Турбота, наполегливість і мужність. Саме за допомогою цих батьківських якостей можна перемогти інвалідність. Це на власному досвіді доводять черкащани, які мають дітей-інвалідів, але кожен день борються за те, щоб подарувати їм шанс на повноцінне життя. Лише діток, хворих на ДЦП, у Черкасах більше двохсот. Батьки скаржаться: Черкаси для них не пристосовані. Навіть дорога на реабілітацію перетворюється на справжню смугу перешкод. Про тих, хто щодня намагається довести, що інвалідність – не вирок, далі у спеціальному репортажі Марії Гаврилян.
Ніні Архипівні – 66. Ще кілька років тому вона була звичайною пенсіонеркою. Сьогодні про неї чула чи не вся Україна. Кардинально життя жінки змінила подія, що сталася 4 роки тому. Тоді вона усиновила хлопчика із ДЦП.
Ніна Брижко, усиновила дитину із ДЦП: «Звичайно, я побоювалася, бо мені тоді був 61 рік. Думала, чи вистачить мені здоров’я, сил та мудрості».
Попри всі острахи, жінка твердо вирішила будь-що допомогти хлопчикові, який так припав їй до душі. У Ніни Архипівни двоє дорослих дітей, але її досвід у вихованні кардинально відрізнявся від того, із чим жінці довелося зіштовхнутися. Стасика вона всиновила, коли йому було чотири роки. Він не ходив, не міг нормально сидіти та говорити.
Ніна Брижко, усиновила дитину із ДЦП: «Ти живеш із цією дитиною, і 24 години на добу вона потребує твого піклування. Здорові діти роблять усе просто, а тут найпростіші навички треба виробляти».
Але успіхи, які робить хлопчик під пильним контролем жінки, професійних лікарів і педагогів дають Ніні Брижко щоденну наснагу.
Ніна Брижко, усиновила дитину із ДЦП: «Я була мотивована ціллю і його мотивувала. Говорила: «Всі ходять – і ти повинен, всі навчаються – і ти повинен щось знати».
Сьогодні Стасику 8 років. Він успішно навчається у другому класі. Найбільше полюбляє математику та рідну мову. У вільний час залюбки збирає конструктор та читає казки. Улюблена – «Білосніжка».
Як виросте, мріє хлопчик, стане вчителем. А сьогодні Ніна Архипівна радіє його успіхам. Найбільшим приводом для гордості є те, що Стасик днями зміг самостійно стояти. Це великий прогрес. Усього цього, зізнається жінка, не було б, якби не допомога кваліфікованих лікарів. За чотири роки в новій родині Стасик лише у Черкасах пройшов 13 курсів реабілітації. Із ним займалися спеціалісти оздоровчого центру «Астра». Із діагнозом ДЦП тут щорічно абсолютно безкоштовно проходять по кілька курсів реабілітації близько трьохсот дітей. До кожного – індивідуальний підхід.
Тетяна Корецька, завідувачка дитячого психоневрологічного відділення РОП «Астра»: «Діти з такою патологією потребують спеціальних умов. Більшість боїться лікарень, бо кожен отримував неприємні процедури».
Успіх лікування таких дітей – це комплексні зусилля профільних лікарів, педагогів і батьків. В основі реабілітації – лікування рухами.
Тетяна Корецька, завідувачка дитячого психоневрологічного відділення РОП «Астра»: «У відділенні вивчають різні методи лікувальної фізкультури, закордонний досвід, лікування за методом Козявкіна, який практикують у Міжнародному центрі реабілітації м. Трускавець».
Результат від лікування, говорить лікар, у кожного різний – залежно від діагнозу. Але практика показує, що покращення досягають усі, хто наполегливо над цим працює. Підтверджують це і пацієнти «Астри». Валентина Лєпіхіна водить сюди свою онучку із восьмимісячного віку. Колись «важка» дитина – сьогодні вже зовсім не схожа на хвору.
Валентина Лєпіхіна, бабуся дитини з особливими потребами: «За это время результат значительный. Ребенок ходит, даже бегать научилась, говорит вообще хорошо».
Докладаючи надзусиль у боротьбі із хворобою, ці люди, на жаль, безсилі проти байдужого ставлення влади. Черкаси для них є містом суцільних перешкод. Не з чуток знає про це президент благодійного фонду «Наддніпрянський» Анна Харченко. Дівчина сама пересувається містом у візку. Вже не один рік вона бореться за рівні можливості для людей із особливими потребами.
Анна Харченко, президент БФ «Наддніпрянський»: «Немає для сліпих на перехрестях спеціального покриття, як і звукових сигналів світлофорів. Великим досягненням стало те, що у 2007 році запрацювала спеціальна програма. Тут збудували пандуси та понизили бордюри».
Але і це, жаліється дівчина, лише на центральних вулицях міста. Появи спеціального інва-таксі, ініційованого Анною, люди з обмеженими можливостями чекали кілька років. Нарешті влада пішла їм назустріч. Сьогодні візочники щиро сподіваються, що владці придбають і обіцяний спеціально обладнаний громадський транспорт. А щоб про їхні проблеми почули, такі люди гуртуються. Ніна Брижко, відчувши на собі, із чим зіштовхуються батьки дітей, хворих на ДЦП, вирішила налагодити співпрацю із громадськими організаціями та чиновниками. Спільно вони розробили програму взаємодії.
Діна Глазунова, голова ГО «Перлина» (м. Чигирин): «Програма буде складатися з кількох блоків: духовне виховання, розвиток творчих здібностей, фізична підготовка, законодавча база, програми, які гарантують соціальну допомогу».
Павло Філіпенко, депутат Черкаської обласної ради: «Целостный проект взять. Мы распланируем сроки, цели. Потому что эти дети не ждут, они находятся в домашнем заключении».
