з 19 січня до 6 лютого тривав прийом заявок на відбір до нової патрульної служби Києва. Охочих виявилося більш ніж 33 тисячі.
Серед них майже тисяча нинішніх працівників МВС. 35% – жінки. 63% – з Києва або області.
63% мають вищу освіту. Найпопулярніший серед кандидатів вік – 22–24 роки. Таких близько шести тисяч.
Після першого етапу – комп’ютерного тестування на вміння логічно мислити – відсіяли третину, тепер на одне місце претендують 10 осіб. Їх ще "просіють" через тест на рівень фізичної підготовки, медогляд і психологічний тест. Потім буде інтенсивне навчання, після якого ми отримаємо 2000 поліцейських.
– У червні нова патрульна служба вже буде на вулицях, – обіцяє міністр Аваков.
13 лютого, коли я вже перестав сподіватись, а дехто з претендентів уже пройшов ВЛК (військово-лікарську комісію), мене запросили на перевірку рівня фізичної підготовленості. Через 17 днів після першого тесту. За цей період кількадесят моїх потенційних колег звернулися до мене через соцмережі з проханнями на кшталт: "А ти міг би згадати питання тесту? А можна користуватися телефоном? А підказують? А що далі?". Один навіть зателефонував.
Тож 20 лютого о 10:30 просили з’явитися на стадіоні "Старт" у Києві. Попередили, що всі вправи виконуватимемо на вулиці. А в разі несприятливих погодних умов (–10°С та нижче та/або наявність сильних опадів) перевірку проводити не будуть. Потрібно буде пробігти сто метрів, кілометр і підтягуватися (для дівчат: відтискатися від підлоги). Для допуску слід підготувати медичну довідку за формою 086–О.
Варто вказати, що в поліклініці з порожнього бланка для довідки мені сказали зробити копію, бо він лише один. А коли я за 40 хвилин не знайшов поблизу ксерокса, то порадили їхати в центр міста або чи додому і зробити там. Виручили в одному з офісів неподалік. Сам огляд радше формальний. Лікарі зазвичай не оглядали, а просто ставили підписи.
У чергах поліклініки зустрів іще трьох хлопців, які подавали заявки в поліцію. Один не поїхав на перший етап, другий – високий широкоплечий бородань – набрав лише 32 бали. Обоє проходили медогляд, влаштовуючись на роботу водіями-вантажниками-експедиторами. Третій, як і я, готував довідку для "фізо".
Схожих історій про довідки нарозповідали і хлопці біля стадіону "Старт", яких уже о 09:30 перед брамою зібралося близько сорока. Всі такі різні і водночас типові. Був і патлатий сивий рокер в окулярах і клабер у одязі кислотного кольору, інтелігенти в прасованих зі стрілками брюках і краватках, хлопці в широких штанях, в хакі. Атлети та пузані, високі та приземкуваті. Хоча переважно звичайні на вигляд хлопці з сіл, обласних і районних центрів і столиці. Соціальний зріз, як в університетській групі пересічної "хлопчачої спеціальності". Дівчата здавали нормативи окремо. В інший день, а, можливо, і в іншому місці.
Хлопці ж юрбилися біля таблички з нормативами й одразу оцінювали свої шанси. Переважно скептично.
– Ох, та я останній раз у школі віджимався!
– Та я кілометр можу і не пробігти!
– Пацани, а реально за 13 з половиною секунд пробігти сто метрів?
Погода кепська, під ногами калюжі, моросить дощ, тане сніг. Натовп розділився на декілька гуртів. У нашому земляк із Тального, киянин Леонід, хлопець із Миколаєва, з Обухова, 27–річний Сашко з Черкас, ветерани: 35–річний мешканець Новгорода-Сіверського та 32–річний Віктор із Луцька. Жартуємо про всяке. "Як не пройдеш тут, то відразу заберуть в АТО", – мабуть, найбородатіший жарт усього періоду тестування – звучить кілька разів.
