Владислав Чабанюк: «Відчуття творчої самореалізації затягує, як наркотик»

Кінорежисер, директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк напередодні свого дня народження розповів сайту vikka.ua про власні дитячі мрії, захоплення творчістю та родину. Владислав Васильович вважає себе щасливим, адже улюблена справа стала його професією, а близькі люди допомагають йому реалізовувати творчі ідеї.

Владиславе Васильовичу, як ви почали цікавитися історією?

Історією цікавився з дитинства. Хоча мріяв про багато різних професій. Хотів бути художником, клоуном, кінорежисером. Розкопками я теж бавився. Це було у формі гри: я міг взяти папір, надавити чорнила з соку бузини і написати «стародавнього листа». Потім я підсмалював на вогні той лист, закладав його у пляшку і закопував на городі. Далі проводив із друзями «розкопки»: коли вони вже втомлювалися шукати, я показував їм, де той рукопис.

Владислав Чабанюк

А як у вашому житті з’явилася кінозйомка?

У шкільні роки я захопився фотографією, а потім, коли був студентом, батьки купили мені кінокамеру і я почав знімати. У ті роки ми створили першу аматорську кіностудію у себе на історичному факультеті у Вінниці. Завдяки кіно я потім потрапив у Слідянську школу, де я працював. Там ми проводили з дітьми кінні козацькі походи, мали можливість знімати любительські фільми. Потім я повернувся в Легедзино, де в нас уже була кінокамера.

Пам’ятаєте відчуття, коли зняли своє перше кіно?

Так, це відчуття щастя, дотичності до високого мистецтва. Хоча то було аматорське кіно, але в той час дуже мало хто знімав. Це зараз майже кожен має в кишені відеокамеру на телефоні. А у 80-ті роки це було дуже складно і затратно, купити хоча б ту саму плівку і проявити її. Оце відчуття творчої самореалізації воно як хвороба, як наркотик, який «затягує». Хочеться творити іще і пережити це відчуття знову.

Владислав Чабанюк

Чи є у вас захоплення поза роботою?

У мене так склалося – а це небагатьом вдається – хобі стало моєю роботою. Все що пов’язано з музеєм, археологією, це і є моє захоплення. Ще одне моє захоплення – це кіно. Воно не є моєю роботою, але це те, що мене захоплює.

Який останній фільм вас вразив?

«Казка казок» – фільм італійського режисера Маттео Ґарроне, на основі неаполітанських казок. Дуже сподобався.

Як ви починаєте свій день?

Ранок у мене починається із заварювання кави. Спершу кава, потім домашні роботи: як кажуть у селі, йду поратися.

Ви більше любите активний чи пасивний відпочинок? Як проводите відпустки?

Більше активний. Якщо є можливість, любимо кудись поїхати по Україні, щось подивитися цікаве. Але останнім часом це не дуже вдається,бо взимку мало куди поїдеш, а влітку археологічний сезон, працює експедиція. Ми співпрацюємо спільно з Інститутом археології Академії наук України.

А відпустка у мене – це зазвичай «підтягування» домашніх  робіт і перманентні ремонти.

Владислав Чабанюк

Розкажіть, чим зараз займаєтеся на роботі, по завершенню туристичного сезону?

Так, у листопаді до нас заїжджають вже зрідка. Але роботи вистачає: багато матеріалу, який поступає від археологічних експедицій, який потрібно описати, систематизувати. Якась частина йде на реставрацію. Ми мріємо про оновлення експозиції.

Зараз працюємо над тим, щоб підготувати звіт по гранту від Українського культурного фонду. Наш грантовий проект називається «Трипільська пектораль» – це діджиталізація частини нашої музейної експозиції. Тобто, ми створили наш віртуальний музей. Таким чином користувачі можуть дистанційно побачити онлайн 3D-моделі експонатів, почитати про них інформацію. Надалі ми збільшимо кількість цих артефактів. Це, з одного боку, зробить нашу музейну експозицію доступнішою, а з іншого боку таким чином ми хочемо популяризувати заповідник і залучати більше відвідувачів у реальному режимі.

Владислав Чабанюк

У заповіднику постійно з’являються нові експонати. Чи планується його розширення?

Музей заповідника досі є об’єктом незавершеного будівництва. Тому у нас є куди розширятися, але ми не маємо фінансових можливостей щоб завершити приміщення і зробити те, що нам хотілося б щодо розширення фондів. Фонди у нас дійсно дуже великі, у нас більше 90 тисяч одиниць зберігання основного фонду. Виставлені у музеї більше чотирьох сотень. Це не означає, що всі інші потрібні виставляти. Є такі речі, які цінні для науковців, але не надто цікаві для пересічного відвідувача. Але якісь унікальні, яскраві речі, вони виставлені.

Нам справді потрібно розширятися, і не тільки у плані приміщення, але й у плані штату. У нас дуже маленький штат: немає музейного відділу, немає екскурсоводів, багато чого немає, що мав би мати заповідник як цілісний об’єкт.

Кілька днів назад закінчили експеримент із реконструкцією трипільського горну. По можливості ми займаємося експериментальною археологією спільно з київськими колегами. Працюємо не тільки над музеєфікацією знахідок, а якусь цікаву частину трипільської археології відтворити: наприклад, побудувати трипільське житло, спробувати різні його варіанти.

Оскільки у наших трипільських мегапоселеннях було знайдено найбільші гончарні печі (горни) у світі для того періоду, ми наприкінці цього літа спільно з гончарами відтворили великий горн і за цей час провели три експерименти з випалювання у ньому керамічного посуду. Нам вдалося це зробити, ми цьому раді і розуміємо, що такий напрям роботи у заповіднику будемо розвивати.

 

Яким своїми досягненнями ви пишаєтеся найбільше?

Напевне, «Чорним козаком» (історична фентезі-стрічка 2018 року режисера Владислава Чабанюка – ред.). Зробити фільм маючи багато друзів, але без нормального фінансування, апаратури, досвіду і вийти у всеукраїнський прокат нарівні з професійними фільмами – це складна задача, але нам це вдалося.

Владислав ЧабанюкВладислав Чабанюк

Розкажіть про свою родину.

Маю дружину і двох синів. Обоє одружені. Внуків поки не маю. Сини, Ярослав і Богдан, закінчили історичний факультет у Києві Драгоманова. Вони стали гончарами, працюють у гончарній майстерні «Яр». Наталя, дружина старшого, теж там працює. Дружина молодшого сина Любов теж працює у Києві, але в іншій сфері.

Що вам ближче – наукова діяльність, адміністративна чи творчість?

Творча діяльність. Адміністративної дуже не люблю, але змушений нею займатися. Хотілося би спробувати себе в епістолярному жанрі. Все відкласти і сісти за «КоТА», річ, яку я виношую уже кілька років. Хоча, чому спробувати? Десь лежить серед моїх паперів диплом з колишньої «Коронації слова». Можливо, вже й пора…

Спілкувалася Олеся Безпалова, фото зі сторінки Владислава Чабанюка у Фейсбук

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут
booked.net