малюнок “Ми за мир” – чоловік пам’ятає й досі. Так, каже, з того намальованого дитячою ручкою кораблика й почалося його мистецтво.

    І хоч в гуртку образотворчого мистецтва займався не більше 4-х місяців, школярем не полишав свого захоплення. Постійно навідувався в бібліотеку, де працювала його мама, обирав книги з великим яскравими ілюстрація і перемальовував їх.

    У курсантські роки у військово-інженерному танковому училищі доля художника-ілюстратора таки наздогнала Романа: там він разом ще з двома побратимами по службі займався оформленням стінгазети. До слова, з часом саме у тих двох склалась кар’єра професійних художників. І саме в них Сущенко навчився писати олією і працювати мастихінами.

    “Для мене це був вищий пілотаж: пензлі, олія, запах фарб. Таку насолоду отримував від цього змішування кольорів!” – натхненно згадує пан Роман.

    З плином часу, зміною життєвих пріоритетів, створенням родини, чоловік закинув своє захоплення. Хоч іноді таки давав волю пензлям, мольберт з фарбами досі стоїть у нього вдома. Повернувся до живопису лише тоді, коли втрапив за стіни в’язниці.

    Живописні привіти з-за колючого дроту

    За три роки, проведені в ув’язненні, Роман Сущенко створив близько сотні живописних робіт. Каже, увесь свій тюремний творчий доробок може поділити на три категорії. Це, зокрема,публічні, які ширились мережею у світлинах. Також – намальовані в якості подарунків. І третя – особлива й найбільша – частина доробку, до якої увійшло близько 60 робіт, – це малюнки для сина. Коли батька взяли під арешт 30 вересня 2016 року, малому Максиму було всього 9 років. Найбільше шкодуючи, що за роки свого ув’язнення Роман втратить надважливий час дорослішання сина, чоловік спілкувався з малим саме своїми малюнками.

    “Це конкретні моделі авто. Я використовував наявний в мене візуальний ряд: фото з журналів чи газет, телебачення, починаючи з перших зразків автомобілів з 1900 року і закінчуючи останніми концепт-карами. В деякі моделі я, маючи перед очима світлину сина, я “садив” навіть водія – Максима Сущенка”, – згадує пан Роман. 

    Каже, таке своє художнє спілкування з сином планує зібрати в альбом. Можливо й видати друком. Просто задля пам’яті.

    Крім того, працюючи над малюнками для Максима, деякі з них доповнював невеликим римуванням на звороті – віршовані мрії про те, як батько з сином сядуть в зображену модель авто і протестдрайвлять її якоюсь країною світу. Писав російською, інакше лист не дійшов би до адресата, навіть не вийшов би за межі в’язниці.

    В художньому плані перебування в слідчому ізоляторі “Лефортово” в Москві було непростим. Там існували досить жорсткі обмеження, тому для малювання Роман використовував усе те, що було під руками і ногами у прямому сенсі і могло дати стійкий пігмент: чай, цибулиння, сік буряка та інші.

    “Я малював, відправляв ці малюнки листами, але дуже сумнівався, що вони дійдуть до адресатів, – згадує Сущенко. – Однак дійшли всі, крім одного. Його поцупили. Це був перший “Руанський собор”. Згодом я намалював новий, трошки інший”.

    Легше стало після етапу в колонію Кірово-Чепецьк. Тоді український консул привіз Роману просто безцінний подарунок: пастель і пастельний папір.

    “Я тоді просто зразу накинувся на весь цей крам і почав малювати. В мене не було досвіду роботи з пастеллю. Спочатку було важкувато, адже це була невідома мені техніка. Але згодом вдавалось все краще і пастеллю я виконував малюнки для сина”.

    Під час перебування в колонії живописний хист не раз давав Роману певні, хоч і мізерні преференції.

    “У колонії є дві посади художників в клубі, за які в’язні отримують зарплату, а є ще один художник поза штатом. Він малював маслом на продаж. Тут же, на території, в столярному виробництві виготовляють рами для цих картин і відправляють на продаж. Адміністрація колонії мені пропонувала також малювати для продажу. Це нормальна практика там, коли ув’язнені так працюють. Я відмовився, – розповідає пан Роман. – Однак потім домовився з одним із представників адміністрації – він відповідав за виховну роботу і був досить лояльним. Перше його прохання було привітати жінок колонії з 8 березня. Приніс фарби, пензель, білила. Я не відмовив. Потім він попросив намалювати ідеологічний, який мав би спонукати ув’язнених до роботи. Я творчо до цього підійшов. Після цього ставлення трошки змінилось до мене, я щось міг просити, говорити про свої проблеми”.

    Саме так, пригадує журналіст, вдалось вирішити проблему з дуже коштовною бандероллю, яку ніяк не пускала до нього адміністрація в’язниці. У ній – набір професійних італійських акварелей, пензлі й папір, які для Романа придбав у Москві його адвокат.

    “Зрештою, завдяки протекції цього чоловіка, мені видали мою бандероль. Як же я тішився тим! Бо працювати звичайними шкільними акварелями – то одне. Але коли ти робиш мазок професійною фарбою і ця вода розтікається, а кольори змішуються – це такий драйв!”