– З таким курсом, як зараз, та зарплата нічого не буде варта. Ну, а пенсії, може, повідміняють узагалі до того часу, поки ми вийдемо на них. Якщо пройдемо, – ділиться баченням перспектив найстарший із нас. Ким нині працює – не розповідає. До нашого гурту доєднуються двоє хлопців із Маріуполя – худенький п’ятикурсник і кремезний помічник машиніста.
– Так нащо ти сюди йдеш? – питають помічника. – У тебе ж має бути і так нормальна зарплата.
– Та надоїло воно мені.
– А шо у вас там зараз?
– Та краще, ніж у Донецьку та Луганську, але і в нас "вати" 90%. Я вже задовбався кожен день слухати спічі на заводі. Люди такі, що поки в місті ЗСУ, то терплять, а якби прийшла Росія – одразу би повивішували триколори.
Нас ділять на 8 груп приблизно по 20 осіб. Перевіряють паспорти і довідки 086. Чоловік у цивільному проводить інструктаж. Закінчує його словами: "Слідкуйте за збереженням своїх речей!".
– Ну да… Це ж міліція. Всьо може бути, – сміється хтось із хлопців.
Я потрапляю в одну групу з Віктором із Луцька. Нині він офісний працівник у Житомирі:
– Сиджу і на кнопочки тикаю. Маю свої 4 тисячі. Але хочеться чогось іншого. Я, певно, не пройду, але хочеться ж себе перевірити.
Віктор у новісіньких кросівках. Купив їх у переддень тестування. Переживає за результати. Постійно говорить, що він уже старий.
Групами ми перевдягаємося в автобусах. Речі носимо з собою, пам’ятаючи пораду інструктора. Їх доводиться класти на сніг. Холодно. На розігрів перед стометрівкою дають 10 хвилин.
Щодо мене, то я нітрохи не термінатор. Ще й курю. У спортивні зали ніколи не ходив. Інколи зранку роблю зарядку з гантелями. Взимку граю двічі на тиждень у футбол. А в теплу пору року регулярно ходжу в походи та ганяю на велику. Ось і вся підготовка. Ну принаймні за біг я був спокійний. Підтягувався останній раз на третьому курсі університету. Соромно це констатувати. Ситуація у Віктора ще гірша. До того ж вік. Він напередодні тестів ще й тренувався.
– Тепер усе болить, – жаліється, – а до норми все-одно не дотягнув.
З нами в групі спортсмен–любитель, який бігає марафони. Біжать одразу троє на доріжці, тож важливо мати сильних суперників. Я не встигаю стати на старт із ним, однак сто метрів пробігаю за 13,3 секунди. На одну десяту швидше, ніж норматив для мого віку. Дехто біжить і 15, і 18 секунд. Здалося, що на "5" цей норматив складають одиниці.
Усюди стоять "тіхарі" з відеокамерами і фільмують процес.
– Будуть перевіряти по базах, – серйозно припускає один із моїх "колег".
Підтягування здають ще гірше. Хлопець-атлет задужав понад два десятки зарахованих спроб. Декому спроби не зараховують через неправильне виконання вправи. Не можна борсатися на перекладині, робити ривок, підіймати ноги. Мені під силу лиш вісім разів. Соромно, проте я на рівні з основною масою. На "трієчку".
Деякі групи вже складають біг на кілометр. Уже на другому колі хтось відстає на чверть, хтось іде пішки. В цій групі й Микола, який складав зі мною перший тест і набрав 43 бали. Останнім у них біжить хлопець із надмірною вагою. Гучно і важко дихає, проте не сходить із дистанції. Я та ще декілька хлопців аплодуємо йому та підбадьорюємо. Наша група розминається.
Одразу зі старту я побіг за атлетом, другим. Спеціально взяв у друга годинник, аби контролювати час по ходу дистанції. Але повірив у атлета-марафонця і біг просто за ним. Ближче до фінішу відстав. У підсумку він пробіг за 3,24, а я за 3,35 хв.
