Сьогодні ми поговоримо про пам’ятки архітектури Черкас, які були знищені або доведені до краху за часів Незалежності України. Їх не так багато, але вони є. Здебільшого це випадки знищення так званої «міщанської забудови». Згадаємо і промислові підприємства, які не витримали економічної конкуренції і збанкрутіли.
Варто зазначити, що найбільше над знищенням архітектурного обличчя Черкас в часи незалежності «попрацював» саме людський фактор. В СРСР (особливо після війни і в середині 70-х років) жителів міста тимчасово розселяли у будинки царської епохи. «Живіть тут, поки ми вам побудуємо квартири», – говорили тоді керівники правлячої партії жителям Черкас. Але ніщо не є вічним, як тимчасове…
Зрештою черкащани, отримавши будинки (а подекуди в них селили кілька сімей) обживалися, розбудовувалися, добудовували до них веранди, сараї, прибирали стіни, займалися переплануванням всередині. Вже в часи незалежності, не отримавши обіцяних квартир від радянської влади, оформляли тимчасове житло як своє, отримуючи на нього ордени і довідки з БТІ.
Сьогодні мова піде, власне, про такі будинки.
Заради справедливості зазначимо, що в будинках «часів царизму» жилось не солодко. Без каналізації (туалети на вулиці), без нормального центрального опалення, з дахом та перекриттям, які за 100 і більше років прогнили і потребували суттєвого ремонту. Тому більшість таких історичних будинків були не придатними для нормального життя. Із часом, коли ресурси будівель вичерпувалися, люди вибирали єдиний правильний на той час варіант: продати новому власнику. А нові власники «доводили до кондиції» і зносили їх.
Читайте також
Як у Черкасах знищували «царські гнидники» (частина 2)
Будинки в історичній частині міста
Невеличка територія між «Хрещатик-Сіті», багатоповерховим будинком по вулиці Смілянська, 2 та вулицею Верхня Горова. Сьогодні це такий собі «тихий центр». Тут здавна селилися люди. На цьому місці захований цілий історичний пласт Черкас.
Як розповів керівник Черкаської археологічної інспекції Дмитро Куштан, провулок Ручай, який у радянські часи називали Кірова, – це була така собі межа замкового посаду. Власне, саме замчище розміщувалося в районі будинку Природи. Тут проходив своєрідний рів і були укріплення.
Згодом тут почали селитися люди. Переважно, євреї. Старожили Черкас зізнаються, що ходили в ті провулки, аби послухати специфічний гомін і діалекти єврейських родин. Провулком Кірова (нині Ручай) скорочували дорогу до пляжу. У дощову погоду кривою вуличкою бігла жвава річка, «ака ручей». І дворова дітвора бігала сюди запускати кораблики… Звідси і виник місцевий топонім – провулок Ручай.
Криві, маленькі, тоненькі вулички. Здавалося б, тут мала зберегтися та архітектурна самобутність, яка існувала 100-130 років тому у Черкасах.
Однак ні. Саме тут неабияк видно, як людський фактор впливав на архітектурну спадщину і наносив «удари» пластиковими вікнами, пінопластовим утепленням стін, прибудовою веранд та ганків, різнокольоровими фасадами і білою силікатною цеглою. Сучасність знищила автентичну архітектуру Черкас у цих провулках.
Для того, щоб зрозуміти і відчути різницю між ДО і ПІСЛЯ, публікуємо фото, зроблені ще за радянських часів і знімок то, на що перетворився «тихий центр» міста зараз.
Знищене «Живіте» на розі Шевченка та Франка
Будинок із цікавим символом «Ж – живіте» розташований на розі Шевченка та Франка. Історики знають про нього не дуже багато. Власне сама будівля збудована у 1914 році. На входом розміщений цікавий символ у вигляді стилізованої літери Ж. В кирилиці це означало Ж – живіте.
За словами кандидата історичних наук в галузі етнографії, доцента кафедри історії України ЧНУ імені Б. Хмельницького Андрій Темченко, який з дитинства досліджував монограмими на черкаських будинках, літера «Ж» – найбільш розповсюджений символ.
