Лише ставка на розвиток кооперативного руху та екологічну продукцію дасть селам Черкащини шанс залишитись на мапі України.
Я не буду (хоч це нині й модно) фантазувати на тему "якби нашим селам оце, та ще те, отоді б вони зажили.." – а буду виходити виключно із того, які можливості має село сьогодні. Як відомо, основним (і фактично єдиним) способом вижити на селі сьогодні для понад 500 тисяч черкащан є самозайнятість – своє господарство та свій город.
Уже сьогодні чверть виробництва валової сільгосппродукції Черкащини забезпечують саме приватні господарства, а у рослинництві ця частка перевищує 27 %. Саме приватні сільські господарства є найбільшими виробниками картоплі та овочів відкритого ґрунту (96% та 78%, від загального обсягу цієї продукції).
Саме тому, пріоритетним потенціалом для подальшого розвитку сільського господарства є розширення видів вирощуваної продукції та грамотний – вигідний для селян – збут всього вирощеного.
У першому випадку можемо говорити про виробництво плодоягідних культур. При нинішній цифрі – до 44 тисяч тонн, зібраних торік, загальний обсяг регіонального ринку споживання плодоягідної продукції та горіхів оцінюється у 60 тисяч тон у рік. Тож, рости є куди. Сьогодні на Черкащині лише 0,8% землі у сільських домогосподарствах задіяне під сади, та ще 0,1% – під ягідники та виноград. При цьому, саме Черкащина має один із найвищих показників врожайності винограду – 291,8 ц/га (при середньому розрахунковому показнику по Україні – 141,8 ц/га).
Потенціал є – і справа лише за вибором спеціалізації та створенням кооперативів. Бо навіть якщо виробництво овочів та плодоягідної продукції значно збільшиться, прибуток неможливий за відсутності каналів реалізації даної продукції і неможливості її тривалого зберігання. Це актуально – оскільки сьогодні овочесховища є лише у 9 районах області та у Черкасах – і вони можуть забезпечити зберігання не більше 10 % вирощених в області овочів. Пункти приймання та реалізації сільгосппродукції є тільки у 11 районах Черкаської області. На кінець минулого року в області діяло лише 10 заготівельно-збутових сільгоспкооперативів та 1 – з переробки.
Те, про що я кажу, є проблемою всієї країни: виробники щорічно втрачають від 10 до 15 відсотків вирощених овочів через брак спеціалізованих сховищ. Тому багато виробників розпродують свій урожай ще восени, коли овочів багато і коштують вони дешево. Дрібні оптовики можуть зберігати великі партії овочів максимум до грудня. Саме відсутність можливості зберігати вирощене є причиною нерівномірного забезпечення населення – нас із вами – овочами протягом року (у серпні-вересні до споживачів надходить 75%, а у грудні – лише до 3% річної кількості вирощених овочів).
Саме тому власникам сільських домогосподарств не залишається нічого іншого, як кооперуватись, створювати кластери із виробництва овочів, будувати спільні овочесховища, овочепереробні цехи, тощо. Слід зазначити, що сьогодні навіть влада починає це розуміти. Сьогодні в області триває впровадження проекту (у рамках грантової програми Євросоюзу) "Створення регіонального навчально-практичного Центру розвитку багатофункціональних кооперативів", у результаті реалізації якого в області планується створити щонайменше 50 нових обслуговуючих сільгоспкооперативів (що матимуть необхідне обладнання та матеріали), залучити близько 1000 громадян до господарської діяльності та працевлаштувати до 300 осіб на селі.
Попри це, влада, що постійно розмірковує про пріоритетність села, просто повинна включити заходи – хоча би консультативно-дорадчі – зі сприяння розвитку сільських кооперативів та розширення спеціалізації сільських господарств області – як, можливо, єдиний, що нам залишився, шлях до збереження черкаських сіл на мапі України.