    Мав повагу через живопис і серед інших в’язнів. Радував своїми роботами навіть їхніх родичів.

    “До мене звернувся з проханням один чеченець, Сулім його звати, щоб я намалював картину для його 5-річної племінниці. Він уже 18 років за ґратами, засуджений за вендетту, помстився завбивство свого близького родича. Ми з ним подружились, він досить молодий, але мудрий не за віком. І коли він показав мені світлину своєї племінниці показав, то й мені самому захотілось цій маленькій красуні щось приємне зробити”.

    У дарунок для неї чоловік намалював неймовірний східний пейзаж: осінній парк Кіото з пагодою. І – невелика гойдалка – на замовлення маленької чеченської цінительки прекрасного. Потім мала попросила ще одну картину – з вітрильником, морем і горами. А її дядько усіляко в спілкуванні намагався догодити українцю.

    Взагалі, каже пан Роман, у колонії все ж існували людські стосунки. По-іншому ніяк:

    “Співіснування там – це певна субкультура, частина загального суспільства. Якби там не було, з усіма треба було спілкуватись. Зазвичай в таких установах хтось намагається вийти в лідери чи працювати з адміністрацією. Я таких амбіцій не мав, але стосунки треба було налаштовувати з усіма. Тож, хтось був вороже налаштований до мене, а хтось – більш дружньо”.

    На волі

    Нині, на рідній землі, на волі, Роман Сущенко планує використати картини, створені у застінках, задля допомоги таким же, як і сам – політичним в’язням Російської Федерації. Проєкт буде спрямованим на те, аби витягти з буцегарень тих, хто ще досі залишається там. Тому матиме не стільки мистецьке, скільки гуманітарне спрямування. Для втілення цієї ідеї журналіст уже веде переговори з керівництвом МЗС.

    “В межах цієї благодійної акції ми збираємось провести аукціон. Для того, щоб його ширше розкрутити, хочемо провести ряд виставок. Дві уже встигли пройти в Києві. Крім того, виставки вже відбулись в Ризі, Празі, Варшаві, Парижі, Брюсселі, Нью-Йорку. Заплановані також у Лондоні, Відні, Братіславі. Сам же аукціон буде проведений у два етапи. Перший – близько п’яти робіт – ми збираємось виставити на продаж за вельми символічну ціну серед послів іноземних держав, акредитованих в Україні. Решту ж картин плануємо продати під час другого етапу аукціону. До нього плануємо залучити меценатів, політиків, бізнесменів і просто небайдужих”.

    Частину вилучених коштів, каже пан Роман, перекажуть на рахунок дитячого садочка в Криму, де виховуються діти тих кримських татар, які перебувають у російських в’язницях. Решту грошей спрямують на підтримку родин політв’язнів, які незаконно утримуються на території РФ.

    Втім, творче життя українського журналіста за ґратами не обмежувалось лише живописом. За роки ув’язнення він назбирав кілька зошитів думок. Нині вже думає над тим, аби видати книгу про своє перебування там.

    “Я навіть думаю, що майбутня книга буде ділитись не на розділи, а саме на зошити. Головне зараз – визначити, який контент буде містити ця книга. Я ще не дійшов висновку, чи це буде якась хронологічно-документальна річ, чи матиме вона художній задум. Є кілька версій, але мені здається, що потрібно дати якусь правдиву історію, як це все відбувалось”, – ділиться думками Роман Сущенко.

    Крім того, каже, є задум написати окрему книгу і про зародження так званого Нормандського формату, свідком і співучасником якого вважає і себе.

    “Я маю певні архіви, як усе відбувалось. Як наші українці воювали, щоб ті “Містралі” не продавали Росії (і перемогли у цьому!), як себе поводив Оланд. Він, до слова, молодець, тримався, не зважаючи на критику зсередини і ззовні. На цю тему буду спілкуватись також і з Петром Порошенком, із Павлом Клімкіним, Олегом Шамшуром – послом України у Франції. Щоб деякі деталі ще прояснити і у вигляді спогадів додати туди, в книгу – це має бути цікаво і для історії, і для журналістики, і для наступних поколінь”.

    На прощання пан Роман пообіцяв нашим журналістам, що коли всі плани будуть реалізовані, знову навідається до Черкас. Мала батьківщина стане другою після столиці, де будуть презентовані видані праці журналіста.

    Довідка:

    Роман Володимирович Сущенко – власний кореспондент Українського національного інформаційного агентства Укрінформ у Франції. Уродженець Черкас. 30 вересня 2016 року Романа Сущенка було затримано в Москві, куди він поїхав відвідати свого двоюрідного брата. 7 жовтня 2016-го йому було пред’явлено звинувачення в шпигунстві. 4 червня 2018 московський міський суд виніс вирок незаконно утримуваному в Лефортівському СІЗО Роману Сущенку – 12 років колонії суворого режиму. 2 вересня 2018 року, Верховний суд РФ відхилив апеляційну скаргу на вирок від 4 червня за сфабрикованою справою про “шпигунство”. 7 вересня 2019 був повернений в межах обміну між Україною і РФ.

