У продовження нашого циклу "ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ" ми розповімо про те, як черкащани у 1994 році обирали міського голову. Це були перші демократичні вибори, коли за очільника міста голосують жителі Черкас. Перед цим керівника міськвиконкому обирали депутати. А їх, нагадаємо, в період з 1990 по 1994 було 200 осіб. За право очолити "вільне козацьке місто" змагалися п’ять претендентів, але найголовнішими суперниками були Володимир Олійник (на той час заступник голови виконкому) та Марк Літовський (власне сам голова виконкому).
Певно, більшість черкасців вже призабули події 1994 року, коли Володимир Олійник вирішив спробувати себе у політиці, балотуючись на посаду міського голови обласного центру. Про події 1994 року та битви в мерії можуть розповісти місцеві газети. Одна з таких публікацій Валентини Мозгової у "Молодь Черкащині":
"… Довго очолювати цей вулик (міськвиконком – авт.) не вдавалося нікому. Хутко звільнили крісло мера наївний Олександр Косарів, дипломатичний Володимир Соколовський. Старий господарник Марк Літовський у політичних іграх був повним невігласом. І тут підоспіла демократія – вибори мера вже не зверху, а знизу. Отож, відпала необхідність "з’їдати" мера старими методами.
Перший тур виборів Олійник програв Літовському. Але це була настільки мізерна перепона на шляху до влади, що наш герой, певно, лише посміявся. Ще у битві з Яструбом Володимир Миколайович продемонстрував талант організатора (цілі трудові колективи в атаку водив), тонке знання психології людей, атакуючий стиль політичної гри, ораторсько-акторські здібності і схильність до раптових силових дій…
Старі партійні кадри називали Олійника "авантюристом". Вони не врахували, що на дворі пора первинного накопичення капіталу, приватизація. Історія свідчить, що у цей час закон ще худенький і незграбний, а виграють сильні особистості – агресивні, властолюбні, які переступлять через усе…
Отож після боротьби з Яструбом (колишній голова Черкаської обласної державної адмінстрації, згодом керівник підприємства "Черкаситара" – авт.) битва з Літовським здавалося лише легкою гімнастичною вправою.
Козирі в Олійника були – молодість, яку він кокетливо підкреслював в листівках, імідж борця з колишніми партапаратниками і така ж агресивна "група підтримки".
У другому турі виборів, щоправда, довелось діяти швидко. На сумніви, мораль часу вже не лишалося. Справно з’являлися на парканах та під’їздах листівки, які підкреслювали єврейську національність Літовського, а "група підтримки" публічно запитувала : "то він Марк чи Маркс?".
Листівка, де Олійника нібито підтримала Компартія, теж була наліплена в одну ніч і скрізь. Комуністів з соціалістами таке нахабство вразило, і вони почали виступати із заявами, мовляв, це фальшивка. Але що ж поробиш, якось же треба пенсійну більшість переконати голосувати за Олійника, бо для них молодість – не аргумент. "Бригада нічного розклеювання" УНА-УНСО працювала дисципліновано і радісно. Звичайно, вони це заперечуватимуть. Але ж, хлопці, без вас, – більше нікому. Так бездоганно працює лише ваша організація…
Захоплення мерії нагадувало військовий переворот. Не дочекавшись рішення міської виборчої комісії, Володимир Миколайович заволодів кабінетом старого мера. Люди, яким немає сенсу брехати, розповідають, що Літовський того ранку по-чоловічому дав ляпаса Олійнику. Але, звичайно, обидва мери це не підтвердять ніколи… "
Чимало журналістів згадують ті часи, як справжній американський блокбастер. Технологіям (як чорним, так і білим), які використовувалися під час виборів міського голови у 1994 році, міг би позаздрити будь-який сучасний політтехнолог. Після першого туру виборів місто фактично було поділено навпіл, навіть преса розділилася на "олійниківських" та "літовських". Куди там преса! Транспорт міста був завішений портретами кандидатів: на тролейбусах – Марка Літовського, на автобусах АТП 17127 – Володимира Олійника.
Як писала газета "Прес-центр" (11 листопада 2006 року), "Літовський мав підтримку з боку управлінських апаратів і позиціонувався як міцний господарник і захисник знедолених. Комуністи і соціалісти не висували свого кандидата і негласно також підтримували Літовського. Олійник мав підтримку серед частини депутатів міської ради та націонал-демократичних партій і обіцяв у своїй програмі скорочення міського та районних апаратів управління. У другому турі виборів, 10 липня 1994 року, Олійник переміг із результатом 33,9 % голосів, у той час як Літовський одержав 26,8 % голосів".
