"Мої пісні – хабар за можливість подорожувати", – Андрій Хливнюк

Новий міні-альбом під назвою "Голий Король" випустив цьогоріч гурт "Бумбокс". Кожна композиція у ньому ніби осколок вітража, в якому наш час передано так само різко, як і співає фронтмен. Фокус поговорив з Андрієм Хливнюком про новий альбом "Голий Король", про талант як територію свободи і стрибок на тарзанці.

– Якої реакції на альбом "Голий Король" Ви чекаєте?

– Зрадію, якщо раптом з'явиться те, що називають шлягером. Але мені досить шлягерів, ніхто їх не чекає від мене, окрім моїх шанувальників, які дійсно стежать за творчістю. Зазвичай це відсотків двадцять аудиторії, яка приходить на мої концерти. Може, хтось чекає одкровень для себе, інші хочуть почути те, що вони люблять і знають. Чого я чекаю від цього альбому? Я хочу нових пісень. Я люблю подорожувати, і нові пісні – моя данина, хабар за можливість подорожувати.

– Якщо пісня вдається, що ви відчуваєте?

– Це можна порівняти з відчуттям, що ти закохався у перший раз і повертаєшся після побачення додому. Це краще, ніж будь-що матеріальне. Ти не можеш заснути, якщо написав гарну пісню. Навіть тиск може підскочити.

– Ви виступаєте з концертами у прифронтових містах. Яке відчуття від них?

– Таке ж, як і тут. Я багато їжджу, і не тільки по Україні. І немає такої країни, в якій я відчував би себе не вдома – ні на сході, ні на заході Європи. Для цього мені потрібен інший континент. Азія, наприклад. І, швидше за все, якщо я потраплю в українське прифронтове місто, у мене виникне дисонанс, але він буде таким, ніби я застудився або зустрів родича, якого люблю, а він хворіє. Він то для мене такий же, як був. Це він думає, що я до нього по-іншому ставлюся, тому що у нього фурункул, але я люблю його, як і раніше.

– Якщо говорити про друзів або приятелів з Росії, то багато хто з них у світлі подій останніх трьох років проявили себе не кращим чином. Ви в багатьох розчарувалися?

–  Я припинив спілкування з тими двадцятьма або тридцятьма знайомими, які після анексії зійшли з розуму і раптом вирішили стати підписантами якихось державних листів. Це було боляче, але при цьому я розумію, що вони просто люди. І не відчуваю до них ненависті… Може бути презирство, огида, але я соромлюся цих почуттів. Це не красиво. Треба спробувати себе перебороти.

– Ви так збалансовано міркуєте, але при цьому ваші пісні дуже емоційні. З часом людина вчиться створювати броню, щоб не відчувати болю, але при цьому вона і радості отримує менше. Це про вас?

– Ні. У моєму випадку мова йде не про захисний шар, а про готовність отримати удар. Я цілком усвідомлюю, що це частина життя. Що потім настане час, коли ніхто не вдарить, оскільки це вже нікому не буде потрібно. Саме відчуття життя цінне не тільки в його комфортному стані, а й в якихось перезавантаженнях. Якщо хочете тільки спокою і комфорту, впадайте в сон, там не буває потрясінь.

– Пісні допомагають відганяти тугу?

– Якщо я сумую, то мені в кайф. Я навчився отримувати і від цього задоволення. Завжди можна зняти верхній одяг, вийти на балкон і крикнути: "Гей, я чувак з групи "Бумбокс ". І туга піде. Або піти на дискотеку. Причому, щоб грало щось типу дунс-дунс. Якось я недавно так ізробив… Ще варіант – відправитися в караоке.

– Вам подобається, як співають в караоке?

– Караоке – не про пісні взагалі. Це про те, як перебороти страх виступу перед незнайомими людьми. А щодо того, чи вміє там співати хтось чи ні, я б відразу їх усіх там вистроїв у ряд і якимось холодним душем облив.

– Так боляче, коли люди не потрапляють в ноти?

– Соромно. Мені хочеться провалитися крізь землю. Але найжахливіше – бути в журі конкурсів. Туди приходять люди, і тобі за них соромно так, що ти хочеш померти. І найгірше, коли приводять хворих людей, у яких трансформоване сприйняття реальності і своїх здібностей. Їх шкода, і дуже соромно за тих, хто сміється над ними. Я зневажаю музикантів, які опускаються до такого рівня, тому що для них це весело. Це низько.

–  А навіщо ви берете участь в таких конкурсах як член журі?

– Не дізнаєшся, поки не спробуєш. До того ж і діаманти бувають у гної. Іноді там може з'явитися сонце. Буває, що люди не розуміють, хто вони насправді.

– Талановиту людину відразу видно – до моменту, поки вона почала співати?

– Ні. Талановита людина може бути затюкана, незграбна і одягнена без смаку, але дар це все перекреслює одразу. Адже талант – це абсолютна свобода – ніби ти пірнаєш в дитинстві з тарзанки у воду, і тобі так класно, і мама довго ще не покличе додому, і всі друзі з тобою. І справа тут не в умінні, не в навичках і навіть не у тембрі, а тільки у внутрішній свободі. І бачити таке в людях – круто.

Як повідомляв сайт vikka.ua, двоє черкащан увійшли до рейтингу найстильніших чоловіків України.

Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут