додому Новини на ВІККА ВіККА-новини Голодні спомини. Історія перша

Голодні спомини. Історія перша

0

Голодні роковини. Цими вихідними минає 81-й рік відколи майже чверть українців були заморені голодом. Події 1932-ого-33-ього років й досі не дають спокою очевидцям. Відсьогодні ми розпочинаємо цикл сюжетів. Щодня у ВІККА-новинах – спомини із перших вуст. Першою про 500 чорних днів розкаже черкащанка Ольга Бережна. Її голодну історію слухала Ірина Головка.

Ользі Олексіївні – 90 років. Вона весела й життєрадісна. Для кожного гостя у неї напоготові фотографії усміхнених онуків та дітей. А от її дитинство пройшло поруч зі смертю. У голодний 32-й їй було 8 років.

Ольга Бережна, свідок Голодомору: "Ніякого колгоспу не було. Не було ні медпункту, ні врача, ні медсестри, нічого не було. От мертве село. Село мертве. Люди падали тут же, падали при мені, і вмирали тут же. Приїжджали підводи і на кладовище їх, а не було чим, точніше не було сили викопати яму".

Мати Ольги Олексіївни на початку 30-х поїхала до родичів у Ленінград. Звідти вона й дізналася про страшну звістку. Та в Україну уже повернутися не могла.

Ольга Бережна, свідок Голодомору: "Спочатку якось викручувалися, тому що батько птиці ловив. А потім уже і птичок не стало, чого ж вони будуть як нема чого їсти, ні кішок, ні собак, ні мишей – нічого".

З безвиході батько пішов працювати на цукровий завод, бо як-не-як а там годували. Єдиним годувальником у сім’ї став старший брат Ольги Олексіївни. Він збирав залишки минулорічного урожаю. Та невдовзі застудився і помер. Жінка розповідає: уже й сама була за крок від смерті. Почали пухнути ноги і їсти нічого не хотіла. Тоді її, ще маленьку дівчинку, забрала і врятувала тітка. А дати ліку тим, хто помер з голоду, і досі не можуть дати історики.

Тетяна Григоренко, старший науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею: "Смертність була у 8-9 разів перевищувала смертність до Голодомору, так звичайну смертність на наших територіях. І дуже швидко закінчувалися довідки, книги, такі книгозаписи, і уже записували на листочках, потім уже помирали ті й що записували, через це навіть люди, які свідки, чи сусіди помирали. Дуже важко встановити".

Голодні 32-гий та 33-тій у Ольги Олексіївни й досі стоять перед очима. Але усі 500 днів у неї було одне – віра:

Ольга Бережна, свідок Голодомору: "Віра у те, що мама приїде, розумієте приїде мама і привезе хліба, привезе кусочок хліба".

І мама таки прихала. А ще почала достигати пшениця.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Exit mobile version