Ось до ангелів пішов і Толя.
Канівський свободівець Анатолій Чупилка – завжди усміхнений, діяльний, надійний. Він був одним із керівників Черкаської "Свободи" під час Революції Гідності у Києві. Де була найбільша небезпека – там майорів холодноярський прапор – оберіг Черкаських свободівців. А поряд з прапором обов’язково був Толя. І сьогодні прапор був з Анатолієм.
Коли вже погнали Януковича, Толя й далі тримав порядок на п’ятому поверсі Київради. І це був єдиний поверх, який не розграбували. Він не дав мародерствувати народне майно.
З революції відразу пішов на війну. Як націоналіст та колишній десантник діяв за принципом "ніхто, крім нас". Спочатку їздив добровольцем. Згодом добився, щоб офіційно зарахували у 90-ий окремий десантно-штурмовий батальйон (Житомир) 81-ї окремої аеромобільної бригади.
Навіть коли обрали депутатом Черкаської облради, не змінив камуфляж на депутатський костюм. Планував зробити це після перемоги.
У грудні минулого року дізнався, що на сусідніх позиціях у Пісках наші: Вітя Лавренчук з 1 Чернігівської танкової бригади і Толя Чупилка. Хотів зустрітися з обома. Вітя загинув через день. А Толі так і не вдалося підійти під республіку "Міст". А 20-го січня, поспішаючи на допомогу своїм в донецький аеропорт, Толя зник.
Його побратими бачили, як Толя, вистрибуючи з БеТееРа, загинув від вибуху. Але ми не вірили до останнього. Ходили в СБУ, ГУР, шукали через командирів і військкомат. Історія навчила, що боротися і вірити треба до останнього.
Ще минулого року троє моїх побратимів бачили, як розстріляли під Іловайськом Вадима Левковського "Тезку". Тоді я написав некролог у своєму фейсбуці. А через місяць "Тезка" відписав комент під дописом: "рано мене хоронити".
Тому, що Толі немає, не вірив до останнього. І зараз не віриться. Земля в Каневі забрала тіло. Дух націоналіста-"кіборга" й далі продовжує борню. Я не кажу тобі Толю "прощай". До зустрічі, Друже! Перемога обов’язково буде за нами…
