Студентський гуртожиток: “Оце так пощастило!”

Сусідство – це мистецтво. У цьому переконані мешканці гуртожитку № 5 Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького. Щоб стороння людина через кілька років перетворилася на члена родини, біда чи радість одного виносилася на загал – для цього потрібні час, терпіння та добре слово, впевнені герої нашого наступного сюжету. Саме зі слова, з теплої щирої розмови починається справжня дружба, яка витримує всі перипетії студентського життя. А сам гуртожиток стає неоціненним досвідом спілкування в дорослому житті. Наступний сюжет із циклу «Сусіди» про секрети будівництва справжньої дружби, яка виникає за кілька років і триває все життя.

Кажуть, найкращий час у житті – це студентські роки. Найбільше знають про це ті, хто провів їх у гуртожитку. Далеко від родини та звичного життя, молоді доводиться вчитися самостійності і, що не менш важливо в подальшому житті, мистецтву спілкування та співіснування. Першокурсники, які з’їжджаються з різних міст і сіл, першу настанову в цій справі отримують від коменданта.
Тетяна Максименко, завідувачка гуртожитку №5 ЧНУ ім. Б.Хмельницького: «Мій особистий рецепт дружби: я їм всім кажу: «Не замикайтесь, не ставте межі, що ось моя кімната – моя фортеця». Треба з усіма дружити, з усіма спілкуватися».
А від того, чи дослухалися студенти до мудрої поради, і залежать їхні стосунки з сусідами.
Дівчата-першокурсниці, майбутні психологи, живуть разом лише три тижні й говорять, що саме дружня розмова в перший день заселення вже зробила їх подругами.

Анжела Бондаренко, першокурсниця: «Ми дуже добре почали спілкуватися з першого дня. Наче знали одне одного все життя, хоч всі з різних міст поприїжджали».
Окрім того, дівчата швидко збагнули, що й спільна праця також єднає. Тому вони все роблять разом. Допомагають їм і хлопці, яких хоч і менше, але осторонь вони не лишаються. Маркос Антоніо Моньйос-Лазаренко, якого тут всі називають просто Антоном, також першокурсник. Він живе у блоці сам, тому до дівчат приходить часто – і допомогти, і побалакати. Своїх сусідок він, жартуючи, називає гаремом.
Маркос Антоніо Моньйос-Лазаренко, першокурсник: «Приїхав, бачу, так багато всіх. ОГО! Оце так пощастило!».
Життям у гуртожитку Антон задоволений. До речі, проживання в ньому є свого роду сімейною традицією. Саме тут проходили перші побачення батьків хлопця.
У той час, поки першокурсники сподіваються, що зі своїми сусідами вони зрештою стануть справжніми друзями, студенти старших курсів у цьому переконані. Валя навчається вже на 4 курсі. За цей час, говорить дівчина, гуртожиток перетворився на її другу домівку, а сусіди – на справжню родину. Їхнє спілкування вже давно перейшло за межі університету.
Валентина Галенко, студентка 4 курсу: «Ми їздимо в гості одна до одної зараз. Ми навіть розподілили: хто буде дружками, хто буде хрещеними мамами».
На фотографіях, які показує Валя, спільний відпочинок із сусідками на морі, походи до лісу, прогулянки. Сьогодні дівчина з висоти свого досвіду повторює першокурсникам настанову завідувачки гуртожитку.
Валентина Галенко, студентка 4 курсу: «Коли виникає будь-яка ситуація – чи це конфлікт, чи це щось приємне, треба говорити з людиною, ходити на прогулянки разом, тому що це зближує».
Марія Гаврилян, кореспондент: «Ось у такій дружній атмосфері за гарячою чашкою чаю в гуртожитку № 5 ЧНУ ім. Б. Хмельницького минає кожен вечір. Саме так ті, хто свого часу став вимушеними сусідами, зрештою стають однією великою родиною».
Сусіди бувають різними. Першою цеглиною в будівництві хороших стосунків є слово, добра та щира розмова. Урок, засвоєний у гуртожитку, може стати в нагоді не лише студентам Черкаського національного, а всім, хто хоче оточити себе друзями, а не просто сусідами.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут
booked.net