Період 1994–1998 року у Черкасах називають розквітом і занепадом криміналітету і рекетирства, а також витком капіталізму. У місті почали з'являтися приватні магазини, більшість з яких була придбана з аукціонів, облаштовувалися ринки, піднімав голову приватний бізнес, який міг отримати звільнення від оподаткування від міської влади.
У цей період в місті був обраний новий міський голова: Володимир Олійник у запеклій боротьбі переміг Марка Літовського (про ці перипетії ми писали ТУТ). Також був обраний новий склад міської ради. В ці роки Черкасами керували не 200 депутатів (як це було в 1990-1994 роках), а всього на всього 50. По 25 народних обранців мали відповідно Придніпровська та Соснівська районні ради.
Райради – "сильні бастіони"
За словами депутата міської ради 1994-1998 років Сергія Саєнка, ще в 1994 році міський голова Володимир Олійник задумав реформувати райради і влити районні виконавчі комітети до структур міськвиконкому. Йшла запекла війна.
"Однак райони були тоді ще "сильними". Навіть я, перш ніж стати депутатом міської ради, був депутатом Соснівської районної ради. З районними радами були специфічні стосунки. Першого і вищого рівня були депутати міські, а вже другорядними – депутати районів. Конфлікт був. Тривали війни за майнові права (на той час райради розпоряджалися кількома сотнями об’єктів у Черкасах), за вплив на бюджетні кошти", – розповів Сергій Саенко, який нині очолює Першу міську гімназії.
Ще у 2001 році Володимир Олійник спробував скасувати районні ради у Черкасах, але програв судову тяганину. Остаточно ліквідував райради міський голова Сергій Одарич у 2010 році.
Протокол першої сесії Придніпровської районної ради
З 25 обраних депутатів на сесії прийшли – 23. Головував під час засідання Анатолій Зозуля. Як бачимо, навіть бланк виготовлений був ще у 1983 році на Черкаській обласній друкарні ім. газети "Правда", а верхівку прикрашає герб УРСР. (ФОТО)
Протокол Соснівської районної ради
Протокол не рясніє "радянськими символами", виконаний на простому папері, друк – машинопис. Відомо, що депутатів було 25. Дисципліна, напевно, в "Соснівці" була кращою, бо на першу сесію прийшли усі народні обранці. (ФОТО)
Міська рада – без партійних фракцій
У період 1994-1998 року в міській раді було обрано 50 депутатів. Виборча система – мажоритарна. Місто було поділено на 50 великих округів. До міської ради було обрано чимало бюджетників. У цьому скликанні, за словами Сергія Саєнко, чомусь перевага віддавалася медикам – вони були в пошані. А вже через чотири роки прийшла ера вчителів і директорів шкіл.
Серед депутатів – цікаві прізвища
Свою депутатську кар’єру у 1994 році розпочав директор "Інтербуду" Ігор Калашник. Нині з фірмами, де він є директор, пов’язують чимало скандалів.
Є серед депутатів і Володимир Отрешко – батько колишнього регіонала Сергія Орешка, який нині очолює управління вуличної інфраструктури МВК, а в минулому був головою фракції Партії регіонів у міській раді. Володимир Отрешко на той час працював в СБУ. Депутати пригадують, що в питаннях правоохоронних органів його слово на сесії було останнє і вирішальне.
Серед депутатів був обраний ще один СБУшник – Анатолій Джоболда. Згодом він кілька разів обирався секретарем міської ради, очолював фракцію СДПУ(о). Але це було потім – у період мерства Анатолія Волошина.
До речі, майбутній мер Черкас Анатолій Волошин теж потрапив до міської ради. Щоправда, на той час він більше опікувався приватизацією "Юрії".
Серед депутатів того скликання були Володимир Сторчеус, який очолював довгий час Аеропорт-Черкаси, Леонід Уваров (відомий тим, що у 1991 році підняв в Черкасах на всіх котельнях жовто-блакитні прапори), Олена Задорожня, Юрій Кучерявий (отець Назарій), Руслан Зайченко, лідер черкаського УНА-УНСО.
Своїх представників мав і популярний тоді Народний рух України – Юрій Бучовський, Юрій Бардик, Олександр Калениченко.
"Мій округ був там, де розташована 4 школа, і далі в бік від бул. Шевченка. Виграв дуже легко, бо на окрузі мене трохи знали. Тоді ще не було такої категорії багатих кандидатів, як підприємці, тому конкуренція була слабша і кандидатам без грошей було легше. Я був єдиним, хто був обраний як член Народного Руху. Потім членами Руху стали Юрій Бучовський і Олександр Каленіченко", – розповів Юрій Бардик.
Олійник, більшість та імпічмент
Як зізнаються депутати, опозиції до Олійника практично не було. Найактивінішим опонентом серед депутатів був Леонід Уваров, який мав досвід депутатської роботи у попередньому скликанні.
