Повертатися з евакуації чи залишатися за кордоном, як впоратися з раптовим страхом чи панічною атакою, як екологічно спілкуватися з рідними, що змушені жити в окупації, – ці та багато інших запитань щотижня, разом з фахівцями, обговорююють на телеканалі «ВІККА». Все — в рамках проекту «Близько до серця», який вдалось реалізувати завдяки співпраці з «Лабораторією форматів» Національної асоціації медіа. Про унікальність та специфіку формату говоримо з ведучим програми Олександром Іващенком.
Олександре, розкажи, в чому особливість цього проекту? Наскільки близькі тобі теми, які обговорюють в студії?
Цінність програми «Близько до серця» – в актуальності тем, які ми розглядаємо під час ефірів. В мирний час тема, скажімо, панічних атак, була не такою поширеною. Так, переймався нею певний відсоток людей. Зараз же – кожен другий, і навіть в таких відносно спокійних містах, як Черкаси. Або ж тема страху, хвилювання за близьких, які з тих чи інших причин не змогли виїхати з небезпечних регіонів. По суті, ми обговорюємо проблеми, які в один день стали актуальними для мільйонів українців. В мирний час ухвалювати рішення легше. А от війна принесла страх. Страх неправильних рішень, страх втрати, страх перед майбутнім. Наші глядачі мають можливість почути поради і знайти підтримку від наших спікерів, психологів зокрема. Це безцінний досвід.
А чи легко знаходити гостей та спікерів, адже в ефірі звучать доволі непрості питання – евакуація, психологічні травми, нові правила життя?..
Як на мене, то організувати програму важче, ніж її провести. Зазвичай чуємо чимало відмов. Це не дивно, адже тематика така, що людині потрібно ділитися тим, що коїться в душі, своїми емоціями на загал. Не кожен може. Але є чимало людей, які готові себе перебороти, аби бути корисними іншим. Додам, під час ефіру, під час розмови з фаховим психологом, людина неначе проходить свого роду реабілітацію. І це для нашої телекоманди дуже цінно!
Який з ефірів тобі особисто запам’ятався найбільше?
Той, під час якого ми говорили про евакуацію. У нас було дві героїні зі своїми щемливими історіями. У обох є неповнолітні діти. Ці дві черкащанки, як і мільйони українок, стоять і стояли перед вибором – залишатися чи повертатися. Жінкам довелося ухвалювати рішення, від якого залежало не тільки їх життя, а й фактично життя їх родин. Було цікаво почути, чим керувалася наша гостя, ухвалюючи таке непросте рішення. Запам’яталися емоції співрозмовниці: було видно, як в ній тоді боролися «холодний» розум і емоційне бажання повернутися додому.
Тобто, під час запису неймовірний мікс емоцій. А ти сам під час ефірів хвилюєшся?
Невелике хвилювання перед ефіром, безвідносно до теми, завжди є. Звичайно, це не порівняти з тим періодом, коли я тільки починав працювати. Тоді це було більше схоже на паніку. Був час, коли я не помітив, як здобута мною впевненість переросла у самовпевненість. І був гучний провал. Я його важко пережив. Коли емоції вляглися, то зрозумів, що ні співрозмовники, ні режисери у цьому не винні. До цього призвела моя самовпевненість, а відповідно – слабка підготовка. Тому невелике хвилювання завжди присутнє. Але, як правило, воно зникає, коли чуєш команду режисера про початок ефіру. Та і теми, які ми розглядаємо в рамках проекту «Близько до серця», не можуть не викликати хвилювання.
Як готуєшся до ефірів? І як морально готуєш гостей?
Намагаюсь заглиблюватись в тему розмови. Для цього шукаю різні джерела інформації. Але, як на мене, важлива не кількість інформації, а щоб вона була систематизована. Аби розкрити героя, потрібно перед ефіром поговорити з людиною про якісь загальні речі, про життя загалом. І вже потім – конкретно на тему ефіру. Тобто, розговорити. Інколи уточнюю в гостя студії, чи є якісь теми-табу. Тобто, турбуюсь про комфортність спілкування. Часто це діє на людей як заспокійливе.
Про що найближчий випуск?
Будемо говорити про страх за близьких, які залишилися в місцях, де йдуть бої. Це буде непростий ефір, але воно того варте
Наступний випуск програми “Близько до серця” вийде у пятниця, 11 серпня, о 19-00.
