У Черкасах планують перейменувати вулицю імені Галини Буркацької, що знаходиться в мікрорайоні «Поляна», на вулицю Марусі Чурай. Галина Букацька родом із Геронимівки. А Маруся Чурай – з Полтавщини. Проте, деякі дослідники говорять, що вона із Золотоноші. Про це розповідають на сайті Черкаської міської ради
Галина Буркацька – діячка колгоспного руху, двічі Герой Соціалістичної Праці, член Центрального комітету Комуністичної партії УРСР, депутатка Верховної Ради СРСР чотирьох скликань, член Президії Верховної Ради СРСР, член Центральної ревізійної комісії КПРС. У Геронимівці стоїть бюст.
Маруся Чурай, на честь якої пропонується перейменування – піснярка, чия біографія оповита таємницями, проте чиї пісні широко відомі багатьом поколінням українців, починаючи з XVII століття. Роком народження Марусі більшість дослідників вважають 1625-й. Донька урядника Полтавського козацького полку, страченого 1637 року після поразки на території сучасної Черкащини повстання отамана Остряниці, одним із старшин якого був Гордій Чурай.
Згідно усних народних переказів, зафіксованих у різні часи безліччю фольклористів, Маруся Чурай була закохана у козака Гриця Бобренка, з яким таємно заручилася. Коли почалося повстання під проводом Богдана Хмельницького (з епіцентром так само на території нинішньої Черкащини), Гриць пішов до козацького війська, але повернувшись через 4 роки з війни – одружився замість сироти Марусі з іншою, племінницею полковника і донькою осавула. Зраджена дівчина приготувала отруту, яку хотіла випити сама, але випадково випив те зілля коханий Гриць…
Влітку 1652 року Полтавський суд засудив дівчину до страти, але вирок було скасовано особисто гетьманом Хмельницьким. У народі переказують слова з гетьманського послання суду: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить…». Враховувались і бойові заслуги перед козаками батька дівчини, і написані нею пісні, які полюбилися народу.
Після гетьманської амністії дівчина ходила на прощу для спокути гріхів до Києва, але померла невдовзі після повернення до Полтави…
Попри те, що історію нещасливого кохання по всій Україні розповідали у різні часи різні люди, але з однаковими деталями, багато дослідників ставилися до розповідей з пересторогою. Причиною було те, що у 1658 році потужна пожежа знищила майже всі архіви Полтавського магістрату і досить довго не знаходилося документального підтвердження історії Чурай. Тільки у 1960-х роках одному з дослідників вдалося виявити у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст судового вироку Марусі Чурай. Фахівці визнали справжність документу і він став єдиним офіційним письмовим підтвердженням того, про що розповідалося у народних легендах. Проте чисельні дослідники на основі аналізу слів пісень, прийшли до висновку, це творчість єдиної авторки.
Багато хто навіть серед сучасної молоді чув ці пісні і знає їх слова: „Ой не ходи, Грицю“, „Засвіт встали козаченьки“, „Віють вітри, віють буйні“, „Грицю, Грицю, до роботи“ та інші.
Пісні Марусі Чурай стали невід’ємною часткою популяризації України в світі – як нації із давньою і самобутньою культурою, яка попри всі війни і ненависть до неї ворогів, продовжує розбудовувати власну державність.
