Перейменування — це не просто зміна назви. Це повернення своєї історії та ідентичності. Хто не вчить свою історію, той буде вчити історію придуману ворогом.
Було: вулиця Гризодубової
Валентина Гризодубова (1909–1993) —була першою жінкою, удостоєною звання Героя Радянського Союзу (1938), а пізніше стала і Героєм Соціалістичної Праці (1986). Її життя було повністю присвячене небу та служінню радянській державі.
Народилася Валентина Гризодубова в Харкові, в сім’ї відомого авіаконструктора і винахідника Степана Гризодубова. З дитинства вона була оточена авіаційною технікою, вперше піднялася в небо у віці двох років з батьком. Це визначило її долю: вона стала льотчицею-рекордсменкою, встановивши низку світових авіаційних рекордів. Найвизначнішим став безпосадковий переліт з Москви на Далекий Схід у 1938 році, за який вона й отримала найвищу нагороду.
Під час Другої світової війни Гризодубова командувала 101-м полком транспортної авіації. Вона особисто здійснила близько 200 бойових вильотів.
Валентина Гризодубова була абсолютно “радянською” людиною, членом ВКП(б) з 1941 року, депутатом Верховної Ради СРСР. Її діяльність та світогляд були нерозривно пов’язані з ідеалами та системою Радянського Союзу. Вона була віддана великій “радянській батьківщині”, в рамках якої Україна була важливою, але не самостійною частиною. Її життя і кар’єра розвивалися в Москві післявоєнний період, де вона працювала в НДІ авіаційної промисловості до самої смерті.
Таким чином, Валентина Гризодубова, маючи українське походження та народившись у Харкові, була яскравим представником радянської еліти, чия лояльність належала СРСР.
Стало: вулиця Марії Заньковецької
Марія Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) увійшла в історію як “цариця української сцени” та видатна трагедійна актриса, чия самобутня гра стала символом української жінки і прославила національну культуру далеко за її межами. Її життя – це захоплива історія про незламну пристрасть до театру, що долала всі перешкоди, включно із заборонами та особистими драмами.
Народилася майбутня зірка 4 серпня 1854 року невеличкому селі Заньки на Чернігівщині в родині небагатих поміщиків. Батьки мріяли про спокійне життя для доньки – бачили її вчителькою або дружиною поважного чоловіка, але серце Марії з дитинства належало сцені. Вона облаштувала домашній театр і вже тоді демонструвала неабиякий талант.
Доля випробовувала її на міцність. Перший шлюб із офіцером Хлистовим був невдалим. Чоловік, не бажаючи скандалу, поставив умову: Марія могла грати лише на українській сцені, яка тоді була фактично під забороною. Він вважав, що це швидко змусить її повернутися додому. Але він недооцінив її рішучість.
Переломним став 1882 рік. У Єлисаветграді (нині Кропивницький) 28-річна Марія Адасовська дебютувала під прізвищем Заньковецька (на честь рідного села) у ролі Наталки Полтавки в однойменній п’єсі Івана Котляревського. Її потужне мецо-сопрано та щира, глибока гра одразу ж підкорили глядачів. Так почалася епоха “театру корифеїв”, а Заньковецька стала його невід’ємною частиною.
Практично світову славу актрисі принесли гастролі 1886-1887 років. Після того як один з виступів відвідав особисто імператор Олександр III, Марії запропонували роботу в імператорському театрі з величезним на той час гонораром, однак вона не прийняла запрошення. Відповіла, що занадто любить Україну і її театр, щоб все покинути і перейти в російський.
Вона працювала у найкращих українських трупах того часу: Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського. Її партнером по сцені та великим коханням життя став Микола Садовський. Їхній творчий і особистий союз був легендарним, сповненим пристрасті та драматизму.
Загалом у репертуарі Заньковецької було понад 30 ролей. Вона не просто грала, вона “переживала” долю своїх героїнь. Її гра була настільки реалістичною та емоційно насиченою, що глядачі не могли стримати сліз.
Заньковецька була не лише актрисою, а й активною громадською діячкою. Вона боролася за українську мову та культуру, використовуючи свій талант як зброю.
Спільно з іншими діячами українського театрального мистецтва Заньковецька брала участь у створенні першого в Україні стаціонарного театру в Києві в 1906 році, а в 1918 році – Народного театру (сучасний Український драматичний театр імені Заньковецької у Львові).
Марія Заньковецька знялася у перших українських фільмах («Наталка Полтавка» у 1909 році), а її ім’я носять театри, вулиці та фестивалі. Вона була і залишається світлим генієм української сцени, чия спадщина надихає нові покоління митців.
Оновлені назви вулиць допомагають очистити місто від спадщини окупантів і створити простір, у якому кожен мешканець відчуватиме гордість та приналежність до своєї держави.
