Стосовно чергової "геніальної" ініціативи Державного агентства рибного господарства про запровадження плати за любительський вилов риби у водоймах України.
Як Голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та співавтор низки законів про боротьбу з рибним та мисливським браконьєрством інформую молодих чиновників з агентства, які, очевидно, ще не встигли ознайомитися з чинним законодавством у сфері, якою вони керують: питання любительського та спортивно рибальства чітко урегульовані чинними Законами України.
Так, зокрема,Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів"вже у статті 1 чітко визначає, що:
"ЛЮБИТЕЛЬСЬКЕ РИБАЛЬСТВО – безоплатне добування (вилов)водних біоресурсів у порядку загального використання, у дозволених обсягах, для особистих потреб (без права реалізації) знаряддями вилову, встановленими для цього правилами рибальства. В інших випадках любительське рибальство здійснюється на праві спеціального використання".
"СПОРТИВНЕ РИБАЛЬСТВО- вид любительського рибальства, що здійснюєтьсяу порядку загального використання, з установленням певних вимог до проведення спортивних змагань або кваліфікаційних нормативів".
Як відомо, обмеження щодо такого вилову риби стосується лише кількісних параметрів вилову риби.
ТакожВодний кодекс Україниу статті 47 визначає право загального водокористування: "Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах,любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць)безкоштовно,без закріплення водних об'єктів за окремими особами табез надання відповідних дозволів".
Отож, висновок перший: якщо у чиновників виникає бажання ліквідувати право громадян на безоплатний любительський вилов риби, для цього їм треба виступити із відповідними законодавчими ініціативами змін до цих двох Законів, затвердити їх у профільних міністерствах та подати від імені Кабінету Міністрів як законопроект на розгляд до Верховної Ради. Що стосується Державного агентства рибного господарства, то воно НЕ МАЄ ПРАВА ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ. А жоден інший нормативний чи підзаконний акт не дає права порушувати чинне законодавство України.
А тепер по суті.
Для того, щоб навести порядок у цій сфері, треба, щоб всі структури, які отримують кошти з бюджету на охорону довкілля зокрема, виконали норми усіх наших Законів, які стосуються охорони біорізноманіття, тваринного світута боротьби з браконьєрством.
Зокрема, я є співавтором низки діючих законів, які були розроблені спільно з громадськістю та, зокрема, Андрієм Неліпою, Ігорем Тихолазом, Володимиром Борейком, Олегом Листопадом та іншими фахівцями. Цими законопроектами за останні 5 років ми дали можливість повністю ліквідувати браконьєрську мафію та зловживання в цій сфері.
Зокрема, ми заборонили:
– виготовлення, збут, застосування та рекламу в Україні браконьєрських знарядь (отруйних принад, колючих, давлячих та капканоподібних знарядь лову, електровудок, вибухових речовин, пташиного клею та монониткових сіток);
– ввезення в Україну капканів, мониткових сіток і електровудок;
– ввели кримінальну відповідальність за використання вибухових отруйних речовин і електровудок;
– а також значно збільшили штрафи за порушення цих норм законів.
До того ж, ми відновили права громадських інспекторів з охорони довкілля, заборона на які тривала біля 15 років.
Отож, законодавчих інструментів для боротьби з браконьєрською мафією в Україні на сьогодні є достатньо. Проте, на жаль, на місцевому рівні вона досі "кришується" десь міліцією, десь рибінспекторами чи представниками інших структур.
Не менше зло –неконтрольований промисловий вилов риби. Тому ідея Держрибагентства і далі дозволяти масово і безконтрольно виловлювати рибу для бізнесу, а за гроші рибалок-любителів відновлювати рибний потенціал – це повний абсурд.
Тут наша позиція чітка: необхідно заборонити на певний період промисловий вилов риби у природних водоймах і обмежити – у водосховищах. При цьому Кабінет Міністрів має визначити акваторії, де дозволяється або забороняється промисловий вилов риби. Водночас видачу лімітів на вилов риби і контроль за їхнім дотриманням треба зробити відкритим для громадськості.
Ці два напрямки – боротьба з браконьєрством та обмеження промислового вилову риби – є дуже важливими, і наш парламентський Комітет готовий до співпраці з відповідними державними структурами.
Але дивує примітивізм підходу чиновників, які для того, щоб вирішити проблему в Україні, використовують лише"метод Яценюка" – ввести черговий податок для бідних і не чіпати багатих.
Адже ідея платної любительської риболовлі – це додатковий податок для більшості небагатих людей, які використовують рибалку і для відпочинку, і для елементарного добування їжі, скажімо, на селі.
До того ж, така ідея Держрибагентства несе в собікорупційну загрозу. Уявіть собі, скільки чиновників треба оплатити з бюджету, і в який спосіб вони будуть адмініструвати цей податок: збирати плату з касовими апаратами на човнах?!..
Наш Комітет і, я сподіваюсь, вся Верховна Рада не підтримає дану ініціативу про платну любительську риболовлю у разі її подання Кабінетом Міністрів. І в черговий раз даю пораду: чиновникам треба боротися з браконьєрською мафією, яка пронизала всю систему рибної галузі, а не з простими рибалками.
