Від лікаря зі скромною зарплатою – до перекладача-фрілансера з можливістю жити та працювати у будь-якій країні світу. Такі кардинальні зміни у житті черкащанина Олександра Берези відбулися не одразу. До роботи своєї мрії він ішов кілька років. Подробиці життя екс-лікаря та його родини дізнавався кореспондент сайту vikka.ua.
"Після завершення вишу я пішов працювати лікарем-ендоскопістом. Але це було швидше хобі, зважаючи на те, скільки нам платили. Мені подобалося приймати медичні рішення, але бюрократичних вимог у лікарні занадто багато. Було шкода витрачати на це час", – розповідає черкащанин.
У 2005 році Олександр почав займатися перекладами з англійської на українську мову.
"Англійську вивчив, можна сказати, самотужки. Як не дивно, у цьому допомогла любов до музики та бажання зрозуміти сенс англомовних пісень. Рівень знання мови дозволяв брати замовлення і виконувати їх у вільний від роботи час. Це приносило додатковий дохід. З часом, набравшись досвіду, почав перекладати медичні тексти", – пригадує Олександр Береза.
Весь цей час його надихала та підтримувала дружина Інесса, яка працює перекладачем.
"Перекладами за вечір міг заробити більше, ніж за місяць у лікарні. Поєднувати ж дві роботи ставало важко – у нас росла дитина. Хотілося мати більше вільного часу на сім’ю та відпочинок. Тож півтора року тому я наважився піти з роботи і займатися суто перекладами", – пояснює Олександр.
На питання, чи не сумує він за професією, сміється. Каже, що за таку зарплату і в таких умовах бути відданим лікарській справі і професійно зростати складно. Що ж до медицини, то йому вдалося залишитися у цій сфері.
"Я перекладаю тексти для фармацевтичних компаній, для тих, хто займається клінічними дослідженнями, для медичних журналів. Приємно, що про нововведення у сфері медицини я дізнаюся задовго до того, поки вони з’являться в Україні", – зізнається черкащанин.
Після того, як Олександр пішов з роботи, ритм життя його родини повністю змінився. А далекі країни стали доступними.
"Я і моя дружина відчули, що кордони для нас стали умовними. Працювати можна де завгодно. Потрібен лише інтернет. Я влаштовую собі відпустку коли захочу і на скільки захочу, адже я не прив’язаний до роботодавця, обираю собі замовлення сам", – пояснює черкаський перекладач.
Перша країна, куди відправилася родина пожити, була Чорногорія. Там вони пробули місяць.
"Потім захотілося побачити Азію. Побували у Тайланді, Малайзії, Індонезії. Ці поїздки повністю позбавили нас деяких стереотипів про ці країни. Дехто думає, що там брудно. Нічого подібного: там дуже красиво, приємний клімат, і деякі ціни нижчі, ніж в Україні. Ми відправилися до Азії з ручним багажем. І нам цього вистачило на тривалий час. Там люди одягаються дуже просто та практично. Двоповерховий будинок недалеко від моря можна орендувати за таку ж ціну, що і квартиру в Києві", – розповідає Олександр.
Також він зазначає, що квартиру в центрі столиці Малайзії з доступом до басейну та чудовим краєвидом, тренажерами і просто шикарною територією коштує зняти стільки ж, скільки один з найпростіших номерів елітного готелю Черкас.
"До речі, якщо у вас є тату із зображенням Будди, то вам краще в Таїланд не їхати. Тут це протизаконно. Не знаю, чи можуть посадити за це, а от депортувати – легко", – попереджає своїх земляків перекладач.
Наразі у його сім’ї безліч планів на майбутнє. Один із них – побачити світ.
"Наразі ми не хочемо назавжди виїжджати з України, але якщо якась країна нам дуже сподобається, то чому б і ні. Невдовзі поїдемо до Європи. Любимо море, тому в пріоритеті Іспанія чи Португалія. Якщо якась країна сподобається, залишимося там жити", – каже черкащанин.
При цьому зазначає, що такий спосіб життя родина не зможе гармонійно поєднувати із майбутнім навчанням їхньої 6-річної доньки Аліси у школі. Тож серед варіантів освіти Олександр та його дружина розглядають і дистанційну.
Усі фото з архіву Олександра Берези
Як повідомляв сайт vikka.ua, черкащанка на Балі розвиває власний бренд сумок.
