Листи з минулого

Про що писали солдати своїм рідним і близьким у часи Великої Вітчизняної війни віднині можуть дізнатися і сучасники. На радіо «101 ДОЛМАТИН» от уже три тижні лунають фронтові листи. Ці збережені вісточки ветерани та діти війни принесли до інформаційного центру міськвиконкому. Наразі таких листів вже понад шістдесят. Про фронтову пошту у наступному сюжеті з циклу «Дякуємо за Перемогу!». Розповідає Вікторія Курченко.

Фронтових поштарів у роки Великої Вітчизняної чекали у кожній домівці. Вони були єдиним зв’язком мільйонів сімей з їхніми родичами, які пішли на війну. Зараз навіть важко уявити, як звичайний аркуш паперу без конверта та марки доходив до адресата. А щоденно, за свідченням істориків, на фронт та звідти надсилали десятки тисяч листів та поштівок. Причому за їхню доставку поштарі не брали ані копійки.
Ось цим фронтовим трикутникам понад шістдесят п’ять років. Аркуші вигоріли, літери, написані хімічним олівцем, ледь видно. Черкащанка Алла Жуйкова має чи не найбільше оригінальних листів – аж 103. Дісталися вони жінці у спадок від матері. Тепер зберігати фронтові вісточки стало сімейною традицією.
Алла Жуйкова, дитина війни: «До 65 річниці Великої Перемоги вона зберегла ці листи. І вже немає мами 16 років, але ці листи для мене дуже дорогі, я їх перечитую».
Аллі Іллівні було всього 2 роки, коли тато пішов на фронт. Але вона й донині пам’ятає, як у далеких сорокових у двір заходив поштар.

Алла Жуйкова, дитина війни: «Це була страшна радість, радість для всієї сім’ї».
Фотографій з татом уціліло всього декілька. Тож зараз ці вісточки для жінки – чи не єдина згадка про батька.
Алла Жуйкова, дитина війни: «Тато ніколи не писав в листах, що йому тяжко. Він писав, що все нормально, що вони перейшли з такого-то місця в таке-то, що він там сьогодні відпочиває».
Та написати все, що хотів, тато навряд чи і зміг би. Кожен лист цензурований. Про це свідчать ось такі штампи у кутку.
Алла Жуйкова, дитина війни: «Як щось тут неправильно було написано, цензура викреслювала».
Серед цих поштівок чимало, говорить пані Алла, й маминих листів до тата: «Добрий день дорогенький Іллюку! Сьогодні для мене веселий день, як ніколи, я одержала від тебе аж три листи. Правда, з твоїх трьох – один Владику. Ну, Аллуся у великій претензії, що чому це папа знову Владику присилає откриточки, а їй ні. Я її успокоїла, що це ти того листа від нас не получив, де ми з Аллою давали виговор. Щоб ти і їй написав… Дорогенький Іллюку, ми всі живі і здорові, чого й тобі бажаю у твоєму житті. З нетерпінням чекаємо тебе додому. Пиши, любий, частенько, давай про себе звістку, як твої діла. Цілую кріпко багато разів. Твоя Муся».
Цей лист тато Алли Іллівни так і не прочитав. На той час його вже близько тижня не було серед живих. І навіть коли поштар приніс «похоронку», мама все одно продовжувала чекати відповідь на надісланий нею лист.
Сьогодні ж вцілілі фронтові вісточки – своєрідний місток між поколіннями: тими, хто пережив війну та тими, хто народився у мирний час.

Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут