На Черкащині збереглися унікальні дуби, яким сотні років. Вони стали не просто пам’ятками природи, а справжніми символами сили, стійкості й історичної пам’яті. Ці дерева пам’ятають козацькі ради, гайдамацькі наради, дитинство Шевченка, голодні часи та великі війни. Сьогодні вони живі — стоять на своїх місцях і продовжують бути точками сили для всієї громади. Їх не так багато, але кожен — легенда.
Один із найвідоміших — дуб Максима Залізняка в урочищі Буда, що в Чигиринському районі. Йому понад 1100 років, це один із найстаріших дубів не лише в Україні, а й в усій Європі. Його обхват — близько 9 метрів, а висота — до 30. Дуб досі живий, хоча пережив шість ударів блискавки, старіння стовбура, осипання гілок. Екологи проводять регулярні роботи з підживлення, щоб підтримувати його життєздатність. За переказами, саме під цим дубом збиралися козаки, радився Максим Залізняк перед повстанням, бував Богдан Хмельницький, а також Тарас Шевченко, коли мандрував Холодним Яром. Місцеві жителі вважають дерево святим, а туристи приїжджають сюди не лише як до ботанічної пам’ятки, а й як до духовного символу.
Ще один велетень — дуб Шевченка в селі Будище Звенигородського району. Йому орієнтовно тисяча років. Цей дуб росте на території маєтку, де у дитинстві служив Тарас Шевченко. За легендою, хлопчик ховав свої перші малюнки в його дуплі, тут малював, читав, мріяв. Дерево має велику крону, глибокі тріщини на корі, обхват стовбура близько 8,5 метра. Воно збереглось до наших днів, хоч і перебуває в стані старіння. Поруч із дубом періодично висаджують молоді дерева — в межах акцій «Шевченко єднає Україну», щоб зберегти символіку місця для майбутніх поколінь.
У селі Хвильово-Сорочин, що в Золотоніському районі, росте ще один дуб, який знає багато історій. Його вік — понад 400 років, висота — близько 35 метрів, обхват — понад 5. Це дерево з давньою козацькою історією: за спогадами краєзнавця Анатолія Воропая, дуб ріс на землях, що належали осавулу Нестору Морозенку. У роки Голодомору мешканці села мололи жолуді з цього дуба і додавали їх до борошна, щоб вижити. Під час Другої світової війни неподалік точилися бої з німцями. У 1960-х роках дерево могло загинути через будівництво, але місцеві жителі відстояли його. Сьогодні дуб має статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення. Його оберігають, поруч проводять толоки, висаджують дерева, і він досі в доброму стані.
Ще один знаковий дуб — дуб Гонти в Умані. Розташований він на території дендропарку «Софіївка», біля Китайської альтанки. Йому понад 300 років, висота — близько 22 метрів, обхват стовбура — 4,5. За легендою, саме під цим деревом проводив наради ватажок Коліївщини Іван Гонта. Хоча це не підтверджено документально, місцеві жителі і працівники парку називають дуб святим місцем. Він має гарну пірамідальну форму крони, привертає увагу туристів, його часто фотографують як символ сили і свободи. Дерево добре збереглось, має охоронний статус, і є однією з природних перлин «Софіївки».
Ці дуби — не просто дерева. Це живі хроніки історії, які зберігають у собі пам’ять про минуле й нагадують нам, ким ми є. Вони — частина нашої ідентичності. І поки ці дуби стоять, поки їх шанують і оберігають — жива наша історія, жива наша земля. Вони варті того, щоб про них говорити, писати і бачити на власні очі.