    Світлини з відкритих джерел 

    Як повідомляв сайт vikka.ua, екс-полонений моряк зі Сміли пригадав про нелегкі місяці в Росії.

    Будьте завжди в курсі найсвіжіших новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram!

     

  • Полонені моряки з Черкащини потрапили до сотні найвпливовіших людей України

    Полонені моряки з Черкащини потрапили до сотні найвпливовіших людей України

    Журнал "Новое время" оприлюднив свій новий рейтинг "100 найвпливовіших людей України", до якого потрапили і черкащани.

    Усі 24 полонені моряки, яких Росія захопила 25 листопада 2018 року в Керченській протоці і досі утримує незаконно, завершують перелік найвпливовіших. Серед них – смілянин Олег Мельничук, командир українского буксира "Яни Капу", та христинівчанин Владислав Костишин.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, ФСБ висунула остаточне обвинувачення полоненим морякам з Черкащини.

    Будьте завжди в курсі найсвіжіших новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram!

  • Полонений моряк зі Сміли передав листа на батьківщину (ФОТО)

    Полонений моряк зі Сміли передав листа на батьківщину (ФОТО)

    Цієї неділі відзначався День Військово-Морських Сил України. Це свято гордості за наш флот, але, одночасно, це і день суму для всіх смілян, тому що їхній земляк – військовополонений моряк Олег Мельничук – перебуває у російському полоні більше 200 днів. Нещодавно йому вдалося передати листа на батьківщину. Він дякував усім, хто його підтримує, адже допомога земляків дуже важлива для полонених у чужій країні, пише Сміла.ua.

    Лист від смілянського моряка надійшов якраз напередодні свята.

    Святкування дня ВМС стало всенародним оглядом бойової готовності українського флоту і визначенням його авторитету як у Севастополі, так і в Україні в цілому. Крім того, воно засвідчило перемогу не лише військових моряків, а всього українського народу у виснажливій боротьбі за флот, за право України бути морською державою. Згодом, згідно з указом президента Ющенка від 24 березня 2006 року День Військово-морських Сил Збройних Сил України відзначався щорічно в першу неділю липня. З 2012 року почали відзначати в останню неділю липня. У 2015 році ми знову повернулися до святкування Дня Військово-Морських Сил Збройних Сил України в першу неділю липня.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, військовополонений черкащанин зустрів у неволі своє 24-річчя.

    Будьте завжди в курсі найсвіжіших новин – підписуйтесь на наш канал в Telegram!

  • Військовополонений черкащанин зустрів у неволі своє 24-річчя

    Військовополонений черкащанин зустрів у неволі своє 24-річчя

    26 травня військовополоненому українському моряку з Черкащини, командиру рейдового буксира "Яни-Капу" Олегу Мельничуку виповнилося 24 роки, пише "5 канал".

    Вже більш як півроку Олег Мельничук разом з іншими членами екіпажів катерів "Бердянськ", "Нікополь" та судна "Яни-Капу", перебуває у російському полоні.

    Нагадаємо, серед ув’язнених моряків – ще один черкащанин Владислав Костишин.

    Олег Мельничук народився у Смілі на Черкащині. Закінчив морехідний коледж Одеської морської академії.

    28 листопада підконтрольний Кремлю Київський районний суд окупованого Криму заарештував усіх 24-х затриманих українських моряків та співробітників СБУ. Тоді під час судового засідання, командир "Яни-Капу" скористався своїм правом на перекладача з іноземної мови. Заявив, що не повністю розуміє російську.

    Українським військовополоненим морякам загрожує до шести років позбавлення волі за нібито "незаконний перетин державного кордону Росії", у чому їх звинувачує російська влада.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, полонений моряк надіслав листи до рідної школи на Черкащину.

    У нашому Telegram каналі – тільки найважливіші та найактуальніші новини.

  • Полонений моряк надіслав листи до рідної школи на Черкащину (ФОТО)

    Полонений моряк надіслав листи до рідної школи на Черкащину (ФОТО)

    На останньому засіданні президентської ради смілянської школи №7 учні отримали листа від полоненого моряка Олега Мельничука. Про це пише сайт "Сміла.ua".

    Школярі поважають подвиг та патріотизм Олега Мельничука та збираються написати йому лист-відповідь.

    Нагадаємо, 25 листопада російський прикордонний корабель протаранив рейсовий буксир під українськими стягами. Той разом з двома бронекатерами переходив з Одеси до Маріуполя. При виході наших суден з Керченської протоки, росіяни відкрили по них вогонь. В результаті інциденту шестеро українців отримали поранення, один із них нині – в критичному стані. Пізніше, 27 листопада окупанти взяли Владислава Костишина на 60 днів під арешт, як і ще 14 українських моряків. Решті дев'ятьом, серед яких смілянин Олег Мельничук, суд обрав запобіжний захід 28 листопада. Усі захоплені українці залишилися в СІЗО Сімферополя до 25 січня. Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", він родом зі Сміли, де навчався саме у школі №7. У підконтрольному Росії суді окупованого Криму він скористався своїм правом на перекладача з іноземної мови. Військовополонений Олег Мельничук заявив, що не повністю розуміє російську.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, Президент України нагородив полонених черкаських моряків.

