У 1990 році в Черкасах депутатські значки на лацканах піджаків носили 389 народних обранців. Серед них 200 – обиралися до міської ради, решта – представляли Придніпровську і Соснівську районні ради. На той час не було партійних списків. Вибори проходили виключно по мажоритарній системі.
Це ще був Радянський Союз, але в Черкасах у той час розвивався сильний демократичний рух. Тому до міської ради потрапляли молоді демократи, націоналісти, люди не з комуністичними поглядами, представники відомої в Черкасах організації "Екологія". Для порівняння – нині в Черкасах лише 60 депутатів міської ради. Районних рад уже 5 років, як не існує.
Пережитки радянського союзу – районні ради
На жаль, в архівах не збереглося поіменного списку Придніпровської і Соснівської районних рад зразка 1990 року. Загалом районних депутатів було 189. У "Придніпровці" – 100, у "Соснівці" – 89. Районні ради разом з виконкомами існували до 2010 року, допоки вольовим рішенням депутатів і міського голови Сергія Одарича ці "пережитки радянізма" були ліквідовані. За 20 років кількість депутатів районних рад зменшувалася.У 2006 році (останній районний "призов") їх було 94.
1990 рік. Протокол першої сесії Придніпровської районної ради. У роботі сесії взяв участь Анатолій Рибак. Згодом він працював заступником міського голови, заступником голови обласної ради, заступником голови обласної адміністрації. Розбудовував Партію регіонів в області. Нині на залуженому відпочинку.
Перший протокол Соснівської районної ради не рясніє деталями. Навіть нема дати. Відомо, що депутатів було обрано 89.
З 1990 років районні ради і їхні виконкоми займалися всім: вони мали районні відділи освіти, що опікувалися школами і садочками на території району, управління ЖКГ, які займалися РЕУ (на той час у Черкасах було 12 РЕУ). Мали вони свої об’єкти комунальної власності, магазини, впливали на роботу підприємств тощо.
У міській раді – 200 депутатів, а серед них відомі прізвища
Міська рада Черкас зразка 1990 року налічувала 200 народних обранців. Якщо проаналізувати список, то серед депутатів були представники різних підприємств міста, шкіл, лікарень, спортивних закладів, тодішні керівники Комуністичної партії міста та області.
Найбільше представників у міській раді 1990 року було від міліції, виконкому, чиновників, інструкторів Всесоюзного ленінського комуністичного союзу України (ВЛКСМ). Загалом – 21. Серед них і досить цікаві прізвища.
Юрій Оробець – інструктор міському ВЛКСМ. Згодом очолював організаційний відділ мерії за головування Володимира Олійника. У 2006 році ще раз потрапив до міської ради за списками "Батьківщини".
Петро Грабовий – у 1990 був "заступником обласного управління юстиції". Нині відомий як суддя.
Серед підприємств міста найбільше був представлений "Фотоприлад". Вони мали 19 своїх депутатів. Завод "Ротор" мав 11 депутатів, "Азот" – 7, Черкаський шовковий комбінат – 6, завод телеграфної апаратури – 4, стільки ж – "ТЕМП", трьох представників мав "Імпульс", двох – Хімволокно.
Мали "своє" лобі освітянська і медична галузі міста (13 та 16 депутатів відповідно), а три студенти захищали інтереси всього студентства Черкас.
Серед 200 прізвищ можна знайти тих, хто згодом піднімався по кар’єрній драбині, неодноразово ставав депутатом, очолював різноманітні підприємства і нині займається активною політичною діяльністю.
Леонід Уваров. У 1990 році він був інженером заводу "Імпусльс".
"У листопаді 1990 року група патріотично налаштованих черкащан на чолі з депутатом міської ради Леонідом Уваровим уночі вивісила національні прапори майже на всіх трубах котелень Черкас. А вдень, встановивши щоглу на Театральній площі, Леонід Уваров, Василь Чорновіл, Михайло Вакуленко, Василь Порохницький та інші, всупереч перепонам і погрозам міліції, членів міськвиконкому, підняли на щоглу синьо-жовте полотнище. Влада намагалася знищити і щоглу, і прапор. Але щоразу на Театральнійплощі з’являлися і нова щогла, і новий прапор", – писала у 2011 році газета "Прес-центр".
Микола Булатецький, директор СПТУ-20. Згодом став заступником міського голови, займається підприємництвом, неодноразово балотувався до Верховної ради. Тричі був депутатом міської ради.
Анатолій Рекун – у 1990 році був інженером НПО "Ротор". Нині член виконкому Черкаської міської ради на громадських засадах.