Любов Майборода, депутат обласної ради (обрана у 1994 році до обласної ради від Черкас) пригадує, що тоді вибори мера відбувалися у два тури. Вона відверто симпатизувала Марку Літовському, адже вважала, що Володимир Олійник мав антиукраїнську позицію.
"Я пригадую, як він у 1990 році заважав нам встановлювати щоглу і прапор України на Театральній площі. Він засуджував Незалежність України. Він усіляко не давав нам висаджувати дубову алею. Цей захід ми приурочили до першого року Незалежності. Олійник мав антиукраїнську позицію ще з початку 90-х років", – розповідає Любов Майборода.
На світанку 11 липня 1994 року міська виборча комісія підбила підсумки виборів. Але голова виборчої комісії Віктор Літисевич запропонував відкласти на деякий час підписання протоколу про визнання повноважень новообраного голови міськради.Тоді Юрій Оробець, близький соратник Володимира Олійника, від імені п’яти членів комісії оголосив Олійника мером…
"У той час Марк Літовський підіймався сходами до свого кабінету в міськвиконкомі і був дуже здивований, побачивши біля приймальні групу "афганців". Ще більше його здивувала їхня заява, що вони тут чекають прийому в нового міського голови. Насправді нічого дивного в цьому не було – Володимир Олійник тим часом уже сидів у кабінеті мера. Літовському не залишалося нічого іншого, як забирати особисті речі та йти додому. Вже о 18-ій годині по обласному радіо черкащан сповістили, що міським головою обраний Володимир Олійник", – писали журналісти "Прес-центру".
Щоправда згодом рішенням судів Олійника визнали нелегітимним мером. Однак жодне судове рішення так і не буде виконано. Журналісти неодноразово писали про те, що усі розпорядження і рішення, ухвалені Володимиром Миколайовичем, незаконні і підлягають скасуванню. Виборці у відкритих листах неодноразово зверталися до Верховної Ради України з вимогою "покласти край діям незаконного голови Черкаської міської ради, адже завдано непоправної моральної та матеріальної шкоди місту".
Як говорили черкасці, які зібралися на збори виборців 18 лютого 1995 року, "… за час свого "керівництва" цей пан своїми розпорядженнями роздає бюджетні кошти на різні святкування, "подарунки", невиправдані придбання, премії, позички, в тому числі і безпроцентні. Масово звільняються від податків комерційні структури, для них будуються в центрі міста приватні будинки" (газета "Черкаси" № 9 від 24 лютого 1995 року).
Сам Олійник у своїх численних інтерв’ю не визнавав жодного рішення суду, звинувачуючи свого попередника Марка Літовського у том, що той не зміг організувати вибори. "Я не збираюся привселюдно каятися", – заявив Олійник місцевим акулам пера.
За словами Любові Майбороди, Володимир Олійник завжди проявляв нещирість.
Нині екс-мер Черкас перебуває за межами України. Туди він переїхав одразу, як в Україні пройшла Революція Гідності і був обраний новий президент – Петро Порошенко. Нині він є активним пропагандистом команди Януковича. Виступає на ток-шоу на російських телеканалах з критикою нинішньої влади.
Любов Майборода пригадує, що у 1994 році Олійник став мером "силовим методом". Згодом у подібний спосіб у 2002 році до кабінету зайшов Анатолій Волошин. Лише у 2006 році вдалося зламати цю традицію – Сергій Одарич потрапив до кабінету спокійно, без захоплень і виламування дверей.
"У 1994 році Олійник разом зі мною був обраний в депутати обласної ради від Черкас. Ще тоді, пригадую, впадало в очі його фанфарство. Він один з перших депутатів обласної ради у 1994 році мав мобільний телефон. Сідав у першому ряду і голосно по ньому розмовляв. Це було так смішно і неприродно. Потім була епопея з "Краслером", – розповідає Любов Майборода.
Німецький "Крайслер" придбали за бюджетні кошти ніби для перевезення важкохворих людей. Натомість журналісти неодноразово помічали, що автомобіль використовує керівництво міськвиконкому в особистих цілях. У 2007 році автомобільVIP-класу продали з аукціону. Його придбав бізнесмен Михайло Бродський.