    У нашому Telegram каналі – тільки найважливіші та найактуальніші новини.

     

  • Літо за гратами: Черкаських моряків продовжать тримати під вартою (ВІДЕО)

    Літо за гратами: Черкаських моряків продовжать тримати під вартою (ВІДЕО)

    Ще щонайменше три місяці проведуть за гратами полонені Росією черкаські моряки. Так вирішив Лефортовський суд Москви. Про це на своїй сторінці у "Фейсбуці" повідомила Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова. Справи 24 українських військовополонених, серед яких – двоє черкащан, тамтешні представники Феміди розглянули напередодні. Усім хлопцям продовжили міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на три місяці, до 24 липня. Підтримати українських полонених на суд завітали рідні та представники посольств держав ЄС та Великої сімки. Хлопців проводили до зали оплесками та патріотичними вигуками. Нагадаю, напередодні Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру "Яни Капу" і двомкатерам"Бердянськ" і "Нікополь". Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. Екіпаж із 24-ох військових моряків захопили в полон. Серед захоплених опинилися 23-річний смілянин Олег Мельничук та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин.

  • "Сину, люблю і пишаюсь": історія полоненого черкащанина, який змусив окупантів заговорити українською (ФОТО, ВІДЕО)

    "Сину, люблю і пишаюсь": історія полоненого черкащанина, який змусив окупантів заговорити українською (ФОТО, ВІДЕО)

    Військовий із Черкащини Олег Мельничук уже майже чотири місяці перебуває у російському полоні. Гідно витримує засідання "суду" і відмовляється давати будь-які свідчення "слідству". Для черкащан Олег уже герой, який мужньо боронить честь України. Аби люди більше знали про своїх незламних земляків, впізнавали їх на вулицях міста, про одного з них – смілянина Олега Мельничука – журналісти телеканалу "Прямий" створили сюжет.

    Назва буксиру "Яни Капу" з кримськотатарської мови означає "нові ворота". І символізму цьому судні точно не бракує. Адже його назва походить від точнісінько такого ж імені містечка на півночі окупованого Криму – території, захопленої ворогом. А згодом і сам буксир повторив долю однойменного міста.

    "З п’ятої ранку до десятої чи до одинадцятої ранку їх жорсткого намагалися таранити, постійно була навала. Хлопці молодці, ухилялися від цих таранів", – каже тато військовополоненого Михайло Мельничук".

     

    25 листопада 2018 року кілька годин маневрував та відводив судно від ударів на капітанському містку 23-річний Олег Мельничук – ще такий юний, і вже капітан. Чоловік точно захищав щось більше, ніж просто екіпаж та корабель. Адже він знав, що одного разу росіяни вже намагалися захопити "Яни Капу", але тоді окупації вдалось запобігти.

    "Після Придністров’я він вступив у Одеське училище на штурмана корабля. Відучився, закінчив. Після закінчення по розподіленню його поставили командиром рейдового буксиру "Яни Капу", який також вийшов з Криму, з окупації. І з того часу він на ньому проходив службу", – розповідає про сина Михайло.
     

    Перш ніж вийти на капітанський місток, Олег мав усі шанси зробити кар’єру не на морі, а на великому рингу чи, принаймні, професійному льоду – хлопець з дитинства був закоханий у спорт. Спочатку – у боротьбу. Згодом – у хокей. Мама Олега і досі з неабияким хвилюванням зберігає маленькі перемоги великого героя.

    "Його улюблена річ – ключка. Він попросив ні в якому випадку нікуди її не дівати, тому що для нього це теж спогади. Як талісман він хоче зберегти, щоб показати, напевно, своїм дітям, внукам і правнукам", – зазначає пані Лариса.
     

    Та мріям Олега суходіл був занадто тісним. Тим паче, поруч завжди був головний вихователь – батько. Військовий, сильний та мужній. Олег, який так пишався татом, хотів, аби й тато пишався ним. Відтак 2014-го Олег йде служити в берегову охорону.

    І вже за 4 роки потому – полон.

    "Звичайно, я чотири дні плакала, не їла і не пила. Якби б могла – крилами летіла", – каже Лариса Мельничук.
     

    Наступного разу мама зустріла свого сина вже на чужині – під час суду у Москві. Неспокійне серце до останнього не знало, чого чекати. Її хлопцеві лише 23 – а він уже у полоні. Але при зустрічі вона побачила вже такі серйозні чоловічі очі.

    umoloda.kiev.ua

    "Я встигнула протягнути руки і сказати: синку, я тебе люблю і пишаюсь. А син, настільки він сильний і воєнний, він мені сказав: "Мамо, чого ти приїхала. Ще б я за тебе тут би не хвилювався". Тяжко дуже, страшно, лячно. Але одночасно – гордість. Значить, я виховала достойного сина в країні", – мовить Лариса.
     

    Як на морі, так і у суді, син офіцера не відступив. І хоч там вони стояли у штатському, оточені чужинцями, Олег Мельничук лишився капітаном свого судна, з витримкою військового, показавши: нехай під залпом пострілів, нехай під тиском ворога – але вони вистоять.