"Ми не відразу розібрались в Олійнику, бо демагог він був ще той. Ніяких фракцій не було, була слухняна більшість, яка підтримувала Олійника. Мій голос чи голос деяких депутатів не мав ніякого значення, тому що ніяк не міг вплинути на результат голосування", – розповів Юрій Бардик.
Чимало депутатів того скликання визнавали, що Олійник був великим демагогом. Він міг "заговорити" будь-яке питання. Якщо він хотів "протягнути" якийсь проект, то міг годинами балакати, наводити аргументи, дискутувати, а коли депутати доходили відповідної "кондиції", ставив на голосування.
Були спроби оголосити Олійнику імпічмент. Тоді проти нього виступила невеличка група депутатів. Більше того, його скандальне обрання у 1994 році викликало великий сумнів. Доходило до судів і розглядів питання аж у Верховній Раді.
Про спробу імпічменту розповів Сергій Саєнко:
"Десь по середині каденції виникло питання про імпічмент Олійнику. Серед депутатів є відоме прізвище людини, яку я не хочу називати. Він по черзі вивозив депутатів і розмовляв з ними. Мене запрошували в кафе "Ярославна" і сказали: треба усунути мера. Раніше такого не практикувалося, тому було страшно. Залякували, обіцяли звільнити з роботи. Але нічого з того не вийшло. Імпічмент не вдався. Це перший раз. Потім другий. Погрожували сильно. І мені, і родині. Тоді в місті був розгул криміналітету. Але Олійник встояв".
Кілька тез, як працювала міська рада
Як працювала міська рада 1994-1998 років. У ті часи не було інтернет видань. Дві телекомпанії і кілька газет, які ділилися на тих, хто підтримує Олійника і хто виступає проти. У 1995 році депутати заснували міську газету "Місто". Приклав руку до її створення Микола Булатецький, який на той час працював заступником Олійника. Позитивно діяльність мера висвітлювала газета "Тарасові джерела", проти мера виступала газета "Черкаси". У 1995 році вона була закрита через численні судові позови. Нейтралітет тримала "Молодь Черкащини".
"Сесія міської ради (нового скликання) днями затвердила першим заступником міського голови Анатолія Рибака (згодом був керуючим справами міськвиконкому, заступником голови ОДА, заступником голови обласної ради, депутатом облради від Партії регіонів, нині склав мандат за станом здоров'я – авт.). Йому знову першим "тягнути плуга". Коли ділили портфелі, оголосили засідання закритим і прибрали пресу… Затвердили заступниками міського голови Григорія Качуру (у минулому керівник міліції), з питань ЖКГ – Олексія Журбу", – писала "Молодь Черкащини" у липні 1994 року.
На той час міська рада не розглядала земельних питань. Лише майнові і звільнення деяких комерційних фірм від податків. Таке "звільнення" було досить популярним.
"Запам’яталось, як одного разу один наближений до Олійника депутат, який був головою лічильної комісії, брутально обрахував сесію по питанню звільнення від оподаткування приватних фірм, які були спонсорами проведення Дня міста. Ми обурились. Але оскільки це питання стояло останнім в порядку денному, Олійник швиденько закрив сесію. Потім голова лічильної комісії спитав мене: "Почему ты нас так не любишь?" Кажу: ти ж обрахував нас, як на базарі. Відповідь: "Но жить же как-то надо", – розповів Юрій Бардик.
А ось що з цього приводу писала газета "Молодь Черкащини":
"…Від оподаткування звільнено 85 (так званих) спонсорів, що надали допомогу у проведенні Дня міста. ВКФ "Ева" (засновник газети "Тарасові джерела") не виплачуватиме податок на прибуток до кінця року".
У грудні 1994 року рішенням виконавчого комітету, підписаного Володимиром Олійником, розпочалася ліквідація "Молодіжного державного підприємства "Черкаський Палац молоді", що розташований по вул. Б. Вишневецького, 40 (у будівлі кінотеатру "Дніпро"). Згодом у цьому приміщенні оселиться "Черкасибудліс", потім єврейська община, автостоянка, а нині управління "Приватбанку". Разом з Олійником у "справі "Дніпра" "засвітився" і його соратник Юрій Оробець, який під час виборів міського голови фактично зробив Володимира Миколайовича мером.
Кінотеатр "Дніпро" може коштувати Ю. Оробцю посади
Цей колись найпрестижніший кінотеатр у центрі Черкас був не одному ласим шматочком. Туди хотіли переселитися всі, починаючи від "Уксоцбанку" до крутих. Тому справу до своїх рук взяв сам незаконний голова, але руками голови комітету в справах молоді Юрія Оробця.
І почала гуляти над містом притча про місцевий Палац молоді, в якому все буде на будь-який молодіжний смак.
Але замість смаку – гіркий присмак. Чомусь у цьому приміщені обсівся "Черкасибудліс" (Обізнані засвідчують, що ця фірма має великі заслуги у передвиборній кампанії В. Олійника).
