Днями один знайомий збентежив мене питанням, чи записалися ми в садочок… "Який садочок? Нам ще й року немає…", – здивувалася я. А він почав розповідати про маразми з електронними чергами. Потім ми обговорили переваги й недоліки державних та приватних садочків і ще багато батьківських питань. Після розмови з ним я задумалася, а чи хочу я, щоб моя дитина ходила до садочка…
І от сьогодні, доки донечка спить, вивішую білизну на балконі, з якого видно майданчик садочка і спостерігаю…Спостерігаю, як вихователі вбивають у дітях будь-які прояви особистості. Коли на запитання дитини, вихователька гаркнула (саме гаркнула так, що я то почула з 5го поверху): "Не твоє діло", я отетеріла і почала спостерігати. Питання я не чула, але відповідь, тим паче тон, неприйнятні для відповіді на будь-яке дитяче питання. Ви ж вбиваєте в дитині допитливість, ініціативність. Нав’язуєте комплекси і страхи.
Далі більше. Ця ж сама вихователька почала шикувати дітей, щоб іти в групу. ШИКУВАТИ!!! Шарпаючи, штовхаючи і сичачи. Це що, армія? Я розумію, що на вулиці може бути необхідність тримати дітей купи (дорога, ризик загубитися…), але навіщо то робити на закритій території садочка? Щоб строєм пройти 100 метрів від майданчика до групи? Ії поведінка наче казала: "Ви не особистості, ви – маса!".
Ну і феєричний фінал. Двоє дівчаток взялися за руки і стали попереду "строю". І тут: "Ну куди ти прешся!? Я ж сказала: стати ззаду!!!", – саме з такими словами вихователька тягла дівчат за руки крізь шеренгу дітей. Підтримка лідерських задатків? Табу на приниження? Нє, певне ця тітонька такого не чула…
Ну і от як, скажіть, я віддам свою дитину під командування (бо вихованням там і не пахне) такої мегери?
Я свого часу до садочка ходила 2 тижні. І вже зараз розумію, що зроблю усе можливе, щоб моя дитина туди не ходила взагалі. Є, звісно, купа супутніх питань у такого рішення. Але я, сподіваюся, вирішу з часом і їх. Запитаєте мене про соціалізацію? Так є ж купа різних гуртків, творчих шкіл тощо.