    "В принципі, я другого нічого й не міг подумати про сина. Я знав, що він витримає. Пишаюсь ним, а також тим, що він робить все так, як я його вчив, і так, як будь-який інший справжній чоловік зробив би для своєї країни", – впевнено каже Михайло Мельничук.
     

    Схожий наче на дві краплі одного моря, на зустріч з моряком чекає ще і його брат Ігор. Вони з Олегом – двійнята. Найближчий до Олега з першої хвилини народження Ігор вже рахує кожну хвилину до їхньої зустрічі тут, вдома. Чекає на Олега в Одесі і його кохана дівчина.

    За іронією долі, саме Олег Мельничук змусив окупантів заговорити українською. Ще на першому суді в анексованому Криму моряк попросив перекладача з російської. Ось так не заплановано в українському Криму на п’ятому році російської окупації знову вголос заговорили нашою, забороненою там мовою.

    Тож, якщо мужності одного офіцера, капітана "Яни Капу" Олега Мельничука стало, аби повернути на півострів мову, нам стане сил повернути назад і Крим, і 24 українських героїв додому.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, полонений росіянами смілянин зажадав на "суді" перекладача.

  • Військовополонений черкащанин відмовився давати свідчення "слідству"

    Військовополонений черкащанин відмовився давати свідчення "слідству"

    У московському "Лефортово", де незаконно утримують українських моряків, капітану рейдового буксира "Яни Капу", смілянину Олегу Мельничуку слідчі ФСБ влаштували додатковий допит, пише "Голос України".

    Як повідомив представник команди адвокатів Едем Семедляєв, Олег назвав своє прізвище, ім’я, посаду та військове звання, наголосивши, що відповідно до Женевських угод є військовополоненим. Давати будь-які свідчення "слідству" старшина першої статті Мельничук відмовився.

    Едем Семедляєв зазначив, що капітан буксира гідно тримається і підтримує членів своєї команди.

    Це підтвердила й мати Олега – Лариса Мельничук, яка живе у Смілі. Вона розповіла, що український консул передав синові 40 листів з Батьківщини і з-за кордону.

    "Ці листи дуже підтримують хлопців, – ділиться жінка. – Я також часто пишу Олегові. Два тижні тому направила у Москву клопотання про надання дозволу на особисте побачення із сином".

    Лариса Мельничук працює вихователем у дитячому садку. Свою скромну зарплату і кошти, які інколи передають небайдужі люди, відсилає московським волонтерам. Вони купують і передають Олегу та його побратимам харчі, необхідні побутові речі.

    Мати мужнього командира буксира погодилася, щоб номер її банківської картки опублікували у ЗМІ. Для людей, які мають бажання допомогти нескореним українським морякам: ПриватБанк, 5168742702873799, отримувач Мельничук Лариса Анатоліївна.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, суд Москви продовжив термін тримання під вартою полоненому моряку з Черкащини.

  • У Смілі місцеву жительку рятували з полону власної оселі (ВІДЕО)

    У Смілі місцеву жительку рятували з полону власної оселі (ВІДЕО)

    У Смілі місцеву жительку рятували з полону власної оселі. Напередодні 81-річна жінка випадково підвернула ногу та впала на підлогу. Сусіди, які навідалися до бабці, намагалися потрапити у помешкання. Та відкрити зачинені двері не змогли. Тож зателефонували до служби порятунку. ДСНСівці за допомогою бензопили та інших інструментів зрізали грати й відчинили вікно, через яке потрапили до оселі. Потерпілу оглянула бригада швидкої медичної допомоги. Жінка від госпіталізації відмовилася.

  • Суд Москви продовжив термін тримання під вартою полоненому моряку з Черкащини (ВІДЕО)

    Суд Москви продовжив термін тримання під вартою полоненому моряку з Черкащини (ВІДЕО)

    Новий рік у полоні. Суд Москви продовжив термін тримання під вартою полоненому моряку з Черкащини. Йдеться про 24-річного христинівчанина Владислава Костишина. Таке рішення ухвалив сьогодні Лефортовський районний суд міста Москви. Про це інформує ресурс "Кримський процес". Чотирьох українських моряків, серед яких і наш земляк, утримуватимуть за ґратами ще понад три місяці. Термін їхнього полону продовжили до 24 квітня цього року. Зазначимо, усі судові засідання минули в закритому режимі. Нагадаю, напередодні Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру "Яни Капу" і двом катерам "Бердянськ" і "Нікополь". Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. Екіпаж із 23-ох військових моряків взяли в полон. Серед захоплених опинилися 23-х річний смілянин Олег Мельничук та 24-х річний христинівчанин Владислав Костишин.

  • У Черкасах, заради порятунку чоловіка, пробили стіну в квартирі (ВІДЕО)

    У Черкасах, заради порятунку чоловіка, пробили стіну в квартирі (ВІДЕО)

    Кілька годин неволі та пробита стіна чужої оселі заради порятунку. У Черкасах визволяли чоловіка з полону вентиляційної шахти. Подія сталася в багатоповерхівці, що на вулиці Надпільній. Зачувши крики, мешканці сповістили рятувальників. Виявилося, між восьмим та дев’ятим поверхом застряг 38-річний чоловік. ДСНСівці три години намагалися звільнити його з бетонного полону. Та підняти заручника мотузками не змогли. Той відчував нестерпний біль у суглобах. За згодою власників однієї з квартир, рятувальники розбили частину стіни в оселі. І вже через цей отвір звільнили чоловіка. Потому передали його медикам "швидкої". Із попереднім діагнозом синдром тривалого здавлення його госпіталізували до Третьої міської лікарні. Поза тим, раніше мешканець будинку сповістив патрульних про ймовірну крадіжку в цьому будинку. Буцімто, невідомий намагався поцупити метал на технічному поверсі. І за невідомих причин втрапив у вентиляційну шахту.

