Легендарний «Заповіт» Тараса Шевченка народився під час другого приїзду поета в Україну. Про це нагадують в Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка».
На початку грудня 1845 року Тарас Шевченко приїхав до села Вюнище на запрошення поміщика Степана Никифоровича Самойлова, з яким познайомився раніше в Козачковському. Тут поет провів три тижні, активно займаючись живописом і літературною творчістю.
Але здоров’я Шевченка різко погіршилося: після 22 грудня лікар Козачковський перевіз його до себе, і тридцятиоднорічний поет, схоже, уже подумки прощався з життям. Саме в цю ніч, з 24 на 25 грудня, з-під пера хворого митця народився вірш «Як умру, то поховайте» — майбутній «Заповіт».
Цей твір не був приватним листом до друзів — автор, свідомо чи ні, звертався до всього українського народу. У словах поета — і власні переживання, і доля країни, і заклик до свободи та надії.
«Заповіт» став вершиною творчості Шевченка: його переклали 147 мовами світу, зроблено понад 500 перекладів, а також створено десятки музичних інтерпретацій. Вперше поезія вийшла під назвою «Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки» (Лейпциг, 1859). А відома всім назва «Заповіт» з’явилася лише у виданні «Кобзаря» 1867 року.
Сьогодні, перегортаючи сторінки історії, варто знову згадати ці пророчі слова Шевченка, звернені «і мертвим, і живим, і ненарожденним землякам…». Вони залишаються актуальними та надихають українців на віру у власну силу й свободу.
