Усе життя задивляюся на повнотілих жінок. І на білявок, і на чорнявок – але огрядних і тонких у талії. Розмір щоб був десь 54–56. Подобається кожна ямка їхнього целюліту. Вік – від 40 до 50. Моя найперша жінка була старша за мене на 20 років. Сучасні дівчата модельної зовнішності – нецікаві. Викликають нудьгу. Вони нагадують персонажів німецького середньовічного живопису. Напівпрозорі, безтілесні, худезні. А мені більше до вподоби, як на картинах Рубенса.
П'ять років у інституті сохнув за однокурсницею Аллою. Але це не заважало мені крутити кілька романів одночасно.
Маю п'ять кицьок. Мій обов'язок – щоранку їх годувати. Кличок не давав. Називаю їх Перша, Друга і так далі. А взагалі-то люблю собак. Але якась дворова кішка привела кошенят просто під дверима нашої квартири і дружина їх забрала. Відтоді котяча братія в нас кочує. Помітив, що чорні коти – дуже лагідні.
Ні на чому не зациклююся. Погана чи хороша ситуація – неважливо. Вона зміниться.
Моє перше кохання – невдале й коротке. Як тільки переступив поріг школи, привернула увагу однокласниця. Сусід по парті того ж дня спитав: "Ти кого любиш?" І я чесно признався. Він одразу підняв руку і голосно всім повідомив: "Додік любить Мусю". Досі відчуваю, як горіли мої вуха від сорому.
До себе серйозно ніколи не ставився. Здається, ніхто нормальний цього не робить.
Найбільше дитяче бажання – мати іграшкову шаблю. І от якось приходжу додому, і в кінці довжелезного коридору нашої комунальної квартири стоїть мама і тримає червону дерев'яну шаблю. Тоді вперше відчув шалену радість від здійснення мрії.
Учнів не маю. Навчати – окремий талант. Викладач повинен бути дуже тактовною людиною.
Друга світова згадується евакуацією. Ми з мамою були у Чкалові Оренбурзької області. Там вона працювала нянею в дитячому садку. З роботи приносила кілька полінець. Крала. Ми топили піч, вкладалися в ліжко і грілися. Холоднеча була хронічна. Дим валував у кімнату. Біля тріснутої шибки у вікні намерзав лід. Але це все якось не важко згадувати. Побутові негаразди відступають на задній план. Тоді з розваг було радіо, кіно й бібліотеки. Я захопився книжками. Перечитав усього Дюма, Карела Чапека, Марка Твена, Льва Толстого.
Найкращий у світі аромат – запах грубих книжок у великій бібліотеці. Недавно лежав у "Феофанії" (лікарня. – Країна), зайшов у тамтешню бібліотеку – порожньо. А запах – як у дитинстві.
Дуже боявся шлюбу. Оженився 47-річним, коли нагулявся. Вперше і востаннє. Жодного разу із дружиною серйозно не посварилися.
Коли вперше взяв на руки сина, злякався й тицьнув цей крикливий згорток дружині. Привіз із пологового, поклав у кімнату і підглядав за ним у шпаринку дверей. Було моторошне відчуття, що то на ліжку лежить мій старенький зморщений батько.
Секс – це життя. Найважливіший орган у сексі – мізки.
Троєщина – чудовий тихий район. Мені подобається. Нормальні люди – не випендрюються. Красиві й неквапливі, що важливо. Якщо думаєте, що на Печерську більше інтелігенції, то сильно помиляєтеся. Справжня тихо розбрелася по околицях.
У мене чудове життя. І таким було завжди.
Малював, відколи себе пам'ятаю. Хоча спеціальної освіти не здобув. Навіть ні в які художні гуртки не ходив. Малював на папері звичайним олівцем. Жодних фарб, усе чорно-біле.
Народився оптимістом. Думаю, це – подарунок долі.
Не похмеляюся, бо в мене немає похмільного синдрому. Не щодня перехиляю чарку, але частенько. П'ю завжди з радості, а не з горя.
Люблю гроші, тільки вони чомусь у мене не затримуються. Прослизають крізь пальці, як пісок. Вони потрібні, щоб міг купити квитки для себе і друзів на хороший спектакль, а в антракті пригостити всіх хорошим коньяком. Люблю витрачати гроші на подарунки близьким людям. Великих статків не нажив. Досі працюю.
Коли тільки починався Майдан, я говорив: до влади прийдуть ті, кого ми добре знаємо. І що? Нікого нового нема.
Найбільше мрію стати дідусем. Друзі вже гуляють із правнуками, а я все чекаю внуків.
Маю чудову рису забувати все погане. Навіть повоєнний голод не пам'ятаю. З тих часів тільки іноді згадується щемливий запах пишок на вокзалі у Чкалові.
Найперше при зустрічі з чоловіком звертаю увагу на взуття. Потім – на обличчя, якщо воно випромінює розум. Якщо ні, то тільки на взуття. Воно розказує про людину майже все. Брюки можуть поєднуватися з туфлями дуже елегантно. По тому, як холоша спадає на черевик, на скільки міліметрів, яка лінія її згину – можна багато чого дізнатися про людину.
Заздрив красеням. Моя зовнішність завжди дратувала. Молодим хотів бути схожим на слов'янського богатиря. Але з моїм носом це – нереально.
Про вік не замислююся. Почуваюся років на 60. Зуби – свої. Гріх жалітися на здоров'я. Усе життя займався спортом: гімнастика, потім – футбол. У 50 років відкрив для себе гірські лижі. Наче знову повернувся в молодість. Катався майже до 80, доки не травмував коліно. Випробував усі гірські траси колишнього Радянського Союзу, Швейцарії, Австрії, Польщі.
Уміти носити одяг – дуже корисна штука. Завжди мав цю здатність. Відчуття смаку непомітне, але його відсутність одразу впадає в око. От іде чоловік, матня штанів висить майже до колін. Ну, що це за мужчина?
У жінки найперше дивлюся на згин ноги – від гомілки до литки. Має бути тонкий. Тоді це вишукано. Далі – стегна. Мають бути широкі. Вона не повинна бути надто розумною. Якщо бачу, що жінка мисляча й самодостатня, то цю фортецю сходу не візьмеш, її треба брати в осаду. А на це немає часу.
Я – неконфліктний. Людям не відмовляю, але обманюю. Часто телефонують і просять про послугу, а я кажу, що у відрядженні. Прохання саме по собі відпадає.
До релігії і Бога ставлення ніяке. Віру треба виховувати з дитинства. Починати з розповідей бабусі про чудесні історії. Потім вона бере тебе за руку й веде в синагогу. Ти, спантеличений, зачаровуєшся цим таїнством, ритуалами. Прикипаєш душею. А от коли раптом, ні сіло ні впало, у 40 років людина почитає хреститися і йде до церкви – не розумію.
Бога краще не зачіпати. Якось хотів зробити антирелігійний ролик – посипалися невдачі. Вигнали зі студії, рік працював освітлювачем.
Останнім часом сняться лижі. Мчу трасою з високої гори й холодний вітер січе обличчя. Справжнє відчуття польоту.
І досі хвилюють пірати, лицарі, якась іграшкова війна.
Напевно, я схожий на свого мультиплікаційного героя – безжурного капітана Врунгеля.