«Монограма схожа на букву в старовинних літописах і символізує здоров’я, життя й процвітання. Саме ця літера є своєрідною матрицею рунічного алфавіту, яка народжує інші знаки, що символізують елементи цього життя. Цей кириличний символ абсолютно пропорційний, а тому пов’язаний із сонцем, яке спрямовує своє проміння довкола», – зазначив історик.
Згодом уже в радянські часи тут мешкали родини, розташовувалася перукарня. Черкаський краєзнавець Борис Юхно пригадав цікаву історію, пов’язану із цим будинком. «Неподалік жили друзі батьків, і коли проводжали нас “до угла” з гостей, інколи говорили про той будинок. Подейкували, що в ньому ніхто не міг довго жити через дивні звуки на горищі. Для малого такі байки важливі», – розповів він.
Вже за часів незалежності будівлю розбудували. Знесли монограму із літерою «Життя», добудували «пентхаус» – певно, розширили площу для «домових», обклали стіни каменем. У якийсь період він був зелений, потім там розтягнули рекламний банер. Від колишньої історії, якій, до речі, 108 років, нічого не лишилося.
Поки тривають суди, будинок руйнується
Про історію із будинком Табачникова, який розташований по вулиці Б. Вишневецького, 2, мабуть, у Черкасах знають всі. Уже більше року тривають протистояння між забудовником, громадськістю і правоохоронними органами. Нині справа розглядається в суді.
Цьому будинку уже понад 115 років. У часи царської Росії це було помешкання лікаря. За німців – окупаційна контора, після війни – гаражі КГБ. Поряд із будівлею ще досі є бокси. В радянські часи «кгбісти» ставили тут свої автомобілі. Існує цікава легенда про сейф царських часів із цінними документами. Журналісти телекомпанії ВІККА досліджували цю тему.
Але повернемося до нашого будинку. Допоки тривають суди, будинок почав руйнуватися. Проектанти і будівельники говорять, що за два-три роки він розсиплеться вщент.
Читайте також
Архітектурне обличчя Черкас: знищені та відроджені будинки (частина 1)
Історичний будинок, що продають під ТРЦ
Про історичний будинок по вулиці Митницька,7 мало відомо. Хто його збудував, хто там жив – таємниця. Хоча, як виявилося, будівля внесена до переліку нововиявлених пам’яток архітектури і тепер має бути захищена владою.
Про цю будівлю, яку власники мають намір продати під ТРЦ, сайт vikka.ua розповідав ТУТ.
Будинок та земельна ділянка по вулиці Митницька,7 належить Юлії Желізняк. Вона є засновником ПП «Країна свят-торг», а також співзасновником ПП «Екосервіс-5».
Фабрика на місці монастиря
Йдеться про Свято-Онуфріївський монастир. Його будівля була розташована на розі нинішніх вулиць Благовісна та Іллєнка. Серед старожилів ця територія відома, як валяльна фабрика. Нині це майстерні з ремонту автомобілів і склади.
У Черкасах працював філіал Свято-Онуфріївського чоловічого монастиря, який діяв у селі Чубівка.
Як пише сайт «Черкаський хронограф», наприкінці ХІХ століття монастир оплітається тісними економіко-господарськими зв’язками з містом Черкаси. Приймається рішення про відкриття свого філіалу у місті.
9 квітня 1901 року черкаськими міщанами Іваном Кривокобильським та Стефаном Ромоданом пишеться прошеніє «…о принятии в дар принадлежащей им земли для постройки в Черкассах подворья и церкви, обусловленное конкретно – в честь Казанской Божьей Матери…» 3 травня того ж року Священний Синод дозволяє побудувати на дарованій землі каплицю та обійстя Жаботинського Свято-Онуфріївського монастиря. Земельна ділянка розміщувалась у 2-й частині міста Черкаси по Бульварній вулиці в третьому кварталі. Кривокобильський пожертвував 6 сот. 20 кв. сажнів (0,26 Га), а Ромодан – 5 сот. 23 кв. сажні (0,24 Га). 11 серпня 1902 року виходить наказ імператора митрополиту Київському і Галицькому Феогносту про дозвіл Жаботинському монастирю уладнати обійстя в Черкасах та церкву.
