Як відомо, 27 лютого минає рік, як Арсеній Яценюк був призначений на посаду Прем'єр-міністра України.
Очевидно, що сьогодні і найближчими днями багато експертів будуть оцінювати діяльність Уряду Арсенія Яценюка, ефективність ухвалюваних ним рішень, відсутність задекларованих реформ та, найсумніше, – реальних результатів за рік перебування на чолі Кабінету Міністрів.
Я хотів би звернути увагу на стиль та форму діяльності Уряду, оскільки саме вони, на мою думку, спричинили ВІДСУТНІСТЬ ЗМІСТУ, точніше, РЕЗУЛЬТАТУ.
Виглядає таким чином, що протягом року прем’єр-міністр чітко позиціонував головну причину, яка заважала йому проводити реформи і досягати результатів. Ця причина зводилася до загальної формули війни загалом та конкретних ворогів зокрема.
Фактично, кожний виступ прем’єра чи то на засіданні Уряду, чи Верховної Ради розпочинався з розповіді про війну, Росію, Путіна, а потім переходив на "внутрішніх ворогів", якими для прем’єра стали підприємці, чиновники, бюджетники, а згодом – "грошовиті" професори та викладачі вузів, "багаті" пенсіонери. За результатами такої "війни" підприємці отримали додаткові податки, непрацюючу систему стимулювання збільшення зарплат, а викладачі вузів, вчителі, медики та пенсіонери – зменшені зарплати і податок на пенсію.
За рік діяльності жоден очільник Уряду (або Прем’єр-міністр, або Віце-прем’єр-міністри, або міністри) не визнали бодай дрібної помилки чи свого непрофесіоналізму, а переносили все це на зовнішніх чи внутрішніх ворогів.
Прикриття війною та внутрішніми ворогами (які, очевидно, працюють на гроші Путіна чи Росії) мали ефект у перші місяці діяльності Уряду. І це, до речі, підтверджується соціологічними показниками.
Натомість кінцівка року, яка показала повний крах сподівань на якісь реформаторські дії Уряду, відповідно, руйнує міф про найуспішнішого прем’єр-міністра і шалену суспільну підтримку його діяльності.
Друга надзвичайно важлива обставина – попри позиціонування Арсенія Яценюка як проєвропейського, молодого, активного та сучасного прем’єра, його Уряд – єдиний, який за рік, фактично, не провів жодної серйозної публічної дискусії стосовно своєї діяльності ані в парламенті, ані в уряді, ані поза їх межами. Для громадян усі телеканали транслювали лише пафосне вступне слово А. Яценюка, і далі – жодного обміну думками, жодних виступів міністрів, я вже не кажу про експертів.