– Тому наша комісія зацікавилася обставинами появи у колишньому кінотеатрі "Дніпро" нових господарів, – розповідає голова постійної депутатської комісії з духовного відродження, освіти, культури, молоді й спорту Юрій Косвін. – Та коли запитали про це Юрія Оробця, то виявилося, що він того не знає, про те не чув, а про все інше – забув… Тому до 15 червня наша комісія визначиться з приводу подальшого перебування шановного Юрія Григоровича на відповідальній посаді голови комітету в справах молоді міськвиконкому. Звісно, питатимемо не тільки за "Дніпро". Сподіваюсь, ще й перевірка депутатського запиту В. Єщенка допоможе встановити справжню ціну "подвигу" голови комітету на всіх фронтах, особливо на фінансовому…
Що ж, всяка бурхлива діяльність завжди доходить до свого фіналу. Не виключно, що повернувшись із Чехії, Ю. Оробець буде шокований.
А може й ні. Бо патрон, нам здається, не полишить у біді свого СанчоПансо. А дивись і використає шанс позбутися, за своєю давньою звичкою, свідка свого чуйного керівництва.
Газета "Черкаси"
№ 22 від 26 травня 1995 року.
Виявляється, що з легкої руки Олійника і депутатського корпусу відому баню на розі бул. Шевченка та Піонерської віддали фірмі "Восток". Мер навіть звертався до керівництва фірми з проханням безкоштовно надавати послуги з миття для малозабезпечених верств населення. Нині на цьому місці зводиться торгівельний центр.
За словами Сергія Саєнка, тоді в міській раді не "ходили гроші". Не було такого, щоб за голосування платили. Питання могли довго обговорювати на сесії чи в комісіях. До речі, депутатські комісії тоді плідно і ефективно працювали. Жодне рішення не виносилося на сесії, поки не було обговорено на комісії.
"Найбільш обговорене було питання виділення землі під тютюнову фабрику. Тоді якраз прийшов іноземний інвестор. Тютюнова фабрика в ті часи була основним наповнювачем бюджету міста. Це згодом 90 % податків вони почали віддавати в державний бюджет. Інвестор сказав: хочу землю під виробництвом. Коштувало це тоді щось близько 2 млн. Довго обговорювали. Для більшості депутатів, особливо комуністів, це був шок. Віддати землю в центрі міста. Та ще й німцям! Але проголосували", – розповів Сергій Саєнко.
Він пригадав ситуацію, коли одного з депутатів було затримано прямісінько в залі засідання сесії. Сергій Саенко не зміг пригадати його прізвища. Суть полягала у тому, що цей депутат вчинив злочин, вивіз людину до лісу, де "вибивав" борги. Тоді на сесії виступив Володимир Отрешко. Депутати підтримали пропозицію дати дозвіл на затримання колеги. Його ж тут же арештували і вивели з зали.
Гортаючи підшивки газет, можна дуже довго переповідати про події 1994-1998 року. Якщо коротко, то це були роки, коли в Черкасах з’явився славнозвісний "Крайслер". Його ніби придбали для перевезення тяжкохворих людей. Вартість новенького німецького автомобіля тобі була 34 тис. дол. США. У 2007 році застарілий і розвалений "Крайслер" продали з аукціону за 68 тис. грн.
У 1996 році рішенням виконавчого комітету парк 50-річчя Жовтня був переданий в оренду "Черкасизеленгоспу". Причина – аварійні насадження, за якими варто наглядати. Через рік "Черкасизеленгосп" став приватним. Фактично найбільший парк Черкас опинився в приватних руках. Повернути його в міську комунальну власність вдалося лише в 2007 року вже за мерства Сергія Одарича.
Через відімкнення електроенергії та відсутність гарячої води у Південно-Західному районі все частіше жителі перекривали дороги, траси, приходили під мерію і грюкали каструлями.
У листопаді 1997 року міський голова Володимир Олійник запропонував депутатам придбати для міста чотири автомобілі "швидкої допомоги. На сесії обговорювалося "безліч варіантів: автобуси "IVECO-Краз" (вартість 25 000 дол. США) не пристосовані під "швидку допомогу", російські "Газелі" (17 000 дол. США) взагалі погані машини. За словами Володимира Олійника, в них навіть покійників возити не можна. Пропонувалися нові "Фольксвагени" – не підійшли. Але з’явилася голландська компанія "Опель де йонг", яка запропонувала за прийнятну ціну мікроавтобуси "Мерседес" і "Шевроле", що були у вжитку, вже обладнані під "швидку допомогу". От мерія і вирішила купити два автобуса "Мерседес" (12 300 дол. США) і два "Шевроле" (13 100 та 14 900 дол. США) вже обладнаними за всіма правилами". Щоправда, самі працівники "швидкої допомоги", випробувавши "чудо-автомобілі" від голландської фірми, зізналися, що ними користуватися не можливо. До наших днів "дожив" лише один "Мерседес", який нині знаходиться у жалюгідному стані.
Період 1994-1998 року запам’ятався роздаванням дозволів на чималу кількість АЗС. Тоді це робив виконавчий комітет, а не міська рада.
Сергій Кузляєв, для vikka.ua
