Із самого початку бойових дій на Сході України однією з головних проблем української армії стала недосконала система комунікації між військовими на передовій та командуванням. Генерали, начальники штабів просто не чули гострих, актуальних проблем військових. Одна з причин – інформація губилася на проміжних етапах і не доводилася до штабів. На допомогу військовим приходили волонтери. Їх потужний рух в Україні набрав чималих обертів і ці люди буквально рятували українську армію.
Часи змінилися, а з ними – і формат взаємодії. Але ті питання, що не вирішувалися людьми в погонах, як і раніше, здатні взяти на себе волонтери. Тобто ті, хто може працювати 12 годин на день та творити неможливе. Яскравим тому прикладом є черкаська волонтерка, голова благодійного фонду ''З вірою в себе'' Альона Вербицька. З листопада 2015 року її призначено радником начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України Віктора Муженка. Цієї посади на громадських засадах вона добилася сама, відмовившись заради неї від роботи в штаті Міністерства оборони України.
Для самої Альони Вербицької історія війни починалася, як і в багатьох її колег, коли вона відчула, що не може залишатися осторонь подій на Сході країни. Про свою роботу, її результати та плани черкащанка розповіла сайту vikka.ua.
Наприкінці 2014 року географічна відстань між життям жінки та війною стала умовною та непомітною. "Я дізналася, що двоє моїх однокурсників під час розгортання бойових дій на Сході були прикордонниками. Підтримувала їх", – зазначає волонтерка.
Вирішальним поштовхом до дій для черкащанки стала загибель українських військових під Маріуполем. Вони були розстріляні терористами. "Серед них були мої знайомі. Дехто помер через те, що вчасно не отримав відповідну медичну допомогу, не було необхідних ліків. Я до цього ніколи не працювала з медпрепаратами, але вирішила допомогти нашим військовим. Довелося вивчати фармакологію", – розповідає Альона Вербицька.
На той час волонтерка займалася керамічною флористикою та готувалася до виставки. Щоб швидко зібрати гроші, їй довелося розпродати всі свої роботи. "На виручені кошти купила знеболююче, джгути, індивідуальні перев’язочні пакети. З цього все і почалося", – ділиться своєю історією волонтерка.
Фото mil.gov.ua
Потім була безліч поїздок на Схід, рахунок яким Альона Вербицька давно втратила. Пам’ятає, що інколи доводилося бувати на Донбасі по декілька разів на тиждень, потім їхати додому і шукати гроші, ліки, домовлятися з іншими волонтерами про взаємодію. Основним напрямом діяльності волонтерки стала доставка ліків на Схід, які жінці замовляли медики з АТО. До речі, медичні витрати під час бойових дій вважаються найбільшими після озброєння.
"Коли їхала до наших військових, завжди намагалася відвезти якомога більше допомоги. Медпрепарати займають не так багато місця, тож я могла відвезти бійцям волонтерську допомогу. При цьому старалася взяти з собою і тих, хто її виділяв та збирав. Хотіла, щоб люди особисто побачили, кому вони допомагають, щоб між військовими та волонтерами відбувся контакт віч-на-віч", – пригадує радниця начальника генштабу.
За цей час у Альони Вербицької була безліч попутників. Особливо їй запам’яталися поїздки з духовенством. "Моїми попутниками були представники всіх релігійних конфесій: київський, московський патріархат, католики, баптисти. З етичних міркувань ніколи не брала їх до машини одночасно та й сама намагалася не вступати в міжрелігійні дискусії", – зізнається волонтерка. Самовіддану та активну жінку, яка організувала постачання ліків в АТО, знаходила меценатів, організувала власний благодійний фонд, не могли не помітити.
Фото Facebook / Альона Вербицька
"Якось мене запросили в робочу групу з пошуку зниклих безвісті в результаті масштабного обстрілу військових. Пізніше запропонували працювати у "Волонтерському десанті" Міноборони, але я вирішила, що в Генштабі я буду ближче до справ армії", – розповіла Альона Вербицька.
За відносно недовгий час своєї роботи у Генштабі черкащанка зробила власні висновки щодо системи комунікації в українських Збройних Силах. "В армії все вирішується по команді, інформація про якісь недоліки, недоробки до керівництва майже не доходить. Це – результати неефективної роботи середньої ланки. Тепер же волонтери, військові можуть напряму звертатися до мене, навіть анонімно. Особливо це стосується процесу забезпечення, який важко контролювати", – пояснює волонтерка.
За її словами, зараз рівень забезпечення армії значно збільшився. Найнижча зарплата контрактника становить близько 7 тисяч гривень. Проблемним в армії залишається питання розподілу коштів, оснащення та контролю за ними. "Щоб видати зарплату військовим, треба виписати купу документів. Хтось забуде оформити один наказ і людина вже недоотримає гроші. Потім все це перераховується. Схожа ситуація і з службами забезпечення армії. Маємо таку картину: на складах є оснащення, а військові звертаються до волонтерів, щоб їм все це привезли", – роз’яснює ситуацію черкащанка та підкреслює, що у цьому випадку дуже важлива координація між волонтерами.
