Моральний аспект посмертного донорства (ВІДЕО)

Перші черкаські операції з трансплантації органів досі обговорює вся країна. Хірургічні втручання такого класу це, безумовно, заслуга лікарів та наявність відповідного технічного забезпечення. Проте, проведення таких операцій говорить і про готовність людей надати дозвіл на мультиорганний забір. Розповідаємо про моральний аспект питання.

Знайти реципієнта на пересадку потрібного органу в Україні надзвичайно складно. Про це говорить статистика — за минулий рік у нашій державі проведено лише 118 трансплантаційних операцій. Так і не дочекавшись своєї черги помирає близько сімдесяти відсотків людей. Бути точнішим — три з половиною тисячі людей втрачають свій шанс на життя. Часто – через моральну неготовність згорьованих родичів віддати частинку близької людини. Змінити сумну статистику можна зі зміною бачення ситуації: підписати згоду на донацію — подарувати життя не лише батьківством.

У Черкасах минулого тижня провели перші такі операції. Донором став померлий черкащанин з важкою черепно-мозковою травмою. Згоду на забір серця, двох нирок та печінки надали рідні чоловіка. Це вже “зелене світло” для тих, хто знаходиться у списку очікування життєво важливих механізмів. Люди оговтуються і розуміють, що після смерті їхні органи можуть бути потрібними іншим.

У країнах колишнього СНД така практика широко розвинена. Наприклад, сусідка України — Білорусь, посідає перше місце за кількістю операцій з пересадки органів. Там роблять 50 трансплантацій на 1 мільйон жителів. У Білорусі, як і наприклад в Іспанії, діє презумпція згоди на посмертне донорство. Тобто, якщо людина не хоче бути посмертним донором — пише заяву. Це гарантує їй недоторканність тіла”. У нашій же державі діє презумпція незгоди і проведення таких операцій довгий час були скоріше винятком, ніж усталеною практикою.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут
booked.net