Зустріла приятельку і вона мене питає ледь не з порогу: «Як ти, бідненька?». Я зовсім не зрозуміла, що вона має на увазі, але мені пояснили: «Ну ти ж просто в ФБ поділилася таким сумним віршиком…» Та не знаю я, чому мені прийшло на думку «ділитися» тим віршиком! Його ж не я написала! Ну рима, може, сподобалась чи художній зворот – я журналістка все-таки. А може, осіння депресія навіяла. А може, перейнялася проблемами подруги. А може, мене просто хтось попросив зробити репост. Але ми маємо класний маніпулятор думки про себе – соцмережі. Сама люблю вгадувати, кому адресовані ті чи інші дії на чужих «сторінках». Додала у відеозаписи еротику? Збоченка і розпусниця! Написала щось сумне? Щось скоїлося. «Перепостила» афоризм про розчарування у дружбі? На когось натякає. Виставила статус, що щаслива? Хоче, щоб заздрили. Або застосовує самонавіювання. Або мстить колишньому. До речі, про колишніх. Один із них нав’язливо клинці підбивав. «Виставила» фото руки з обручкою на аватарку – півроку не чіпав, тоді зустрів випадково, питає несміливо: «Заміж вийшла?» Посміхаюся…
Дивні ми стали. «Налайкували», «відкоментили» – та й по всьому, увагу «френду» приділили. Інколи навіть не пишемо: стінку перевірили – наче все добре в людини, була на пляжі, дивилася фільм, статусів про суїцид нема, значить, все ОК.
От і щойно одногрупниця питає про іншу: «Що, заміж вийшла?» Висновок зроблений із аватарки, на якій вона у весільній сукні… І собі таку виставити чи що? Нехай поговорять і про мене зайвий раз.
Шкода, що про буття одне одного ми почали дізнаватися, а головне – судити – із соцмереж, де так зручно бути іншими й «ділитися» життям, часто далеким від реальності.