Мало хто був задоволений собою після завершення тестування.
– Не знаю, як можна було повкладатись у ці норми, – говорить Сашко з Черкас, затиснувши в зубах цигарку. – Пробіг погано, підтягування не защитували. Навряд пройду далі.
На стадіоні пригощають теплим чаєм із великої каструлі. Зустрічаю Олега з Дніпропетровської області, з яким познайомився на минулому етапі. Йому за тридцять і кілометр він пробіг навіть швидше, ніж на "відмінно" для своєї категорії. З ним ідемо до метро.
– Я здоровий фізично і морально мужик, а мені роботи ніде нема. Шо є – то на дві тисячі, а в мене сім’я ж, – говорить Олег. – Тому хотілось би пройти. А тоді, може, якось і переїдемо в Київ.
Для мене питання переїзду так і залишається основною перепоною.
Наступного ж дня після перевірки "фізо", в суботу, прийшло запрошення на ВЛК. На 10:30 у понеділок з’явитись у поліклініку ГУМВС на вул. Платона Майбороди в столиці. Обов’язково при собі мати витяг із медичної документації за останні 5 років, завірений печаткою медичного закладу. Зрозуміло, що за вихідні я його підготувати не міг. Повідомити про це на "гарячу лінію" "нової поліції" і попросити перенеси ВЛК теж, бо і в них там були вихідні. Тож поїхав без "витягу".
У коридорі поліклініки ледве вміщались усі охочі. Голомозий лікар. Черга в реєстратуру і до офтальмолога. Хтось із претендентів скаржиться на "гарячу лінію". За кілька хвилин виходить один із лікарів:
– Не жалійтеся. Ми робимо все, що можемо. Норма пропуску ВЛК – 30 осіб за день у мирний час і 60 у військовий. Вас є 105. Тож заспокойтесь і майте терпіння. Нам теж нелегко.
У реєстратурі мене попередили, що за день можу і не впоратися. Присутні такій перспективі обурилися: дехто немісцевий, а дехто відпрошувався з роботи.
На медогляді тільки хлопці. Кілька присутніх дівчат серед нас тому, що не пройшли огляд у призначений їм день.
– А шо дівчата там будуть робити? Їх, кажуть, 30% буде.
– Бумажки перекладати. Шо ж ще?
– Ага! Дубінку в руки і пішла! Маршрут получила – в машину і по городу!
Троє пузатих хлопців обговорюють гендерні питання.
– Ти знав, що жінок тільки жінка може обшукати? І взагалі доказали, що деякі справи жінка робить краще, ніж чоловік, – докидає аргументи останній.
У реєстратурі видають форму для проходження огляду. Свої візи там мають вписати хірург, невропатолог, дерматолог, терапевт, отоларинголог, стоматолог та офтальмолог. Окрім того, треба мати або зробити флюорографію, ЕКГ і здати аналізи крові та сечі.
– Іди до стоматолога – то самий нормальний тут врач! Взяла карточку, розписалась і свободєн! – радить мені хлопець із Переяслава, він учитель трудового навчання та інформатики. Проходить комісію вже четвертий день. Терапевт скерував до кардіолога, а той на додаткові обстеження. Сьогодні планує тріумфувати.
Серед хлопців чую, що найчастіше "відсіюють" через зір і серце.
– А якщо я юрист із досвідом, то мене теж за руль посадять? Я не хочу, – питає хлопець років 30–ти.
– Посадять–посадять, – "втішають" його. – Чи тобі ліпше папірці перекидати?
Той задумується.
Лікар–стоматолог дійсно збирає кілька карток і потім підписує їх.
