В оршанецьких прикордонників і всієї України – сумний ювілей. Легендарному Генерал-майору Ігорю Момоту мало виповнитися 50. Та зустріти свято особисто йому не судилося. Той, хто оберігав життя підопічних, власне – не уберіг. Про долю народного героя – дивіться далі.
Шквал для ворога, пристань для друга. Так всі відзиваються про Ігоря Момота – черкаського командира. Він у березні торік із групою зелених кашкетів їде боронити українські кордони.
Ігор Момот, начальник Оршанецького навчального центру Держприкордонслужби України: "Нам сьогодні з вами випала велика честь. На практиці примінити ті знання, які ви отримали в навчальному центрі. Вживатиму всіх заходів, щоб ми повернулися всі додому"
Керівне крісло навчального закладу полишає добровільно, хоч на Схід може не йти. За плечима мав Афганістан. Та на вогняний рубіж однак іде одним із перших.
Ігор Момот начальник Оршанецького навчального центру Держприкордонслужби України: "Колона наша була дуже довга, вона практично була на три-чотири кілометраи"
В Амвросіївці, що на Донеччині, хлопці боронили кордони, а командир – своїх синів. З-поміж півтисячі оршанецьких курсантів, під опікою Момота, не загинув жоден. Так і воювали довгих чотири місяці.
Ворог обстріляв наших хлопців на світанні. Останній наказ, рятівний для підопічних, легендарний командир віддати все ж встигає.
Ігор Павлов, в.о. начальника Навчального центру Державної прикордонної служби України: "Встиг подати команду, щоб усі зайняли місця в укритті. Але сам спіймав перший осколок. Така судьба…"
Президент України вже посмертно присвоює Момоту військове звання Генерал-майора. А вже із жовтня центр прикордонників називають на його честь. За ним – і рідну школу в Черкасах. Потому відкривають в Оршанці пам’ятник загиблим під час військових дій. Це була давня мрія командира.
Надія Момот, дружина Ігоря Момота: "Я чувствую их души, они здесь и видят нас. И знают то, что он начал, то будет продолжено. И мы победим"
Через більш як рік після загибелі, в день ювілею героя, в Оршанці презентують книгу про легендарного народного командира.
Андрій Кравець, друг, автор книги: "До 18 серпня 65 року Момота не було. А сказати, після якої дати не стало, не можна. Бо він залишається в пам’яті, залишається в серцях"
Надія Момот, дружина Ігоря Момота: "День рождения это для него было что такое, всех друзей собрать. И он их собирал, и отрывался по полной. Уже прошел год, а говорить о нем уже тяжело"
Побратими в згадку про легенду записують ще й пісню. Бо для кожного, хто його знав, кажуть, Генерал-майор залишиться в серці назавжди.
