У смт Єрки, що на Катеринопільщині, невідомі жорстоко побили учасника АТО, лаборанта-рентгенолога Катеринопільської райлікарні 42-річного Юрія Поповича, пишуть "Вісті Черкащини".
Подія сталася напередодні Великодня, 14 квітня.
– 17 квітня від Звенигородської райлікарні надійшло повідомлення, що до них потрапив хворий, 1975-го року народження, із черепно-мозковою травмою. Чоловіка госпіталізовано. За цим фактом відкрито кримінальне провадження за статтею 121 КК України – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Особи винуватців встановлюються, – розповів керівник обласної прес-служби поліції Дмитро Грищенко.
– Юру побили не до напівсмерті, а майже до смерті, – каже мати потерпілого Валентина Попович. – Лікарі фактично повернули його з того світу. Сина побили 14 квітня об 11 годині ранку в районі залізничного вокзалу, фактично посеред білого дня. Є безліч свідків та учасників цієї події. Недавно мені розповідали про все це відкрито, називаючи імена та прізвища. Однак наразі свідків кого залякали, а кого купили, і вони змінюють свідчення. Думаю, це справа рук, причетних до побиття.
Валентина Тарасівна розповідає, що Юрій не відразу потрапив до лікарні.
– Після побиття він опинився у сусіда, де й пролежав добу. Я обривала його телефон, але він не відповідав. Потім, видно, коли сусід зрозумів, що справи кепські, повідомив мені. Ми з невісткою, яка працює фельдшером у Ватутіному, ще якийсь час хотіли довести його до тями. Невістка підозрювала, що в нього інсульт. Зовні травм на голові не було, тільки незначна подряпина. Але одяг був закривавлений, брудний, розбита губа і ніс. Коли ми зрозуміли, що самі не впораємось, викликали "швидку допомогу".
Так Юрій опинився у лікарні в Катеринополі, а згодом у Звенигородці. Томограма показала, що в нього перелом черепа, великі гематоми, забій мозку. Щойно це з’ясувалося, санавіацією привезли нейрохірурга з Черкас і відразу ж взялися за операцію.
– Син у важкому стані, паралізувало правий бік, не говорить, вимовляє окремі слова, але не може їх поєднати в речення. Операція пройшла успішно, однак попереду довгий і затратний період реабілітації. Персонал лікарні мене втішає, що ще й не таких ставили на ноги. Сподіваюсь, у мене вистачить для цього сил і коштів. Добре, що друзі, знайомі допомагають. Атовці сьогодні зібрали й передали гроші. Ми з невісткою почергово сидимо біля нього, адже він безпорадний. Щодня на лікування йде 700-800 гривень, це при тому, що дуже багато ліків, медзасобів передають із Катеринопільської райлікарні, – говорить Валентина Тарасівна. – За що можна так людину побити?!! Якісь звірі, інакше не назвеш…
Мати вдячна людям, лікарям, персоналу обох лікарень:
– Особливо хочу подякувати катеринопільським (Альоні Пироженко, Олександру Анікіну, Людмилі Борецькій, Віктору Рожновському), звенигородським лікарям (Вардану Айрапетяну, Василю Забудському, Олександру Бурсаку) та черкаському нейрохірургу Кириченку, які допомагають мені рятувати сина.
Юрій Попович – лаборант-рентгенолог Катеринопільської райлікарні. З серпня 2015 по листопад 2016 перебував у зоні АТО (Красноармійськ) у складі 66-го Львівського мобільного госпіталю, працював там за фахом.
Після демобілізації повернувся на місце роботи. З АТО привіз наречену Ірину, яка зараз працює фельдшером у Ватутіному. (У Красноармійську разом працювали в госпіталі, Ірина – старшою хірургічною сестрою, теж учасник АТО.) Юрій має 18-річного сина від першого шлюбу.
– Не розумію, як він міг потрапити в таку ситуацію, – говорить Валентина Тарасівна. – Навіть з АТО прийшла характеристика, що він неконфліктний, довірливий, відкритий. Це якийсь абсурд: увесь час тремтіла, хвилювалась, поки він був у зоні АТО, передивлялась по 15 разів на день новини, а повернувся додому – ледь не вбили. Усе життя він допомагав іншим відновлювати здоров’я, тепер рятують його.
Дехто з єрківчан злословить, що в усьому винна оковита, якою зловживав Попович.
– Пив, не буду обманювати, – каже мати. – Але не більше, ніж інші чоловіки. На роботу ходив тверезий, ургентним робив, в канавах ніколи не валявся. Якби дуже пив, то його б звільнили. Коли ми його вели напівживого від сусіда, я нарікала, що він напився, а він мені на мигах показував, що не пив. Щоб там не було, вбивати людину, за те, що вона нетвереза, права немає. У лікарні алкотестер показав нуль проміле в крові. Я не заспокоюся, поки кривдники мого сина не понесуть покарання.
22 квітня в актовому залі відбулось засідання Спілки учасників АТО Катеринопільщини.
Атовці рішуче засудили жорстоке побиття їхнього побратима, зібрали кошти на його лікування, а також виступили з пропозицією написати листа-звернення до поліції, щоб у зв’язку з резонансністю події пришвидшили розгляд справи, знайшли й наказали винуватців і, в якнайкоротший термін, прозвітували перед пресою.
– Наша Спілка збідніла, – каже керівник Спілки Дмитро Мірауца. – Якщо в 2016 році у нас на рахунку було 44 тисячі, то у 2017 – 5 тисяч. Ніхто з підприємців особливо не хоче нас підтримувати. Зараз на балансі близько 580 гривень. Тож навіть на лікування побратима доводиться збирати з хлопців.
Мати потерпілого щиро вдячна атовцям за фінансову й моральну підтримку:
– Я дуже вдячна, що хлопці не залишили нас на самоті з бідою. Але не вони мали б давати гроші на лікування, а в першу чергу ті, що вчинили цей злочин. Поліція мене запитує, чи бува не проснулась у них совість, чи не пропонують допомогу. Певно, що ні, бо це було б офіційним визнанням провини, – каже Валентина Тарасівна. – Дуже хвилююсь, яким чином організувати сину якісне реабілітаційне лікування, оскільки в лікарні нас довго тримати не зможуть. Якщо хтось компетентний порадить, як здійснити транспортування, де краще лікуватимуть, буду вдячна.
Як повідомляв сайт vikka, родині атовця з Черкащини дали пільговий житловий кредит.