  • Долю черкаських моряків уже прийдешнього тижня вирішуватиме російська Феміда (ВІДЕО)

    Долю черкаських моряків уже прийдешнього тижня вирішуватиме російська Феміда (ВІДЕО)

    Долю черкаських моряків уже прийдешнього тижня вирішуватиме російська Феміда. 17 січня в одному із районних судів Москви розпочнеться судове засідання щодо продовження терміну перебування 24-ох українських моряків, яких взяли у полон російські силовики неподалік Керченської протоки. Про це повідомила Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова, повідомляє "UA: Черкаси". Зустріч із родичами військовополонених відбулася в одеському Будинку офіцерів. Захід тривав майже три години. За цей час Людмила Денісова відповідала на запитання про долю українських військових. Нагадаю, нині двоє черкащан перебувають у російському полоні. Серед них 23-річний смілянин Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин – старшина малого броньованого артилерійського катера "Нікополь".

  • В центрі Золотоноші замайорів прапор військово-морських сил України (ФОТО)

    В центрі Золотоноші замайорів прапор військово-морських сил України (ФОТО)

    31 грудня на головній золотоніській площі замайорів прапор військово-морських сил України. Про це повідомляє сайт міста.

    Як стверджує міський голова Золотоноші Віталій Войцехівський, символічно вирішили підняти цей прапор саме у новорічну ніч.

    "Відпочиваючи та відзначаючи Новий рік ми не повинні забувати, якою ціною над нашим містом залишається мирне небо", – додає очільник Золотоноші.

    Згуртовані золотонісці виражають підтримку 24 українським морякам, серед яких і двоє черкащан, що потрапили до полону біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року після обстрілу військами Росії українських катерів у Чорному морі.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, полонений моряк-черкащанин відмовився свідчити в "анексованому" суді.

  • Полонений моряк-черкащанин відмовився свідчити в "анексованому" суді (ВІДЕО)

    Полонений моряк-черкащанин відмовився свідчити в "анексованому" суді (ВІДЕО)

    Відмова свідчити Феміді. Полонений моряк-черкащанин відмовився свідчити в "анексованому" суді. Напередодні пройшли слідчі заходи щодо капітана буксира "Яни Капу" Олега Мельничука. Про це повідомляє у "Фейсбуці" адвокат полоненого Едем Семедляєв. Мовляв, черкащанин-моряк вказав, що, відповідно до Женевської конвенції, є військовополоненим. Також – винним себе не вважає і не даватиме ніяких свідчень. Нагадаю, нині двоє черкащан перебувають у російському полоні. Серед них 23-річний смілянин Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин – старшина малого броньованого артилерійського катера "Нікополь".

  • У підтримку полонених моряків над Черкасами замайорів символічний прапор (ВІДЕО)

    У підтримку полонених моряків над Черкасами замайорів символічний прапор (ВІДЕО)

    Моральна підтримка для українських моряків від черкащан. Віддати шану героїзму наших захисників у День Збройних сил України зібралися сотні черкасців. Усе – аби підтримати українських полонених. На Соборну площу містяни зійшлися у межах Всеукраїнської акції. У середмісті підняли прапор Військово-морських сил України. Він майорітиме поруч із державним стягом та прапором Черкащини, допоки українські моряки не повернуться з російського полону додому. До того ж, наголошують учасники акції, той має нагадувати черкаській громаді про необхідність сприяти поверненню на Батьківщину бранців Кремля. Прийшли підтримати полонених містяни, курсанти та владці. Додам, також замайорів прапор Військово-Морських Сил України і на флагштоку Черкаської міськради. Нагадаю, нині двоє черкащан перебувають у російському полоні. Серед них 23-річний смілянин Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин – старшина малого броньованого артилерійського катера "Нікополь".

  • Підтримка з дому: полонені Росією черкаські моряки отримали передачі від активістів (ВІДЕО)

    Підтримка з дому: полонені Росією черкаські моряки отримали передачі від активістів (ВІДЕО)

    Підтримку з дому отримали сьогодні полонені Росією черкаські моряки. Про це інформує "ТСН" із посиланням на слова Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової. Вранці до українських військовополонених привезли пакунки, які напередодні зібрали активісти та рідні. Також для хлопців відкрили рахунки у в'язниці, куди родичі можуть перераховувати гроші. У місці перебування наших військовополонених, як стверджує Уповноважений з прав людини РФ, є двір для прогулянок. У пересуванні там вони не обмежені. Нині це вся інформація про долю полонених моряків. Із ними досі не можуть побачитися ні адвокати, ні правозахисники. Готовність захищати захоплених українських моряків у Росії підтвердили з півсотні адвокатів. Список імовірних захисників привезуть до Києва, його розгляне міжвідомча група. Нагадаю, напередодні Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру "Яни Капу" і двом катерам "Бердянськ" та "Нікополь". Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. Екіпаж із 23-ох військових моряків захопили в полон. Серед полонених – 23-річний смілянин Олег Мельничук та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин.

