додому Новини на ВІККА ВіККА-новини Спогади ветеранів: в тилу у ворога

Спогади ветеранів: в тилу у ворога

0

Подарунок для своєї Батьківщини. Так назвала свій перший підірваний німецький потяг розвідниця Олена Вінницька. У роки війни дівчина служила в розвідницько-диверсійній частині. Смілива дівчина в тилу ворога мінувала залізничні шляхи, влаштовувала засідки, підривала мости. Черкаська героїня особисто знала відому комсомолку Зою Космодемянську. Її проводжала на останнє завдання, з якого Космодемянська так і не повернулася. Сама Олена Вінницька теж була поранена, але вижила і сьогодні розповідає своїм нащадкам про героїзм та подвиг. Черговий сюжет із циклу «Дякуємо за Перемогу!» про війну в тилу ворога.

Олена Олександрівна не проста бабуся зі звичайним минулим. Вона розвідниця, яка у роки війни підривала мости, мінувала залізницю, влаштовувала засідки.
Олена Вінницька, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Було страшно. Нас у групі було 12 людей – 8 хлопців і 4 дівчини. Усім було по 19 років».
Олена Олександрівна перегортає сторінки свого військового щоденника. У ньому – розповіді про серйозні завдання в тилу ворога. 5 разів молода дівчина відправлялася на чужу землю. Востаннє на довгі півтора року.
Олена Вінницька, ветеран Великої Вітчизняної війни: «7 листопада я пустила свій перший потяг під укіс. Коли він зірвався, я казала: «Прийми мій подарунок, моя Батьківщино».

За підірваний потяг вона отримала свій перший орден «За відвагу». Для бабусі ця нагорода – найдорожча. Як найдорожчі ті спогади про людей, які загинули у війні. Її соратниця Зоя Космодемянська не повернулася з чергового завдання.
Олена Вінницька, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Жили в одній кімнаті. З того завдання, на яке я її проводжала, не повернулась. Німці захопили, але вона не сказала жодного слова».
Багато її товаришів загинули. Дівчина теж отримала поранення і була направлена до Москви. Але багато років їй сняться картини людських смертей, гучних вибухів та страху перед невідомим і чужим.
Олена Вінницька, ветеран Великої Вітчизняної війни: «Зараз пригадую все це і думаю, як нас було багато, а тепер так мало. Уклонімося всією землею».

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Exit mobile version