Політичні експерти констатують початок політичної активності на Черкащині. Під звуки прильотів російських ракет, окремі черкаські політики відновили свою політичну діяльність.
Набір інструментів доволі традиційний та навіть сумний – роздача продуктових пакетів від «іменних команд», ПіаР на волонтерській допомозі, критика політичних опонентів. Так, ніби і не було 1,5 років війни, десятків тисяч загиблих громадян України, мільйонів біженців, руйнувань української інфраструктури на сотень мільярдів доларів.
Звісно, на Черкащині в перших рядах депутати-мажоритарники – Антон Яценко, Віталій Войцехівський та інші. У якийсь час вони (і такі як вони) для себе вирішили – достатньо чекали, потрібно виходити з тіні, нагадувати своїм виборцям про власне існування.
Політична всеядність як принцип виживання.
Аналітичний портал «Слово і діло» спробував проаналізувати рівень виконання передвиборчих обіцянок депутата Войцехівського. Справа у них не вигоріла – аналізувати було нічого. Рівень відповідальності – 0% виконаних обіцянок. Але цікавою там виявились сама сутність обіцянок. І першим в очі впадає «Войцехівський у передвиборчій програмі пообіцяв підтримувати курс Глави держави». В принципі це – головне гасло нашого політика золотоніського розливу. Він завжди підтримує курс «Голови Держави». Хто б ним не був.
Аналізуючи політичну кар’єру Віталія Войцехівського, ольдскульні політичні експерти згадують сюжет книги Ільфа і Петрова «Золоте теля»: «Я сидел при Александре Втором «Освободителе», при Александре Третьем «Миротворце», при Николае Втором «Кровавом». При Керенском я сидел тоже. При военном коммунизме я, правда, совсем не сидел, исчезла чистая коммерция, не было работы». Слово в слово життєвий шлях Войцехівського. З тією різницею, що цей сидів лише у владних кабінетах. Поки що.
Як і більшість політиків черкаського рівня, міцних господарників, Войцехівський починав велику політичну кар’єру з Партії регіонів. Сьогодні чинному депутату від партії «Слуга народу», звісно, згадувати цю частину своєї біографії не дуже приємно.
Нічого дивного в цьому факті в принципі не було. Вперше міським головою Золотоноші Віталій Войцехівський став у листопаді 2010 року, балотуючись, щоправда, від «Соціально-екологічної партії “Союз.Чорнобиль.Україна.” Ця структура використовувалася за принципом франшизи наближені до влади «міцні господарники» на місцях. Саме в цей час, справжнім губернатором Черкащини був всесильний Сергій Тулуб, протеже та хресний батько Януковича. Тому абсолютно природним для представників політичної «флори і фауни» того часу було виживання через політичну дотичність до ПР.
У 2014 році, у розпал Революції Гідності, міський голова Золотоноші, зникає з інформаційного поля. Проте вже у 2015 році він не тільки повертається, але і раптом стає помаранчево-патріотичним членом Блоку Петра Порошенка.
Ближче до 2019 року міський голова Золотоноші раптом усвідомлює всю гнилість влади вже колишнього Президента Порошенка і залишає лави партії. Цей факт випадково співпав із програшем Порошенка на президентських виборах.
Вже у 2020 році Віталій Войцехівський перемагає на виборах міського голови від партії «Слуга народу». І це вже третя реінкарнація правила про підтримку курсу «Голови Держави». Неймовірна стабільність для українського політика! Щоправда, про всяк випадок, вся виборча компанія міського голови Золотоноші на місцевому рівні була брендована 2 логотипами – Партія «Слуга народу» та «Команда Віталія Войцехівського». Більше того, в міжвиборчий період традиційні для міцних господарників продуктові пакети для соціально вразливих верств населення були брендовані ЛИШЕ символікою «Команди Віталія Войцехівського». Черкаські політичні оглядачі стверджують що такі само пакети від «Команди Войцехівського» почали масово з’являтися в громадах Золотонощини напередодні православної Пасхи вже цього 2023 року.
Після того, як Олександр Скічко, вирішив скласти мандат, очоливши Черкаську обласну державну адміністрацію, звільнився 197 виборчий округ. Віталій Войцехівський майже одночасно був погоджений кандидатом в депутати від провладної партії. Звісно, вибори він виграв. Його головний опонент – Владислав Голуб, представник тієї ж партії Петра Порошенка, яку свого часу вчасно зрадив Войцехівський, і одночасно зять одного з лідерів «Батьківщини» Сергія Соболєва.