  • Полонених черкаських моряків взяли під варту на 60 діб (ВІДЕО)

    Полонених черкаських моряків взяли під варту на 60 діб (ВІДЕО)

    Черкаським морякам, яких Росія взяла у полон, обрали запобіжний захід. Київський районний "суд" окупованого Сімферополя взяв під варту на 60 діб 24 українських моряки. Про це повідомляє видання "Українська правда". Серед них 23-річний смілянин Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин – старшина малого броньованого артилерійського катера "Нікополь". Їх звинувачують у порушенні кордону Російської Федерації, яка анексувала Крим. Нагадаю, Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру і двом катерам. Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. За словами адвоката полонених – Едема Семедляєва, Олег Мельничук зізнався, що під час затримання зазнав фізичного впливу. Але сильно не били. Винним себе моряк не вважає. Полонений наголошує: під час нападу їхнє судно чекало у міжнародних водах на лоцмана і ніякого кордону не порушувало. Також додав: розуміє "це політична справа, і моряки стали заручниками ситуації".

  • "Не визнає себе винним": полонений росіянами смілянин зажадав на "суді" перекладача (ФОТО)

    "Не визнає себе винним": полонений росіянами смілянин зажадав на "суді" перекладача (ФОТО)

    Капітан захопленого Росією в районі Керченської протоки українського буксира "Яни Капу", смілянин Олег Мельничук, якого напередодні "суд" у Криму заарештував на два місяці, заявив, що не визнає себе винним. Про це в ефірі телеканалу "112 Україна" повідомив його адвокат Едем Семедляєв, передає "Гордон".

    Олег Мельничук в "Київському райсуді Сімферополя", який обирав йому запобіжний захід у справі про порушення кордону РФ, скористався правом на перекладача.

    "Все було, як під копірку, для всіх 24 моряків. Йому теж обрали запобіжний захід на два місяці, до 25 січня 2019 року. Олег скористався правом на перекладача, заявив, що не зовсім розуміє. Йому надали перекладача з російської на українську та з української на російську. Також він в суді заявив, що не визнає себе винним, вважає себе непричетним до цієї справи і готовий відстоювати свою невинність в будь-якому місці, в тому числі і в судах", – сказав адвокат.

    За словами Едема Семедляєва, його підзахисного 27 листопада тримали в ізоляторі тимчасового утримання в місті Білогірськ.

    "Ми спілкувалися, але недовго – кілька хвилин. Узгодили позицію у справі і що дане рішення будемо оскаржувати. Подробиці я не зміг з'ясувати", – зазначив Семедляєв.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, серед 23 українських моряків, захоплених росіянами, – двоє черкащан.

  • Кордону не порушували: полонений моряк із Черкащини розкрив деталі затримання росіянами (ВІДЕО)

    Кордону не порушували: полонений моряк із Черкащини розкрив деталі затримання росіянами (ВІДЕО)

    Тим часом російський журналіст Антон Наумлюк описав відомі йому деталі затримання та допиту полоненого моряка з Черкащини. Відповідний допис позаштатний кореспондент "Радіо Свобода" опублікував у себе на сторінці. За словами медійника, на контакт з адвокатом пішов командир буксира "Яни Капу" Олег Мельничук. Захисник навідав полоненого в Білогірському ізоляторі тимчасового тримання. За словами адвоката Едема Семедляєва, черкаський моряк зізнався, що під час затримання зазнав фізичного впливу. Але сильно не били. Винним себе Олег Мельничук не вважає. Полонений наголошує: під час нападу їхнє судно чекало у міжнародних водах на лоцмана і ніякого кордону не порушувало. Також моряк додав: розуміє "це політична справа, і моряки стали заручниками ситуації". Нині наш земляк чекає на обрання міри запобіжного заходу. І збирається доводити свою невинуватість у суді. Нагадаю, напередодні Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру "Яни Капу" і двом катерам "Бердянськ" і "Нікополь". Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. Екіпаж із 23-ох військових моряків захопили в полон. Серед захоплених опинилися 23-річний смілянин Олег Мельничук та 24-річний христинівчанин Владислав Костишин.

  • "Він у нас великий патріот": про полонених черкащан розповіли їхні батьки (ФОТО)

    "Він у нас великий патріот": про полонених черкащан розповіли їхні батьки (ФОТО)

    Серед захоплених росіянами моряків – двоє уродженців Черкащини: 23-річний Олег Мельничук зі Сміли і 24-річний христинівчанин Владислав Костишин. В інтерв’ю "Gazeta.ua" батьки полонених розповіли про останній зв’язок із хлопцями і намагалися пригадати "теплі" моменти їхньої біографії.

    Командир рейдового буксиру "Яни Капу" Олег Мельничук народився й виріс у Смілі. Служить за контрактом. Має звання старшини першої статті.

