Комунальний фронт. Звичайно, розмова про комуналку без розмови про Служби утримання будинків (СУБи) буде неповною.
Отже, після ліквідації схем розкрадання коштів в колишніх РЕУ постало питання: що робити далі?
Ми вирішили залучити до управління новоутвореними СУБами людей, які жодного дня не працювали в комунальній сфері. Це була головна і принципова вимога. Нам був потрібен абсолютно новий і "свіжий " погляд на утримання будинків, а не радянський менталітет, що держава всім володіє, за все відповідає і все робить.
Дон Кіхотами стали Олександр Риджаніч, Ігор Работенко та Юрій Гончаров. Через кілька років Риджаніча замінив Анатолій Титаренко.
Я багатьох людей наймав на роботу в своєму житті. Але цей "найм" був якимось божевільно-сюрреалістичним. Я запрошував хлопців на роботу зі словами: "Ваше головне завдання – зробити так, щоб через кілька років ви стали непотрібними". Найм самогубців 🙂
Головна порочність радянської системи ЖЕКів (РЕУ) в тому, що вони самі собі "замовляли" роботи, самі їх виконували, самі себе контролювали. А користувачі житла і цих послуг лише платили гроші.
Першим кроком за лічені тижні ми скоротили усіх слюсарів та електриків в СУБах. Наступним етапом – всіх двірників. Усі роботи по ремонтах і прибиранню передали приватним структурам. Вибачте, без тендеру. По-перше, на той час (2008-2009) просто в Черкасах не було підрядників, які б могли освоїти такий шмат роботи. По-друге, ми передали ці роботи тим фірмам, які взяли на роботу всіх наших скорочених працівників. Жодну людину ми не викинули на вулицю.
За СУБами лишили функції планування робіт по кожному будинку, постановка задач підряднику і контроль за строками і якістю виконаних робіт.
Сталося диво, якого ні я, ні наша команда не очікували. За ті ж самі кошти підрядники почали виконувати в 3-5 разів більше робіт. І з кращою якістю. І швидше.
Кілька років тому Василь Старіков, який недовго висидів на пенсії і в 2013 році очолив Придніпровську СУБ, признався мені: "Я був противником цієї реформи. Але зараз я вдячний, що Ви її зробили. Я не переймаюсь слюсарями і двірниками. Не утримую величезні виробничі бази. Мене не цікавить, хто захворів чи перепив. Я просто ставлю задачу підряднику. Якщо він не виконує – грошей не отримує. Все. Добиватися якості і швидкості стало просто".
Завдяки цій реформі ми виконували всі необхідні роботи і не було необхідності у підвищенні тарифів для населення з 2009 до 2014 року (якби не фінансова криза 2014 – досі б не переглядали).
Після того, як наші нові керівники СУБів добровільно "повідрізали собі руки", ліквідувавши власні ремонтні служби, настав час зробити "харакірі". Директори пішли по дворах, збираючи жителів і пропонуючи їм самим приймати виконані в їхньому будинку роботи. Ми запровадили правило, що роботи, які не прийняті уповноваженими жителями будинку, не оплачуються. Це ще додало якості в роботі підрядників.
Мені було комфортно ходити дворами разом з нашими директорами. По-перше, їх впізнавали не менше, ніж мене. По-друге, в очах у жителів світилася повага до директорів, а не злість, як це було з їхніми попередниками.
(Щоб не склалось враження якоїсь ідилії – не все і не завжди йшло гладко, бували і скандали, і проблеми, і аварії. Але загальний курс був саме таким.)
Самовіддана робота хлопців у підсумку "вилізла нам боком" 🙂 Коли ми збирали жителів будинку і переконували їх створювати ОСББ, то часто чули: "Для чого нам це? Нас Ілларіонович цілком влаштовує!" (Ілларіонович – Анатолій Титаренко). Найчастіше така позиція лунала в зоні обслуговування Соснівської СУБ і Митниці (Риджаніч-Титаренко і Гончаров).