Перебіг тієї виборчої кампанії дозволив громадськості дізнатися чимало таємниць із політичної, комерційної та особистої біографії пана Войцехівського. Як мінімум дуже цікавим виявився початок свідомої кар’єри нинішнього депутата від 197 в.о. І про це – нижче.
Від Златогору до Леніна
Свідому бізнес-кар’єру Віталій Войцехівський починав зі скромної посади бухгалтера у державному (на той момент) Золотоніському лікеро-горілчаному заводі. Ішов початок славетних 90-х років, час накопичення первинного капіталу основних українських олігархів. Якось так співпало, що саме у той час відбувався процес приватизації горілчаного заводу «Златогор». Внаслідок цілком зрозумілих, але дуже непрозорих дій відповідних чиновників, власниками підприємства стали Людмила Русаліна та Микола Петренко. У подальшому вони сформували групу Петрус. Згодом розсварились, вдаючись до взаємних звинувачень у рейдерстві. Так от, саме у час становлення та зміни групи Петрус, Віталій Войцехівський займав відповідальні посади на Златогорі: бухгалтер, керівник підрозділу, головний бухгалтер, фінансовий директор, генеральний директор, консультант з ефективності виробництва.
Якби там не було, але Віталій Войцехівський дуже швидко інтегрувався у владу (про це було раніше) та зробив непогану політичну кар’єру місцевого масштабу. Протягом 3 скликань, команда Войцехівського змогла встановити тотальний контроль за всіма бізнес процесами у місті та навіть районі. З часом політичний вплив Войцехівського почав визначатися навіть на призначення представників правоохоронних органів, керівників РДА, депутатів найближчих громад. А віднедавна інтереси вже народного депутата Войцехівського почали проявлятися і у Каневі.
Проте найцікавіше – бізнес активність «команди Войцехівського», яка стала відома завдяки Владиславу Голубу. Серед найцікавішого таке.
Скандал довкола багаторічного фінансування Золтоноша водоканал. За інформацією Голуба, на реконструкцію колектора було сумарно витрачено більше 30 млн.грн. Реальна вартість робіт, на думку опонентів, була суттєво (читай в рази) завищеною.
Оборудки з об’єктами нерухомості та земельними ділянками. В публічну площину прорвалась інформація про те, як оточення тоді ще Золотоносіького міського голови Войцехівського просто «кидало на гроші» звичайних пайщиків торгівельних приміщень. Все як у звичних 90-х – брали гроші під чесне слово мера, а потім – «я не я, корова не моя».
Участь у реалізації всієї номенклатури ремонтно-будівельних робіт у місті та районі – від того ж таки Водоканалу до доріг місцевого значення.
Ну і на останок про вічне і водночас смішне. Була собі така історія із пам’ятником Леніну в Золотоноші. В період декомунізації, місцева влада якось тривалий час не наважувалась на руйнування радянських стереотипів. А тут в один прекрасний день не тільки підтримує ідею демонтажу пам’ятника Леніну, але і організовує увесь процес. Притягнули кран, підвісили за голову, повалили, вивезли. А далі історія обривається. Пам’ятник, вагою в декілька тон чистої бронзи, завезли на територію… Золотоноша водоканал. І там він десь зник. Громадські активісти, депутати тривалий час намагалися знайти сліди зниклого монументу. І тільки з часом на світ божий з’явилась незрозуміле пояснення про те, що експертиза не змогла встановити склад металу, з якого було виготовлено «вождя пролетаріату». Висновок один – цінностей немає, бронзи немає, грошей немає.
Це ще один, дуже дрібний, але неймовірно показовий приклад політичної свідомості нашого героя.
І наостанок, намагаючись розвивати свій політичний вплив, і Яценко, і Войцехівський користуються послугами тимчасових попутників та союзників. Без пієтету та відданості – суто з меркантильних чи прагматичних міркувань. Позавчора з Януковичем, вчора з Порошенко чи Тимошенко, сьогодні з Зеленським, завтра ще з кимось. Це просто принцип політичного виживання – не більше і не менше. Розчищаючи собі дорогу в майбутнє, вони намагаються об’єднувати зусилля, визначаючи спільних ворогів і ведучи спільні політичні баталії. Так вони чомусь для себе вирішили, що прийшов час послабити вертикаль президента в регіоні, одночасно розставляючи власних людей на ключові позиції. Почалася гра в піддавки. Спочатку один наїде на Голову Військової адміністрації, потім інший посилить його медійно. Здавалось би цілком партнерські стосунки. Проте в будь якому тандемі завжди є ведучий та є відомий. І насправді хто з них who зараз важко встановити. Лише історія розставить всі крапки над «і». А в цей час на Черкащині таки розпочалась політична кампанія. Незважаючи на війну та російські ракети.