Попри велику кількість люду, медогляд відбувається швидко. Лікарі, на диво, чемні й уважні. Проблеми я мав у невропатолога. Тому що колись, аби "відлиняти" від армії між випуском з одного і вступом до іншого ВНЗ мені за хабар оформили відстрочку в його недобросовісного колеги. То було бажання матері, моя думка відігравала незначну роль. Тепер це зіграло зі мною злий жарт. Та після вивчення моїх виписок, кількох тестів і зізнання я все ж отримав своє "здоровий". Офтальмолога теж пройшов без проблем.
Уже відвик від того, що для аналізу крові не потрібно купувати скарифікатор, серветку та пробірку. Результати надали вельми оперативно. Остаточна перевірка – у терапевта – викликала питання до ЕКГ. Отримав скерування до кардіолога. Там таких, як я, з десяток плюс "трудовик" із Переяслава, який після поневірянь обстеженнями все ж отримав візу. Решта виходили зі скеруванням на дообстеження. Тут я щиро занервував, хоч і почуваюся повністю здоровим і з серцем ніколи проблем не мав.
Після обіду лікарів змінюють їхні колеги. Майбутніх поліціянтів, а отже, і черг зовсім мало. Але кардіолог виявився лише один і прийом у неї закінчився. Проте лікар обстежила ще декількох претендентів у неприйомний час, а мене відправила на додаткову ЕКГ після 20–ти присідань. Після аналізу додаткових висновків гепнула мені штамп і побажала успіхів. Відлягло.
Через день довіз виписку з амбулаторної карти за 5 років з лише однією несуттєвою недугою і вуаля – наступного дня отримав запрошення на проходження психологічного тесту 2 березня. Чомусь саме його багато з моїх потенційних колег вважають найважчим.
Цей тест я проходив у навчально-науковому інституті підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Нацгвардії України. Нас поділили на групи за аудиторіями. Половина моєї групи – жінки.
Претендентам потрібно пройти тест MMPI–2 (Мінесотський багатопрофільний особистісний опитувальник), що складається з 567 питань, на які потрібно відповідати "так", або "ні".
Пропонують питання штибу "Чи хочеться вам іноді щось розтрощити?", "Чи не здається Вам, що вами керують іззовні?", "Чи любите Ви свою маму?", "В дитинстві Вам подобалось бавитись ляльками?", "Вас турбує ваш шлунок?", "Жінка повинна мати таку статеву свободу, як і чоловік?", "Чи був у вас нетрадиційний секс?", "Чи отримували Ви задоволення від куріння марихуани?" та подібних.
Тест адаптований українською, часом з помилками. Іноді питання повторюються, чи просто перефразовуються. Зрештою, цей тест є у всемережжі і з ним можна ознайомитись.
– Головне: відповідайте чесно. Нам же потрібні чесні поліцейські. Не потрібно ідеалізувати себе, бо тест все-одно виявить обман. Правильних, чи неправильних відповідей тут немає. Тож просто будьте відверті, – говорить інструктор перед тестом.
За результатами тесту потім отримують шкали. Шкалу брехні, уваги, достовірності результатів тесту, депресії, манії, істерії, стресу та ін. Виділяють на його проходження понад півтори години, але впоратись можна швидше.
Після складання психологічного тесту просять заповнити згоду на використання і обробку персональних даних, анкету та автобіографію і збирають копії документів.
В анкеті, зокрема, слід вказати дані своїх родичів (ПІБ, дату та місце народження, місце проживання, роботи), свої місця роботи та навчання, згідно трудової книжки, чи має претендент якусь власність, як то авто, нерухомість. Автобіографія стандартна.
– Автобіографію пишіть гарно. Бо по ній, крім всього, будуть дивитись як ви вмієте писати. Вам же потім треба буде описувати: тіло лежало так, в такому положенні, в такому стані, – з натяком на жарт говорить інструктор.
Разом з проходженням психологічного тесту все займає близько трьох годин.
Поки не кажуть чи останній це етап відбору, перед співбесідою. Про тестування водійських навичок зараз не говорять. Певно тому, що бензин дорогий.
