Період застою у політичному житті Черкащини добігає кінця. Про це свідчить активізація політиків, як місцевого так і національного розливу.
Так тихе і розмірене політичне життя Черкащини дещо сколихнув приїзд кількох політиків загальнодержавного масштабу. І якщо Прем’єр-міністр України Микола Азаров старанно замаскував свій візит під діловий, то Анатолій Гриценко і Богдан Губський до нас навідались фактично без ніякого приводу. Адже перший своєю присутністю на відкриття щойно відремонтованого кілька кілометрового відрізку автошляху Одеса-Київ, надав цій не вельми великій події загальнонаціонального значення. Що, беззаперечно, черкащанам дуже приємно. Мовляв, сильні світу українського не забувають навіть про проблеми маленьких куточків більше аграрного, ніж промислового регіону. Піар-хід, на загальному фоні втрати довіри народу до правлячої політичної сили, правильний. Хтось, гляди, і купиться.
Що ж стосується Анатолія Гриценка та Богдана Губського, то обидва і не приховували, що прибули виключно заради піару. І кожний, при цьому, виступав у своєму звичному амплуа. Гриценко демонстрував високий інтелект, добру обізнаність у суспільно-політичній та економічній ситуації в країні та, звичайно ж, дошкульно шпетив діючу владу. Благо, приводів для цього владна команда дає більше ніж достатньо. А Богдан Губський не відступив від свого образу інтелігентного мецената, який він плекає років із десять, якщо не більше. Щоправда, у Канівському районі, замість звичної роздачі зошитів школярам, він ні сіло ні впало, почав закликати місцеву громаду до політичної співпраці. Канівчани почали отримувати по пошті листи від Губського із закликом надавати свої пропозиції щодо того, як покращити життя у регіоні. Як на мене, це треба було робити постійно, в період всієї депутатської каденції, а не тоді, коли на порозі нові виборчі перегони.
Деякі зрушення стались і у місцевому політикумі. Мер Сергій Одарич раптом звернув увагу на випади свого заступника Любові Майбороди, які далеко не завжди збігаються із «генеральною лінією» Партії вільних демократів та курсу самого мера. А якщо по правді, то якраз усупереч їм. «…І златокудрий Аполон, якому обично наплювати на страждання нашого призвиздєного народу, раптово зглянувся…», – неодмінно сказав би із цього приводу живий класик новітньої української матюкливої поезії Лесь Подерев’янський.
Словом, блискавкою у кулуарах промайнула звістка, що Одарич хоче звільнити Майбороду із посади заступника. Кажуть, що це питання буде першим у порядку денному майбутньої сесії міськради. І той, кому відомий рівень співпраці Одарича із депутатською більшістю, вже напевне знає, яким буде результат розгляду питання. Що ж стало справжньою причиною такої різкої переміни настроїв мера, ми, напевне, ніколи не дізнаємось. Може мера дістали ексцентричні демарші полум’яної революціонерки Майбороди? Чи може сама Любов Володимирівна, готуючись до нових парламентських виборів, вирішила для себе, що за для підвищення власної популярності їй слід іти у лави опозиції? Та все одно, маючи справу із цими двома політиками (а вони у хитромудрості, кмітливості та визначних ділових якостях, легко запхнуть за пояс навіть найдосвідченішого фінікійського купця) я б не радив поспішати із висновками і сліпо вірити у все, що побачиш. Обоє повні сюрпризів, як криївки японських ніньдзя.
Тож, парламентська кампанія на Черкащині стартувала, із чим я вас і вітаю.