До 1917 року територія монастиря в Черкасах розширилася до 3,3 Га. Йому також належав цегляний завод. Зараз на території обителі можливо знайти шматочки цегли з барельєфними літерами «О» та «М» – Онуфріївський монастир. Цю цеглу монахи використовували як для власних потреб, так і на продаж.
Рішенням Окружної ліквідкомісії від 10 червня 1923 року монастир у Чубівці закрили. Через 8 місяців і маєток в Черкасах також ліквідували, а майно передали на благодійність та в дитячий будинок. 1924 року група православних все ж захотіла відновити службу в церкві Ікони Казанської Божої Матері, але отримала категоричну відмову. Вся земля і будівлі були передані державі. Ще через чотири роки 7 монахів, які залишались при монастирі, були виселені рішенням райвиконкому.
Після війни черкаське подвір’я монастиря було передане у власність валяльно-повстяній фабриці. З усіх споруд залишилися лише будівля, яка стоїть на розі вулиць Благовісної та Іллєнка. Певно, там були келії монахів. А ще збереглась колишня трапезна церква ченців. За даними комунальників, збудована в 1910 році. Зараз там розмістився храм на честь свята Різдва Пресвятої Богородиці. У радянські часи це була єдина в Черкасах церква, яка працювала.
Цукровий завод, який не дожив до свого 150-річчя
У 1854 році в Черкасах по нинішній вулиці Добровольського відкрили державний цукровий завод. Найсучасніше обладнання на той час було закуплено в Чехословаччині. На початку ХХ століття потужність заводу становила 1,5 мільйони пудів (24,5 тисяч тон) цукру на рік. Штат співробітників складав 622 працівники.
З часом підприємство почало розвивати свою інфраструктуру. Довкола з’явились допоміжні цехи, ремонтні майстерні, гуртожиток, їдальня. Пізніше звели клуб та лікарню. Працівники почали селитися на протилежному боці вулиці. З початку ХХ століття на заводі почало працювати професійне училище, яке готувало кадри для підприємства.
Як пише «Черкаський хронограф», основну масу робітників складало безземельне селянство, яке з початком промислового буму потягнулось до міста. Тогочасні умови праці не задовольняли людей. На заводі почалися страйки. У квітні 1887 року страйкарів розігнала поліція. Страйки продовжувались. Вулиця пам’ятає 2 (15) листопада 1901 року, 1905 і 1906 рік, сутички робітників з поліцейськими та адміністрацією. Підприємство відновило випуск продукції вже за більшовиків, а саме 2 листопада 1924 року. За сезон 1924/25 років було вироблено 2,5 мільйона пудів (41 тисяча тон) цукру. Завод почав відновлюватись.
У часи другої світової війни, в серпні 1941 року на вулиці Рафінадна був організований збірний пункт 38-ої армії. Дуже серйозні бої тривали на вулиці і в 43-ому під час наступу Червоної армії. У цей період більшість будинків були зруйновані. А от цукрорафінадний завод зміг відновити свою роботу тільки в 1951 році.
Зараз цукрового заводу, як виробника, не існує. Робота була зупинена у 1998 році.
Підбірка обєктів, які вже втрачені назавжди. Вдалося їх зібрати завдяки Юрію Мезенцеву.
Як ділили берег Дніпра. Цікаво почитати матеріали сайт vikka.ua
Під Черкасами на Дніпрі продають частину «болота»
Під Черкасами продають шматок берега за 10 млн грн
Прокурори Черкас відсудили в екологічних активістів землю
Читайте новини vikka.ua у зручному форматі:
сторінка у фейсбуці,
акаунт в інстаграмі,
ми в TikTok.
Усі відео ТК «ВІККА» доступні на ютюб-каналі.
