Професор Володимир Поліщук – знаний літературознавець як на Черкащині, так і в Україні. Завідувач кафедри української літератури і компаративістики ЧНУ ім. Б. Хмельницького напередодні свого дня народження розповів про особисте життя і професійні плани. Володимир Трохимович зізнається, що він трудоголік, але попри те знаходить час для відпочинку та дозвілля з родиною.
Володимире Трохимовичу, де бере початок ваше зацікавлення літературою?
Я рано навчився читати, і це було моє улюблене заняття. І батько, і мати любили читати. Тим паче, мати була вчителька. Раніше бібліотеки проводили конкурс найкращих читців, я активно долучався й отримував перемогу. Коли служив у війську, там теж були полкові бібліотеки, тож я брав участь у конкурсі читців і посідав перші місця.
Які книги з дитинства вам найбільше запам’яталися?
Досі збереглася книга, яку мені подарували в першому класі. Її мені вручили «за відмінне навчання і зразкову поведінку». Болгарського письменника Талева «Повість про ліс». Я її перечитав, мабуть, разів п’ять.
Певний час мене цікавила література про природу, полювання. Також був період захоплення книгами про війну. Іще був час, коли цікавився літературою історичної тематики. До речі, у мене мати за фахом – історик і географ, я пробував теж вступити на історичний факультет у Київ. Щоправда, захворів під час іспитів, тому все-таки вступив на філологію, про що жодним чином не шкодую. Так дитяче захоплення стало моєю професію, до того ж професією улюбленою. Можу вважати себе щасливою людиною.
Ви не один раз відмовлялися від посад у владних органах. Політика – це не ваше?
Я абсолютно небайдужий до суспільно-політичних процесів. Уважно за всім стежив і стежу. І в силу своїх можливостей до них долучаюся.
Свого часу, коли міським головою став Анатолій Волошин, це було на початку 2000-х, мені запропонували стати заступником міського голови. Я тоді саме завершував докторську дисертацію, тому відмовився.
Таку ж посаду кілька років тому запропонував Анатолій Васильович, та я без вагань відкинув цю пропозицію. Я займаюся улюбленою справою, до того ж завідую кафедрою вже майже 30 років. Та й не буду приховувати – вже не зовсім той вік, щоб іти на адміністративні посади.
Я подякував за пропозицію, бо це певною мірою оцінка моїх можливостей. Анатолій Васильович мене тоді зрозумів, каже: «Ви хочете ловити кайф на роботі». Так воно і було. А буквально через кілька тижнів мене обрали головою Спілки письменників. Я відмовився не заради головування у Спілці. Але в деяких виданнях все ж написали, ніби-то «Поліщук відмовився від посади заступника, щоб стати головою».
Розкажіть, над чим зараз працює черкаська Спілка письменників?
Черкаська спілка – одна з найбільш активних серед обласних письменницьких спілок України. Нараховує вона 46 членів. Наш край багатий літературними іменами й історичними подіями, тож ми завжди на виду в Україні.
Ми значною мірою і продовжуємо літературні традиції, які започаткували вже давно, і запроваджуємо нові проекти. Постійно триває книговидання, організація різних фестивалів. Проводимо творчі зустрічі з письменниками з інших областей. Звичайно, зараз накладає відбиток на нашу роботу пандемія.
Активно співпрацюємо з літературним об’єднаннями в районах. У нас виходить журнал спілчанський «Холодний Яр». Тривалий час у кожному випуску є рубрика «Наші літоб’єднання», де ми представляємо районне чи міськрайонне літературне об’єднання і публікуємо кращі твори студійців. Ми даємо можливість вперше опублікуватися й оприлюднити свої твори.
Не так давно відродили літературний семінар «Сонячні кларнети», який був започаткований ще в кінці 1960-х років. Завдяки цьому семінару цілий ряд письменників стали членами Спілки і відомим літераторами. Ми контактуємо з учителями, керівниками літературних студій на місцях. Щороку ми оголошуємо конкурс і проводимо фестиваль «Сонячні кларнети». За його підсумками видаємо збірки творчості талановитих дітей.
Також щороку на Звенигородщині проводимо літературно-мистецький фестиваль «Тараса пензлі оживають».
