Типові містяни Оксана Тимченко та Ілля Третников залишили Київ та переїхали у село Шевченкове Черкаської області. У нас вони відкрили екоферму, де виготовляють смачні сухофрукти. Півроку пара проводить на екофермі разом із запрошеними в гості волонтерами з різних країн світу, інші півроку – у не менш веселих подорожах "непопсовими" для туристів країнами, пише in.ck.ua.
Свою ферму пара почала з нуля. У них не було ні грошей, ні знань. Обоє працювали у столичному ресторані для сироїдів: Ілля – кухарем, Оксана – помічником кухаря.
"Я хореограф із Харкова, Ілля взагалі дитя асфальту, він з Миколаєва, за освітою редактор і радіоведучий. Коли ми почали займатися фермою, робили багато помилок і вчилися. Але ми змогли. Якщо хочеш – нікого не слухай, роби! І все прийде!", – переконує Оксана.
Ідея створення ферми до пари прийшла в момент, коли куховарили.
"Готуючи гаспачо, ми подумали: "Ок, ти сироїд, ти готуєш сире, це все добре для здоров'я, але які саме продукти ти вживаєш?" Переді мною були зимові помідори – це якийсь набір пластику… І ти собі розказуєш, що це помідор, але немає ні запаху, ні смаку, добре, хоч колір помідора. Ми подумали: можна бути впевненим в якості лише власноруч вирощених продуктів", – пригадують дауншифтери.
Більшість боїться залишити місто і переїхати в село, але не Оксана та Ілля.
"Для нас місто себе вичерпало. Ми обожнювали свою роботу. Але ти працюєш і всі гроші витрачаєш на дорогу й оренду, а у вихідні просто спиш, тому що не хочеться нікуди виходити… Зараз у нас зовсім інше життя. Ти прокидаєшся і розумієш, що ти сам – господар свого всесвіту, і тобі вирішувати, чим займатися сьогодні – валятися у гамаку з книжкою, гуляти або займатися саджанцями. Якщо сьогодні ти прополов полуницю – за місяць у тебе буде полуниця, якщо не прополов – не буде. Але ти не зможеш сказати – це держава не дала мені грошей! Ти сам відповідаєш за свої дії", – пояснює пара.
Коли Оксана та Ілля зрозуміли, що хочуть займатися фермою, почали шукати, де продають землю.
"Це був цікавий період, коли у тебе є чотири гривні в один бік на метро, щоб приїхати на органічний факультет в університет і знайти агронома. Зустрічаємося зі спонсорами – півдороги йдемо, тому що немає грошей. Розповідаємо їм – ми хочемо зробити опалювані теплиці, купольні, у нас розписаний проект, нам треба 3 мільйони гривень, і все запрацює. Нас запитують – а який досвід у вас? Ну, який досвід – я хореограф, Ілля радіоведучий, але ми дуже хочемо і віримо, що у нас все вийде… Сьогодні ми знаємо про роботу на фермі все – від пророщування насіння і вирощування розсади до сушки й пакування, спілкування з продавцями й покупцями", – розповідають засновники екоферми.
Оксана та Ілля переїхали у село Шевченкове. Набрівши на ділянку на околиці, одразу зрозуміли – це воно.
"Пояснили господарям: зараз грошей немає, ми поживемо, приглянемо за будинком… Якщо за рік не знайдемо грошей, то з'їжджаємо і віддаємо ключі. За рік ми таки купили цей будинок! Наша ділянка дуже красива, закінчується озером, в ньому багато живності та птахів, метрів за п'ятсот – ліс, невеликий, але ліс", – зазначають Оксана та Ілля.
Засновники екоферми пригадують: п'ять років тому селяни приходили і сміялися з них, мовляв бур’янами все позаростало – потравити треба.
"А зараз приходять і кажуть: "Ти, напевно, агроном, у тебе така малина красива, можна у тебе купити полуниці, а то всі бризкають, а ти не бризкаєш". Чи справляємося ми на фермі самі? Воно все справляється і без нас… Природа розумніша. Хто сказав, що цій рослині треба жити, а ця має померти, тому що вона тобі не потрібна? Природа все зробить сама, ми лише коригуємо", – пояснють дауншифтери.
На фермі виросло багато зелені, що пара навіть не знала, що з нею робити. Потім почали сушити яблука, зробили три види: чищені шматочками, яблука в бананах і в сироїдному шоколаді.