    Батькові Олега Михайлу Мельничуку із сином поговорити не дали. Поспілкувався лише з російським слідчим.

    "У понеділок телефонував слідчий з Керчі, – каже Михайло. – Передав, що син живий і здоровий. Сказав про суд у вівторок. Мав відбутися з самого ранку, але його перенесли на 13-ту годину за російським часом. Більше інформації я не знаю. Розмова тривала 15 секунд. Все, що я встиг запитати, це чи жива моя дитина і де перебуває. З екіпажем теж все добре. О 6-ій ранку вони всі були вже в Сімферополі".

    Про життя сина до полону розповідати відмовляється. Каже, не хоче нашкодити. Інтерв'ю журналістам намагається не давати.

    vesti-ukr.com

    Олег Мельничук навчався у смілянській школі №5. Його батьки розлучені. 

    "Після школи вступив до професійного ліцею в Черкасах, – розповідає про Олега комісар Смілянського військкомату Володимир Старовойтов. – Молодий хлопчина. До цього мав лише одне навчання. Після чого одразу пішов до лав Збройних сил. Йшов від нашого міста. Відслужив строк і з 2014-го року підписав контракт. Його батько трудиться зварювальником на місцевому КП "Водгео".

    За словами місцевих жителів, мама Олега працює вихователькою в дитячому садочку Сміли.

    Про життя іншого полоненого, Владислава Костишина, відомо більше. Його мама Людмила працює медичною сестрою в дитячому садку.

    "У нас робітнича сім'я, – розповідає Людмила Анатоліївна. – Батько має інвалідність, але працює водієм і сторожем. Владик учився дуже гарно. Десь із 9 класу почав мріяти про море. У 2012 році поступив у Севастопольське училище. Після зради керівництва й більшої частини курсантів переїхав в Одесу. Двічі ходив у далекі походи в закордонні країни. Стажувався на "Нікополі". Був штурманом. Після закінчення навчання в лютому 2019 року мав стати командиром цього човна".

    Facebook / Vladyslav Kostyshyn

    Владислав Костишин про похід в Маріуполь нічого не розповідав рідним.

    "Коли не подзвониш, відповідав коротко: "Мамо, в мене все добре". Востаннє говорила з ним у четвер, 22 листопада. Проговорився, що скоро йтимуть у похід. Куди – не сказав. Зараз знаю, що він у полоні, але не поранений. Він у нас – великий патріот. У російськомовній Одесі син розмовляв виключно українською. З інституту, де він навчався, мені вже телефонували. Сказали, що син у полоні і його витягатимуть звідти. Хочу аби всі помолилися за нього". 

    Окрім сина родина має ще й молодшу доньку. Вона – студентка одного із місцевих вузів.

    Facebook / Vladyslav Kostyshyn

    Зазначимо, 27 листопада окупанти взяли Владислава Костишина на 60 днів під арешт, як і ще 14 українських моряків. Решті дев'ятьом, серед яких Олег Мельничук, суд обрав запобіжний захід 28 листопада. Усі захоплені українці залишаться в СІЗО Сімферополя до 25 січня.

    Як повідомляв сайт vikka.ua, введений воєнний стан не торкнувся Черкащини.

  • Одного із полонених росіянами черкащан взяли під арешт

    Одного із полонених росіянами черкащан взяли під арешт

    27 листопада окупанти взяли під арешт 15 українських моряків, яких захопили в Керченській протоці. Строк арешту – 60 діб. Українців підозрюють у "незаконному перетині кордону РФ". Про це у Facebook інформує журналіст Іван Гребенюк.

    Серед заарештованих – христинівчанин Владислав Костишин.

    Решту затриманих українців, серед яких і смілянин Олег Мельничук, продовжать судити сьогодні, 28 листопада.

    Нагадаємо, Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу". Те, як таранили саме це судно, зафільмували російські прикордонники. Відео поділились в одній із соціальних мереж. Як повідомив пізніше командувач Військово-морських сил України Ігор Воронченко, "Яни Капу" зазнавав тарану двічі, при цьому кораблі російських МВС близько 15 разів підходили на небезпечну відстань до українських суден.

    Старшина 1 статті Владислав Костишін родом з Христинівського району. Він перебував на борту бронекатера "Нікополь".

    Як повідомляв сайт vikka.ua, введений воєнний стан не торкнувся Черкащини.

  • Серед полонених росіянами моряків двоє черкащан (ВІДЕО

    Серед полонених росіянами моряків двоє черкащан (ВІДЕО

    Двоє черкащан у російському полоні. Напередодні Росія заблокувала прохід до Керченської протоки українському буксиру "Яни Капу" і двом катерам: Бердянськ" і "Нікополь". Ті саме переходили з Одеси до Маріуполя під українськими стягами. Екіпаж із 23-ох військових моряків захопили в полон. Серед них 23-х річний смілянин Олег Мельничук – командир рейдового буксира "Яни Капу", та 24-х річний христинівчанин Владислав Костишин – старшина малого броньованого артилерійського катера "Нікополь". Українські судна разом з особовим складом доставили до анексованої Керчі. Сьогодні морякам обиратимуть міру запобіжного заходу.