Плідним напрямком нашої роботи стало заснування літературно-мистецьких премій у районах. Це важливо і для заохочення молодих письменників, і для популяризації творчості визнаних авторів із Черкащини. Таких премій у нас уже близько півтора десятка. Конкурси на їхнє отримання – всеукраїнські, таким чином ми підвищуємо конкуренцію, що мотивує авторів і підвищує якість творчого процесу. Так, наприклад 22 грудня у Золотоноші ми будемо називати лауреатів премії ім. Івана Дробного. У січні у Шрамківці визначатимемо, хто отримає премію ім. Михайла Масла.
Письменники Черкащини дуже талановиті у різних жанрах, це для них добра творча підтримка. У районах і громадах дякують нам за такі ініціативи, за те, що «відкриваємо очі» людям на таланти їхніх земляків.
Як ви проводите відпустки?
Після закінчення інституту відпусток у мене майже не було. Тобто по документах вони були, але мої поїздки, наприклад, на море, можна перелічити на пальцях однієї руки. Більше тижня без роботи не витримую. Тягне за стіл працювати: читати і писати. Іноді ходив на черкаські пляжі. Я розумію, що відпочивати треба, але не виходить.
На роботі з мене колись підсміювалися, а зараз уже всі звикли, що навіть під час відпустки я все одно приходжу на роботу.
Які у вас є інтереси, окрім роботи?
Вдома люблю подивитися футбол, спортивні передачі. Раніше часто ходив на стадіон, підтримував сина, який був професійним футболістом.
Старший внук Данило займається баскетболом у спортивній школі «Черкаських Мавп». Днями почався тур Всеукраїнської юнацької ліги, у якому вони беруть участь. Грали проти команд Дружківки, Херсону. Вчора перемогли Дружківку: мій онук здобув 34 очки. На жаль, через пандемію не можемо бути присутніми на матчі, тому дивимося ігри онлайн.
Данило Поліщук (з м’ячем)
mavpabasket.com
Другому онуку 5 років, він підростає у нас, у дідуся з бабусею, поки батьки на заробітках. Ми його і вчимо, й виховуємо.
Як ви починаєте і завершуєте день?
Щоранку я проходжу по набережній 3-4 кілометри пішки. Від «Гранду» і до Долини троянд, або навіть до Казбетського пляжу і назад. Тоді на роботу. Перед сном обов’язково дивлюся новини, спортивні передачі. Сплю багато, бо рано лягаю.
Яка книга або фільм вас вразили?
Серіали майже не дивлюся. Подивився кілька серій української «Роксолани». Щоб «убити» час, трохи дивився турецьке «Величне століття». Але я вже знаю сюжет, адже читав Осипа Назарука, Павла Загребельного, тому мені не надто цікаво. Частіше дивлюся документальні програми: завжди цікаво дізнатися щось нове і важливе.
Хоч завідую кафедрою літератури, не маю часу на сучасних авторів. Зазвичай читаю те, про що беруся писати дослідження. Нещодавно, до речі, вийшла перша частина мого тритомника «Літературної енциклопедії Черкащини» – об’ємна книжка на майже 700 сторінок (від А до К). Зараз уже готовий другий том і сподіваюся, на початку наступного року він вийде (від Л до Р). Це дуже забарна, хоч і цікава робота, яка вимагає дослідження всіх районних видань області.
Пишу монографію під робочою назвою «Музи Тараса Шевченка». Досліджую, як взаємини Тараса Шевченка і жінок відображені у величезній кількості творів про Тараса Шевченка. Широко і грунтовно це ніхто не досліджував. Тим паче, останніми роками з’явилося чимало художніх романів на цю тему. Зокрема, творчість Антонії Цвіт, Галини Тарасюк, Валентини Чемерис, Володимира Кепеча. Тому стіл і підлога у робочому кабінеті у мене зараз закладені цією літературою.
Ви вважаєте себе суворим викладачем?
Це краще запитати у студентів. Але можу сказати, що старію і стаю добрішим. На лекції мої ходять, пропусків мінімум. Комусь цікаво, а комусь мабуть ні, я не ідеалізую ситуацію. Але я відзначаю явку і свої пропуски студенти відпрацьовують.
