Рік тому, поки я сварився з міліціонерами, що привезли побитих затриманих майданівців в 3 лікарню, двоє з них випадково "зникли". Тоді сильно допоміг один з лікарів.
Думав, що ті три січневі дні – 23, 24 та 26 січня, будуть найстрашнішим потрясінням в моєму житті. Потім так же думав в лютому під час розстрілів на Інститутській. Потім думав, що найбільший адреналін – це в березні закопувати по лісах та болотах припаси на випадок партизанки.
А потім перестав сприймати через себе.
Лише ненависть, яка наповнює мозок і душу. І не лише через війну, а й через дії багатьох місцевих а-ля князьків. Як же хочеться дочекатись того моменту, коли наші хлопці покладуть Москву в руїни, щоб можна було розрахуватися з усіма відповідно до їхніх вчинків, не ставши при цьому "рукою Москви".
