«У тебе вся спина біла» – жарт, який хоч раз у житті чув кожен із нас першого квітня, у День сміху або дурня, як ще називають його у різних країнах світу.
Свято це не офіційне, проте популярне майже на усіх континентах. У Європі традиція клеїти дурня з’явилась у XVI сторіччі, коли у Франції перенесли святкування нового року з 1 квітня на 1 січня. А над тими, хто продовжував зустрічати новий рік у квітні, жартували, даруючи пусті подарунки.
І хоч в цей день одні люди жартують над іншими, проте образ він не викликає, адже українці люблять щиро посміятись і над самими собою. Сайт vikka.ua зібрав веселі випадки, що можна пригадати та посміятись від душі.
Буває так, що одні починають жарт над іншими, ті розуміють, що над ними жартують, вирішують пожартувати у відповідь, та іноді такий собі пінг-понг має великий ризик закінчитись не так, як гадалося. 14-кратна чемпіонка України з тхеквон-до Анна Тарапата розповіла як напередодні дня сміху безневинний жарт хлопців мало не закінчився неприємністю.
Спортивна зала, де займалась їхня секція, складалась з кількох кімнат. На момент ремонту там, спортсмени займалися у одній з них. Хлопці, уходячи вже додому, вимкнули світло не тільки у своїй роздягальні, а й по всьому коридору, передбачаючи, що дівчата злякаються темряви. А дівчата пішли перевдягатись не в свою роздягальню, яка була пофарбована, а до іншої зали. Тож вимкненого світла ніхто не побачив. За хлопцями зі своєї кімнати вийшов тренер, побачив, що всюди темно і вирішив, що всі діти вже розійшлися по домах. Вимкнув світло і в себе, закрив двері на ключ та пішов додому.
Весь цей час дівчата були в іншій залі та не підозрювали, що їх замкнули. Коли ж і вони вийшли, то подумали, що хлопці дуркують і стоять просто за дверима. Якийсь час вони підігрували і голосно казали під дверима, як їм ніби лячно, та потім зрозуміли, що їх зачинили по-справжньому і крім сторожа в будівлі вже нікого нема. Мобілки тоді були рідкістю. На щастя, дівчата знайшли в тренерській стаціонарний телефон та з якогось там разу додзвонились до сторожа, який і визволив їх. А так, говорить Аня, у них були всі шанси просидіти під зачиненими дверима спортивної зали до глибокої ночі.
А от актор черкаського драмтеатру Олег Телянтик займається розіграшами постійно і професійно.
«Мене якось запросили привітати з днем народження одного хлопчика, йому було 18 років і він ухилявся від армійської служби. Тож я дістав форму НКВ-діста, у нас є у виставі, тоді взяв кобуру, кєпку. Зайшов, де був цей хлопець, запитав хто тут такий-то. Кажу, он там «бобік» наш стоїть, вам 10 хвилин на збори, тому що ви ухиляєтесь від військової служби! Він каже, я сьогодні не можу, день народження в мене! Можна завтра? Ні, кажу, прямо зараз, мама потім речі повисилає. Я його вже вивів у фойє, там сказав: «Вибач! Це розіграш!», але знаєте, у хлопця вже був трохи «пробитий мозок» тим, що йому треба в армію йти. Я кажу, мене запросили, щоб я тебе розіграв та привітав, а він не чує, лише каже, не можу зараз іти в армію, у мене день народження!»
Проте бували й жарти, після яких ставало зовсім не смішно. Але актор каже, коли доводиться людину доводити вже до якогось нервового стану, йому це не подобається, стає якось тяжко. Якось в нього були зйомки, де він мав падати на вулиці ніби від серцевого нападу – записували, як перехожі будуть реагувати на це.
«Я падав крізь, я падав біля Будинку торгівлі, люди викликали швидку. Я їв таблетки, що люди пропонували як «хворому». Мені так запам’ятався один момент: одна жіночка каже, давайте я вас додому відведу, а я ж реагую на журналістів, що знімають мене, показують далі-далі, продовжуй. І потім коли я вже сказав, ви знаєте, це просто зйомка була, це не по-справжньому, вона розплакалась, бідна, і пішла. Потім коли швидка приїжджала, теж сварили: що ви робите?! В нас купа реальних хворих! Тоді сказав, що більше участі в подібних зйомках брати не буду.»
Речниця обласної екстренки Ірина Назарок розповідає, кожної доби у диспетчерську надходить до 1500 викликів. Здебільшого люди телефонують у невідкладних станах, але бувають я такі, коли й диспетчери посміхаються або, як кажуть, і смішно і грішно. Телефонував чоловік, просив надати йому «температурника», якого в ного не було, а почувався він погано. То був пацієнт, який виклакав швидку товаришу, та під кінець розмови вже освідчувався диспетчерці: «Знаєте, я так полюбив вас по телефону». А одного разу на звертання диспетчера «чоловіче, послухайте» він розкричався, що він «не мужчина, а женщина».
А минулого року, на початку карантину, був виклик в один із населених пунктів Черкаської області, коли подзвонив чоловік і розповів, що був у Адміністрації Президента і в самого гаранта на прийомі, а потім повернувся додому і відчув всі симптоми коронавірусу. Викликав швидку, бо ніби зле почувався. Зрозуміло, що як тільки почалась пандемія панічні настрої були як у пацієнтів, так і у медиків. Коли фельдшер приїхав до чоловіка, той вибіг з будинку і побіг на стадіон. Там бігав і кричав, що його коронавірусом заразив сам Зеленський і медику довелось за ним ще побігати у всій ”протикоронавірусній амуніції”.
Смійтесь з причиною і без, бо як казав класик, лише в миті, коли ви бачите людей смішними, ви дійсно розумієте, як сильно любите їх!