Володимир Горкун. У скликанні 1990-1994 років працював інженером АТП-17127. Рекордсмен серед депутатів, які обиралися до міської ради. Був секретарем міської ради в період 2010-2013 років.
Анатолій Волошин. 25 років тому потрапив до міської ради, працюючи художником-оформлювачем молокозаводу. Згодом у 2002 році був обраний міським головою. Нині займається підприємницькою діяльністю.
Володимир Шабанов. У 1990 році був юридичним консультантом на "Азоті". Згодом працював начальником юридичного управління за мерства Володимира Олійника, був депутатом міської і обласної рад за списками "Батьківщини". Нині – директор департаменту юридичного забезпечення міськвиконкому.
Володимир Мамалига. У 1990 році був апаратчиком на "Азоті". Відомий тим, що був в УНА-УНСО, разом з українськими націоналістами побував у Чечні та брав участь у Придністровському конфлікті. У 2010 році був обраний до міської ради від партії "Екології та соціального захисту".
Директори великих підприємств впливали на політику в місті
Анатолій Рекун розповів, що вибори у 1990 році проходили по мажоритарній системі. Це було перше демократичне волевиявлення в Україні. Місто було розділене на 200 округів відповідно. Ті округи відрізняються від нинішніх в рази (нині в міській раді – 30 округів).
Новини Черкащини
"Тоді ніхто не знав, що таке фальсифікація: як можна сфальсифікувати вибори на дільницях, не знали, як переписувати протокол. По суті це були перші демократичні вибори. Пам’ятаю, надрукував пару сотень листівок на підприємстві і розніс по будинках округу, на якому балотувався. Це було у Південно-західному районі. Цього було достатньо. Проти мене виставили представника тодішньої владної партії – Голобородька. Переміг його з відривом у кілька голосів", – розповів Анатолій Рекун.
Він говорить, що в ті часи усе було набагато простіше. Були інші люди, по-іншому ставилися до життя і до вибору. Про підкупи і фальсифікації ніхто навіть не думав.
Міська рада, за словами Анатолія Івановича, збиралася або в залі обласної ради, або в залі Придніпровського райвиконкому. Сесії проходили довго, обговорювали кожне питання. Тоді, як і зараз, були депутатські комісії, де попередньо вивчали питання, надавали свої пропозиції. Був свій регламент роботи. Майже всі депутати десь працювали: хто на заводі, хто вчителював, хто проходив військову службу.
На той час в Черкасах був сильним демократичний рух. "Люди прагнули змін. Все йшло до незалежності України. Тому змінювалася і міська рада", – говорить пан Анатолій.
Були свої "розклади" і в міській раді. Фактично міську раду можна було поділити на три центри ухвалення рішень: директори підприємств, молоді демократи і номенклатура Комуністичної партії. Були і свої інтриги, кулуарні домовленості.
"Нині нічого не змінилося", – резюмував Анатолій Іванович.
Він переконаний, що 200 депутатів для Черкас забагато. Так само як і 60. Наприклад, в американському містечку Де-Мойн, яке є містом-побратимом нашого обласного центру, всього 7 депутатів. Вони вирішують усі міські питання. Збираються кожного тижня. Існує відповідальність за ухвалення рішень. Всі голосування поіменні.
За словами Віктора Горкуна, депутата кількох скликань (у 1990 році був інженером АТП-17127), директори великих підприємств (рада директорів) впливали на політику в місті.
"Коефіцієнт корисної дії того скликань був великий. Ухвалювали багато рішень. Пам’ятаю, як читали нам лекції про Герб України, заслуховували багато інформації, навчалися. Нині підтримую стосунки з багатьма людьми, які були тоді депутатами. Зустрічаємося, обговорюємо ситуацію у місті і країні", – розповів Віктор Горкун.
За його словами, тоді в міській раді було дуже потужне демократичне крило. Чимало людей поділяли погляди про Незалежність України. Він пригадує, що деякі проекти рішень писали не в міській раді, а в кімнаті майбутнього мера.
"Пам’ятаю, як збиралися у Анатолія Волошина і писали проекти рішень міської ради. Він тоді був простим звичайним хлопцем. Працював на молокозаводі. Збиралися у нього, розходилися вже за північ. Робота кипіла, ініціатив було багато", – говорить Віктор Горкун.
У 1993 році розпочалася економічна криза. Чимало підприємств призупиняли роботу. Були перебої з постачанням продуктів. Тому депутатам і виконкому доводилося вирішувати такі питання, як забезпечення магазинів сокирами і дривотнями для рубки м’яса.
У 1994 році відбулися вибори до міської і районних рад уже за новим законом. Кількість народних обранців була зменшена…
Далі буде.
Сергій Кузляєв, для vikka.ua