"Поступово почали спеціалізуватися на сухофруктах. У "придане" до будинку нам дістався яблуневий сад, спочатку я хотіла його випиляти, добре, що Ілля мене зупинив. Ми заклали фруктовий і малиновий сади, полуницю. Дуже довго вчилися, що і як ростити. Тепер продаємо в інтернеті і магазинах у Києві та Дніпрі екологічно чисті сухофрукти: сушену малину, диню, абрикос, сливу, полуницю, абрикосову та малинову пастилу, сушені кабачки й помідори. Вся продукція містить вітаміни, оскільки сушиться за мінімальної температури 40 ºС. Фрукти не обробляємо хімічними речовинами. Також робимо деякі соки і чай з листя плодових дерев", – розповідає Оксана.
Згодом пара відкрила ще й волонтерську программу. Тепер у село Шевченкове на ферму приїжджають не тільки українці, але і волонтери з Німеччини та Ізраїлю, пишуть з Африки, Ємену.
"Потрапляючи сюди вперше, більшість людей відчуває шок! Немає ліжок, душ на вулиці, готувати на вулиці… Адаптація проходить 2-3 дні. Тому, якщо хочеш відчути, що це таке, краще приїжджати щонайменше на 2 тижні. Сезон починається в березні або квітні, зв'язатися з нами можна в соцмережах. Перебування на фермі дає колосальний досвід. Ви побачите життя на природі, людей, не заморочених фінансовими й іншими питаннями, про які постійно переживають містяни. Багато людей сильно змінюється, і ми це бачимо. Помітили цікаву тенденцію – після перебування на фермі нам пишуть "Я тут звільнився з роботи, можна я до вас приїду поживу?". І це не один і не два випадки, а дуже багато. У людей змінюється стиль життя. Ми вже говоримо, що ми не органічна ферма, а пансіон для вбивства тарганів у людських головах", – зауважують засновники екоферми.
Оскільки взимку на фермі несезон, пара займається творчістю, подорожує.
"Нам захотілося подорожувати, вирішили поїхати в Абхазію. Думала, побудемо тиждень-два і повернемося. В результаті повернулися за півроку, чудово провели час, збирали в Абхазії мандарини, звідти поїхали в Крим, потім – в Туреччину, а звідти автостопом через Грузію і Росію повернулися додому. Вже третій рік після завершення сезону ми вирушаємо подорожувати. Ми вирішили: нехай ферма буде дорогою до подорожі, а подорож приведе нас на ферму. Ми повертаємося, бо хочемо на свій город, а не тому, що інакше ніяк не можна. Це важливо", – зазначає Оксана.
Із країн, що вже відвідали Оксана та Ілля, найбільше їм припав до душі Іран.
"Ми дуже довго відкривали візу, яку взагалі не можна отримати без запрошення з країни. В Ірані ми знайшли прекрасних друзів і партнерів: познайомилися з музикантом, який тепер займаємося фермою разом із нами. Найбільше в Ірані вражають люди. Тут є чому повчитися: ми побачили гостинність, приязність, супервідкритість, взаємодопомогу, тотальну довіру. Ми закохалися в цих людей, багато чого перейняли. Щойно ти перетинаєш кордон Ірану – відчуваєш себе дитиною і дивуєшся всьому, що бачиш. Минулого разу ми двічі продовжували візу, виїжджали в останній день, іранці нас проводжали до кордону і обіймалися, мало не плачучи. Ми живемо тут під одним дахом з іранцями, відчуваємо себе сім'єю", – розповідають дауншифтери.
Іноземців-мандрівників в Ірані обожнюють: варто з'явитися з рюкзаком – і вписка (тобто місце, де ви будете жити) забезпечена за півгодини.
"Якщо не вписка, то безкоштовна їжа та всебічна допомога – точно. Знайти житло на сайті каучсерферів – не проблема! Тобі виділять найкращу кімнату, нагодують, познайомлять з друзями, родичами і навіть колегами. Варто сказати "У вас дуже красива сукня/килим/чашка" – і це відразу ж опиниться в твоїх руках, у подарунок на пам'ять. У цій країні можна безкоштовно отримати їжу: власник придорожнього магазинчика, в якого ви попросите води, запропонує взяти з полиць все і в будь-якій кількості… Тому що мандрівникам потрібно допомагати", – пояснюють мандрівники.
Їздити пара любить в непопсові країни в непопсовий час.
"Крім Ірану, ми були проїздом в Росії і Грузії, часто в Криму, Грузії, Абхазії, Азербайджані та Туреччині. Туреччина розвінчала багато стереотипів. Вирішуючи, куди їхати, ми зважаємо на фрукти – хочемо, щоб у країні, куди ми приїдемо, їх було багато. Наші плани? Я хочу на острів Сокотра біля Ємену, в Малайзію, В'єтнам, Еквадор, Мексику, Африку і Марокко", – додає Оксана.
Як повідомляв сайт vikka.ua, черкащанка розповіла про "фішки" китайської освіти.