За словами Любові Майбороди, єдине, що вдалося створити Олійнику – це команду. Його вже в Черкасах нема, а команда існує і працює. Його соратник Станіслав Овчаренко нині є заступником міського голови, Володимир Шабанов очолює департамент юридичного забезпечення міськвиконкому, а Михайло Мушієк є своєрідним "сірим кардиналом" в обласній раді.
Володимиру Олійнику ще довго пригадуватимуть його незаконне мерство. Навіть сам Президент України Леонід Кучма у середині 90-х заявить, що Олійник – нелегітимний мер. "Коли політик кожен день віддається іншим, ви ж розумієте, як це називається. Олійник, виявляється , "мала сошка для мене", "з ним розберуться самі черкащани", "я його породив, я його і …", – так охарактеризував Леонід Кучма Володимира Миколайовича у далекому 1999 році, коли відвідував з робочим візитом Умань. Як бачимо, слова гаранта справдилися, правда, кількома роками пізніше…
Верховній Раді України
Генеральній прокуратурі України
Верховному Суду України
Ми, депутати різних ланок Рад Черкащини, звертаємося до Вас, щоб ви як найвищі законодавчі і правоохоронні органи України поклали нарешті край безвладдю і беззаконню в Черкасах.
Всім добре відомо, що рішенням Черкаського районного суду та Постановою Президії Черкаського обласного суду визнані незаконними підсумки виборів і повноваження В.М. Олійника, як голови Черкаської міської ради. Але до цього часу вказані рішення не виконані. Олійник незаконно виконує обов’язки голови ради і як неповноважна особа підписує такі ж (з правової точки зору) неповноважні рішення та розпорядження.
А відповідати вже є за що. Повністю ігнорується законодавство, щодо проведення приватизації, виплата коштів за приватизовані об’єкти проводиться з розстрочкою на багато років, щоб ці кошти повністю були знецінені інфляцією. В результаті чого міський бюджет одержує копійки; продовжується оренда комунального майна з викупом приватним фірмам, тоді як Закон це категорично забороняє; масово звільняються від податків комерційні структури, які мають "особливі заслуги перед "мером". Починаючи з першої, сесії міської Ради є неповноважні, що визнала й Комісія Верховної Ради, яка працювала в Черкасах. Хто ж буде за все це відповідати, коли не сьогодні-завтра до суду почнуть звертатися люди про незаконність прийнятих рішень?
9 грудня 1994 року прокурор області приніс протест на рішення незаконної виборчої комісії про повторне визнання повноважень Олійника, а 12 грудня прокурор міста приніс протест на незаконне рішення сесії міської ради від 12.07.94 щодо нової виборчої комісії, адже сама сесія була неправомочною. Разом з тим, обидва протести як і з інших питань, відхилені і хоч прокурори звернулися до суду, але ж факт повного ігнорування Законів і приниження ролі прокуратури не викликає сумнівів. Хто покладе цьому край? І чи можуть байдуже споглядати це безвладдя та беззаконність в Черкасах Верховна Рада України ( бо якщо на місцях буде аналогічне ставлення до Законів, то й закон про владу, на який витрачено народними депутатами України стільки сил і часу, те ж буде потоптано нахабність та бездарністю), Верховний Суд України і особливо Генеральний Прокурор республіки?
Ми не говоримо вже про правову державу Україну – при такому ставленні до Законів, ми її не побудуємо. Сьогодні ж черкасці вимагають нарешті притягти винних у тяганині посадових осіб до відповідальності і найближчим часом винести на розгляд Верховної Ради України питання про фальсифікацію виборів у Черкасах і призначення повторних виборів голови Черкаської міської Ради народних депутатів.
Депутати Черкаської обласної ради
Єщенко В.М, Кукурудза І.І
Депутати Черкаської міської ради
Рукін Ю.П, Гуховцев В.Г. Задорожня О.С
4 січня 1995 року
Подібні листи у середині 90-х пачками йшли на Київ чи друкувалися у місцевій пресі. Але Володимир Олійник правив Черкасами два терміни. У 1998 році він з невеличким відривом у тисячу голосів виграв вибори у місцевого підприємця Олега Тишакова.
Сергій Куляєв, для vikka.ua
