Хто насправді робить українців малоросами?

Я старалась не влазити в політику, поки вона не почала лізти в моє життя. Вона лізла до мене, коли я відпочивала у Криму. Щойно я приїхала, а господар готелю, в якому я жила, питає: «Ти с Украіни?». Ще б спитав: «А где эта?». А тоді у кожному закладі громадського харчування чи магазині, коли я зверталась українською, персонал перепитував часто навіть тричі: типу вони не розуміють української, змушуючи звернутись російською. («Мені чашку кави, будь ласка. – Что-что? – Чашку кави, будь ласка. – Чашечку кохвє? Січас прінєсу»). Прикро було, коли виявилось, що одна з таких офіціанток насправді із Марянівки Шполянського району… Ми з подругою вирішили не ображатись і робити висновок, що всі офіціанти у Криму просто недочувають.

Політика несподівано влізла в моє життя, коли познайомившись із хлопцями, моя чи не найліпша подруга найперше спитала: «Ви із Дніпрапєтровска? Значіт ви нєнавідіте украінцев?». Я ледь зі стільця не впала!

Політика влізла в моє життя, коли моїм колегам почали вказувати, які думки висловлювати у соцмережах. Політика влізла в моє життя тоді, коли я помітила, що стежать не тільки за робочим часом, а і дозвіллям «пішок» – тих, хто за невелику зарплату трудиться на владу, а з друзями підтримує тих, хто опинився в опозиції.

Я не закликаю до повалення державного режиму, до підтримки опозиції чи до відсиджування із власними проблеми на кухні. Я просто прошу не втрачати одне одного на фоні політики. Не втрачати себе, свою сутність, навіть, якщо, вона, вибачте, українська.

Я вчилася читати з іще радянським букварем. Там, пам’ятаєте, на перших сторінках про три братніх народи – Росію, Україну, Білорусь? Чогось згадалося. Бо коли я подорожувала Росією, всі офіціанти і продавці з першого разу розуміли, коли я зверталась до них українською. А переглянувши драму польського виробництва «Живе Бєларусь!», зрозуміла, що ми йдемо саме туди, де зараз цей братній народ. Раджу переглянути і не чекати, поки політика займеться вами, бо ми «скованны адной цепю» – і в цьому наше життя. Бо не політик із телевізора живе з вами, а сусід чи земляк.

Ви дозволяєте політиці втручатись у ваше життя: коли «ведетесь» на мульку, що Україна розділена на Схід і Захід, коли відправляєте своїх дітей на «Майданс» – проект російського політтехнолога, який мав викорінити зі свідомості українців асоціацію Майдану із революцією, коли соромитесь говорити рідною, ДЕРЖАВНОЮ мовою, коли здаєте приятелів і колег нишпоркам, які випитують, хто за яким столом говорив про партію і про губернатора «плохо».

Зізнаюсь, нещодавно після деяких подій я бідкалась: «Куди валити з цієї країни?». Боюся не того, що відбувається в країні, я боюся того, як на це реагують люди, одягаючи маски меншовартості. Адже, «штокаючи», вдаючи із себе палких партійців, дозволяючи комусь стежити за особистим життям, дозволяючи політтехнологіям впливати на свою власну думку, рядові українці самі роблять себе безправними малоросами.

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Повідомте про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Стали свідком новини? Тисніть тут
booked.net